Мови програмування

Мови моделювання

Мови моделювання є розвитком мов проектування. Вони відносяться до класу процедурно-орієнтованих мов, виділених у спеціальну групу. Мови моделювання розроблені для імітації дискретних і безперервних систем, що використовують відповідно засоби для опису дискретного і безперервного часу протікання процесів. Основними поняттями мов моделювання є: процес, подія, стан (активний або пасивний), черга, дисципліна черги, обслуговування, часовий інтервал й інші.

Сутність цих мов зводиться до відтворення в масштабному часі поведінки об’єктів і процесів цільових, функціональних і структурних компонентів системи по окремих видах забезпечень ІС на всіх етапах її життєвого циклу. Результатом моделювання є нагромадження статистики й інших даних про функціонування ІС. На підставі останніх можливий вибір оптимальних проектних рішень, а також доказ правильності вихідним вимогам (наприклад, ТЗ) результатів проектування на якомусь і-му рівні (процес верифікації) і т.д.

До цієї групи відносяться мови GPSS, CSL, SOL, СИМСКРИПТ, СИМУЛА, MIDAS, DSL/90 і інші.

Мови програмування являють собою велику групу формальних мов, що є посередниками між людиною і комп’ютером і призначені описувати дані (інформації) і алгоритми їх машинної обробки. Ця група мов використовується для запису (кодування) програм.

Алгоритмічні у своїй основі мови програмування можуть мати:

- цільову орієнтацію (опис алгоритмів цілей і алгоритмів узагальненого функціонування);

- функціональну орієнтацію (опис алгоритмів функцій і задач);

- структурну орієнтацію (опис алгоритмів функціонування окремих структурних компонентів).

Мови програмування є основою для створення програм від простих модулів до складних програмних систем. При цьому програмні модулі використовують звичайно мономови, складні програмні системи є полімовними засобами. Для їх розробки можуть залучатися десятки окремих язикових засобів, що включають до того ж різні мовні групи (проектування, моделювання, програмування, спілкування користувача з ІС).

З позицій функціонального призначення мов у складних програмних системах їх можна представити у вигляді двох великих підгруп:

- моніторних (програмування системної частини пакетів – управляючих засобів інтерфейсу користувача);

- процедурних (операційних) (програмування обчислювального процесу).

І, нарешті, мови програмування з урахуванням семантики можуть бути розподілені на чотири підгрупи:

- машинно-орієнтовані (орієнтація на апаратні особливості комп’ютера, наприклад, мова Асемблера);

- процедурно-орієнтовані (використання набору процедур для організації обчислювального процесу, наприклад, мови Pascal, Basic, FoxPro і ін.);

- проблемно-орієнтовані (орієнтація на спеціальні проблеми, наприклад, мови Фокал для програмування верстатів із ЧПУ або STRESS для опису задач конструювання);

- об’єктно-орієнтовані (орієнтація на класи об’єктів при програмуванні, наприклад, мови C++, Visual Basic, Delphi, Visual FoxPro і ін.).

До мов програмування пред’являються дві основні вимоги – універсальності й ефективності. Універсальність характеризує здатність мови описувати велику розмаїтість об’єктів (алгоритмів). Ефективність оцінюється витратами ресурсів (машинного часу і пам’яті) при реалізації програм.

Дата добавления: 2014-01-04