Управління розвитком електронного урядування

На розвиток електронного урядування здійснюють вплив процеси управління та самоуправління. В різних країнах і на різних етапах впровадження цієї технології співвідношення цих процесів різне. Але в будь-якому випадку держава має бути основним актором у формуванні та реалізації державної політики електронного урядування. В Україні створення інфраструктурної складової електронного урядування, насамперед, розвиток Інтернет, оснащення домогосподарств та бізнесу необхідною оргтехнікою та програмним забезпеченням тощо здійснюється в основному завдяки процесам самоуправління.

Ефективне управління в цій сфері можливе лише якщо:

• визначено кінцеві цілі, яких необхідно досягти в ході впровадження електронного урядування, та критерії їх досягнення;

• сформована концепція, стратегія та програма електронного урядування, що базуються на реальних ресурсах країни;

• здійснюється необхідне нормативно-правове, організаційно-технічне, науково-методичне, інформаційна – аналітичне супроводження впровадження електронного урядування;

• створена організаційна система управління у цій сфері;

• функціонує система підготовки кадрів для органів державної влади та органів місцевого самоврядування в цій сфері;

• створені та відпрацьовані механізми взаємодії органів державної влади між собою, бізнесом та громадянами тощо.

Сьогодні в Україні більшість вищевказаних умов не виконується. Необхідно врахувати той факт, що в електронному урядуванні зміст функцій та структура органів влади можуть значною мірою відрізнятися в залежності від політичної та економічної складової систем традиційного державного управління. Зміна функцій повинна відбуватись поетапно від традиційної моделі адміністративно-бюрократичного управління до демократичної моделі менеджменту та обслуговування.

Державне управління електронним урядуванням базується на класичній моделі управління, в якій існує об’єкт управління (або процеси, якими потрібно управляти), органи управління (суб’єкти управління), механізми управління (важелі управління) та зворотній зв'язок для забезпечення контролю за станом об’єкту управління. Для здійснення управління необхідно чітке визначення цілей та стратегія їх досягнення. Об’єкт управління, як складний об’єкт, необхідно розглядати в певній декомпозиції. Так, розвиток інформаційного суспільства можливо розглядати, як розвиток окремих складових суспільства - інституцій влади, громадянського суспільства та бізнесу. Владну складову, в свою чергу, можливо розглядати за гілками влади, а виконавчу владу – за сферами державного управління. Громадянське суспільство – за громадськими організаціями, іншими громадськими інституціями з урахуванням їх інтересів. Кожен з суб’єктів управління має свій вектор управління та об’єкти управління. Такий підхід, враховуючи складні зв’язки між складовими та неузгодженості дій суб’єктів управління призведе до складної системи управління та неможливості концентрувати зусилля на пріоритетних напрямках розвитку.

Іншій підхід передбачає декомпозицію за основними напрямками розвитку об’єкту управління (напрямками, в яких необхідно проводити зміни): удосконалення нормативно-правого забезпечення, реформування організаційної структури органів влади та адаптування їх повноважень до нових умов функціонування, організація відповідної кадрової роботи, формування технічної політики з питань впровадження інформаційних технологій, наукова та освітня діяльність в напрямках розвитку інформаційного суспільства, удосконалення бюджетної політики щодо фінансування процесів розвитку інформаційного суспільства.

Організаційні вимоги

Інформаційні системи державних органів включають:

• транзакційні і облікові системи, що забезпечують підтримку виконання державними органами основних завдань і функцій;

• системи міжвідомчої інформаційної взаємодії між інформаційними системами державних органів;

• системи управління ресурсами, що забезпечують підтримку ділових процесів і адміністративних регламентів в діяльності державних органів;

• інформаційно-аналітичні системи, що забезпечують збір, обробку, зберігання і аналіз даних про результати виконання державними органами своїх основних завдань і функцій;

• системи електронного документообігу;

• системи управління електронними архівами документів;

• системи управління експлуатацією (включаючи системи управління інфраструктурними компонентами);

• системи взаємодії з фізичними і юридичними особами, що забезпечують надання державними органами через Інтернет або інші канали зв'язку довідкової інформації і послуг, включаючи портали і центри телефонного обслуговування;

• системи забезпечення інформаційної безпеки;

• офісні системи, використовувані співробітниками державних органів у повсякденній діяльності для підготовки документів та обміну інформацією.

Інформаційні системи державних органів повинні створюватися з дотриманням наступних принципів:

• доступність, достовірність, повнота і своєчасність надання інформації;

• конфіденційність - забезпечення розмежування доступу до інформаційних ресурсів інформаційної системи в межах наданих користувачам повноважень;

• відкритість - можливість інтеграції з іншими інформаційними системами;

• масштабованість - можливість подальшого розширення функціональних можливостей інформаційних систем шляхом додавання в їх склад програмно-апаратних засобів, модернізації і др.;

захищеність - забезпечення збереження і цілісності інформаційних ресурсів, що входять до складу інформаційних систем, документів і обміну інформацією.

Інформаційні системи державних органів повинні забезпечувати:

• гарантований і безпечний доступ до загальнодоступних державних інформаційних ресурсів;

• можливість пошуку, збору, обробки і зберігання державних інформаційних ресурсів;

• можливість надання державним органам доступу до локальних і глобальних інформаційних ресурсів;

• надійність функціонування і стійкість до програмно-апаратних збоїв, включаючи випадки некоректної роботи користувачів;

• оперативний і безпечний обмін даними між користувачами;

• можливість подальшого розширення шляхом модернізації апаратних і програмних засобів, нарощування системи новими компонентами;

• інші функції, пов’язані з основним напрямом діяльності державних органів.

Адміністративні регламенти

Поняття «Адміністративний регламент» можна визначити як систему приписів, що описують послідовність дій і рішень для органів виконавчої влади, їх підрозділів і посадовців. Фактично адміністративний регламент є формою закріплення та формалізації адміністративних процесів в органі влади.

Запровадження електронних адміністративних регламентів повинно стати дієвим управлінським інструментом, на відміну від існуючих і неефективних посадових інструкцій та положень про підрозділи.

Для визначення первинного переліку адміністративних регламентів необхідно визначити послуги, що надаються органом влади і сформувати вимоги до цих послуг через розробку стандарту послуги. При цьому стандарт надання послуги повинен зафіксувати основні характеристики послуги з урахуванням вимог від користувачів послуги. Далі, від зворотного можна формалізувати процеси надання послуг і надалі застосувати інструмент адміністративного регламенту або електронного адміністративного регламенту. При цьому, існує практика, згідно з якою для процесів, які відбуваються рідше ніж один раз на тиждень, може існувати адміністративний регламент в текстовій або графічній формі. Але для процесів, які виконуються частіше, ефективно створювати електронний адміністративний регламент. При цьому електронний адміністративний регламент дає змогу як автоматизувати процес, так і контролювати його виконання.

Для учасників процесу, до сфери компетенції яких належить участь у процесі надання державної послуги, електронний регламент є сукупністю операцій пов’язаних певною логікою і виконуваних ними в процесі, що фіксує сферу їх відповідальності.

Пропонується розрізняти наступні види адміністративних регламентів:

• при наданні державних послуг і виконання державних функцій – адміністративні регламенти надання державних послуг, виконання державних функцій;

• при наданні державних послуг (виконання державних функцій) декількома органами, що надають державні послуги, – міжвідомчі адміністративні регламенти надання державних послуг, виконання державних функцій.

В залежності від зазначених видів адміністративний регламент затверджується органом виконавчої влади, до повноважень якого належить виконання відповідної державної функції, або спільним наказом кількох органів.

Структура адміністративного регламенту повинна містити розділи, що визначають:

• загальні положення;

• посилання на стандарт надання державної послуги;

• склад, послідовність і терміни виконання адміністративних дій, вимоги до порядку їх виконання, зокрема особливості адміністративних дій при наданні державної послуги в електронному вигляді, включаючи опис порядку використання програмно-апаратних засобів в процесі надання державної послуги;

• порядок виконання і форми контролю за виконання органом, що здійснює надання державних послуг, адміністративного регламенту;

• порядок оскарження рішень і дій (бездіяльності) органу, що надає державні послуги, а також відповідних посадовців.

Стандарти надання державних послуг повинні передбачати:

• найменування послуги;

• найменування органу, що надає послугу;

• результат надання послуги;

• терміни надання послуги;

• підстави для надання послуги;

• особливості надання послуги в електронному вигляді;

• перелік документів, необхідних відповідно до закону і інших нормативних правових актів для надання послуги;

• підстави для відмови в прийомі документів, необхідних для надання послуги;

• підстави для відмови в наданні послуги;

• види, розмір і способи плати (за наявності), що стягується відповідно до законодавства із заявника при наданні послуги;

• особливості надання послуг в багатофункціональних центрах.

Дата добавления: 2014-01-04