Робоча сила як товар

Перетворенню робочої сили на товар сприяли два історичні процеси:

1) юридичне звільнення людей праці від рабовласницької та кріпосної залежності;

2) позбавлення власника робочої сили будь-яких засобів виробництва, а значить можливості самостійно виробляти і продавати товари.

У Європі, починаючи з Англії, у XV-XVIII ст. відбувається примусове відокремлення більшості безпосередніх виробників, селян і ремісників, від власності на засоби виробництва та перетворення їх на найманих працівників. Одночасно в руках небагатьох осіб зосереджуються гроші і засоби виробництва, які перетворюються в капітал. Цей історичний процес називається первісним нагромадженням капіталу. Первісним його називають тому, що в цьому процесі створюються умови для виникнення капіталізму.

Товар „робоча сила”, як і будь-який інший товар, має дві властивості – вартість і споживну вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю засобів існування, необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних та соціально-культурних потреб працівника, що наймається та його сім’ї.

В цілому вартість робочої сили залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, природно-кліматичних умов, історико-релігійних традицій, рівня освіти та кваліфікації працівника.

Споживна вартість товару робоча сила – здатність робітника створювати в процесі праці нову вартість, більшу, ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

7 .3. Процес створення вартості і додаткової вартості

Праця – це завжди процес поєднання засобів виробництва та робочої сили. При розвинутому (капіталістичному) товарному виробництві засоби виробництва і робоча сила поєднуються через ринок, на якому власник грошей купує робочу силу та засоби виробництва. Тому процес праці виступає як процес споживання робочої сили найманого працівника і має особливості.

По-перше, він здійснюється для капіталіста і під контролем капіталіста. Капіталіст придбав робочу силу на певний строк, протягом якого використовує її на власний розсуд, визначаючи тривалість, інтенсивність, організацію праці.

По-друге, оскільки використовуються засоби виробництва і робоча сила, які належать капіталістові, то і продукт їх взаємодії є власністю капіталіста, а не безпосередніх виробників.

Процес праці одночасно є процесом створення споживної вартості, вартості та додаткової вартості.

Капіталісту байдуже які споживні вартості виробляти – зброю чи іграшки. Виробництво споживної вартості потрібно йому тому, що вона є матеріальним носієм вартості. В процесі створення товару капіталісту важливо отримати додаткову вартість(рис. 2.1).

1)

Припустимо, у капіталіста є 1000 грошових одиниць. З них на 800 гр. од. він придбав засоби виробництва (ЗВ) та найняв робочу силу (РС), денна вартість якої – 200 гр. од. Робочий день триває 8 год., а робітники відтворюють вартість денної робочої сили за 4 год. Робітники своєю конкретною працею створюють новий товар і в його вартість переносять стару вартість, вартість спожитих засобів виробництва (800 гр. од.). Зберігаючи і переносячи стару вартість конкретною працею, робітники, в той же час, витрачають свою робочу силу, абстрактну працю. Абстрактною працею вони створюють нову вартість (НВ), яка теж включається у вартість створеного товару. Припустимо, що за 4 год. створюється вартість, яка є еквівалентом вартості робочої сили, т. т. в 200 гр. од. Але ж робочий день ще не закінчується. Тривалість його визначена у 8 год. Робітники продовжують працювати і в наступні 4 год. Створюючи ще вартість в 200 гр. од. Отже, абстрактною працею була створена нова вартість у 400 гр. од.

Робітники не тільки відтворили вартість, за яку капіталіст купив їх робочу силу (200 гр. од.), але й створили надлишок над нею – 200 гр. од. Це і буде додаткова вартість (ДВ).

У підсумку виходить: капіталіст затратив на придбання засобів виробництва і робочої сили 1000 гр. од., а вироблено було при їх допомозі продукцію вартістю 1200 гр. од. Реалізувавши створену продукцію капіталіст виручить 1200 гр. од., що на 200 гр. од. більше від затраченого. Відбулось збільшення вартості, але без порушень закону вартості

Зростання вартості відбувається не за рахунок зростання затрат власника засобів виробництва. Цього досягають виключно завдяки праці найманого робітника, який отримує лише частину створеної ним вартості. Іншу частину – додаткову вартість безкоштовно привласнює власник засобів виробництва.

Додаткова вартість – це вартість, що створюється абстрактною працею найманих робітників і яка безоплатно привласнюється власником засобів виробництва.

В залежності від ролі у створенні вартості та додаткової вартості, капітал поділяється на постійний і змінний.

Постійний капітал – це частина капіталу затрачена на придбання засобів виробництва, вартість якої залишається незмінною і переноситься на створений продукт конкретною працею робітника. Позначається буквою „”. Він є матеріальною основою виробництва, але не створює додаткової вартості.

Змінний капітал – це частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили і в процесі виробництва зростає на величину додаткової вартості. Позначається буквою „”. Є джерелом створення додаткової вартості.

Формула вартості товару має такий вигляд:

, (2.3)

де - вартість товару;

− додаткова вартість

− нова вартість.

Пропорцію, в якій нова вартість розподіляється між власником засобів виробництва та найманим робітником, показує норма додаткової вартості:

. (2.4)

Норма додаткової вартості виражає ступінь експлуатації найманих працівників власником капіталу.

Аналіз процесу виробництва додаткової вартості виявляє, що робочий день – величина не однорідна і складається з двох частин.

Частина робочого дня протягом якої працівник працює на себе, відтворюючи вартість своєї робочої сили, називається необхідним робочим часом (НРЧ). Праця, затрачена в цей час, – необхідна праця.

Друга частина робочого дня, впродовж якої робітник працює на капіталіста, створюючи додаткову вартість, називається додатковим робочим часом (ДРЧ). Праця, затрачена в цей час, − додаткова праця.

Власника засобів виробництва цікавить додаткова вартість. З розвитком капіталістичного виробництва вдосконалюється система експлуатації найманої робочої сили.

В епоху становлення зрілого капіталізму зростання додаткової вартості досягалося шляхом подовження робочого дня за незмінної або дещо зрослої ціни робочої сили. Це абсолютна додаткова вартість.

В сучасних умовах абсолютну додаткову вартість отримують внаслідок підвищення інтенсивності праці. Це прихована форма подовження робочого дня.

В умовах законодавчого обмеження робочого часу здійснюється виробництво відносної додаткової вартості. Цей спосіб полягає у скороченні тривалості необхідного робочого часу і збільшенні тривалості додаткового робочого часу в межах незмінного робочого дня.

Необхідною умовою виробництва відносної додаткової вартості є зниження вартості робочої сили. Цього можна досягнути шляхом зростання продуктивності суспільної праці, насамперед, в галузях, що виробляють предмети споживання для широких мас трудящих.

Існує надлишкова додаткова вартість. Це різниця між суспільною вартістю товару і його більш низькою індивідуальною вартістю. Більш низька індивідуальна вартість пов’язана з підвищенням рівня продуктивності праці на окремому підприємстві, скороченням затрат постійного капіталу.

Дата добавления: 2014-01-04