Допустимими напруженнями

Метод розрахунку конструкцій за допустимими напруженнями запропонував французький інженер Луї Нав’є у 1826 р. Він базувався на наступних передумовах:

1) гіпотеза плоских перерізів – перерізи, плоскі до деформації, залишаються такими і після неї;

2) закон Гука – напруження в матеріалі пропорційні його відносним деформаціям;

3) принцип Луї Нав’є – найбільші напруження від експлуатаційного навантаження порівнюються з допустимими для даного матеріалу.

На основі цих принципів умова міцності записується:

s £ [ s ],

де s – напруження в матеріалі, зумовлене дією експлуатаційних навантажень, які обчислюють за формулами опору матеріалів;

[ s ] – допустимі напруження в матеріалі, що визнаються нормами або технічними умовами;

- при розрахунках за межею текучості;

- при розрахунках за межею міцності;

k₁ або k₂ – єдиний коефіцієнт запасу в кожному розрахунку.

Недолік цього методу полягає в тому, що одним коефіцієнтом запасу не можна було врахувати різноманітний вплив численних факторів на міцність конструкцій. Радянські вчені (під керівництвом Стрелецького М.С.) розробили метод розрахунку конструкцій за граничними станами, який отримав світове визнання. З 1955 р. конструкції розраховують за цим методом.

3.2. Метод розрахунку конструкцій за граничними станами

Граничними називають такі стани конструкцій, з настанням яких вони перестають задовольняти вимогам, що пред’являються до них в процесі експлуатації, а також при транспортуванні і монтажі.

Є дві групи граничних станів.

До І групи відносяться граничні стани, при яких конструкція втрачає здатність чинити опір зовнішнім навантаженням та стає непридатною для експлуатації. До І групи належать наступні граничні стани:

- втрата сталості положення;

- крихке, в’язке, стомлене або інший тип руйнування;

- руйнування внаслідок спільної дії силових факторів та несприятливого впливу навколишнього середовища (вплив агресивного середовища та ін.)

До ІІ групи відносяться граничні стани, які утруднюють нормальну експлуатацію конструкцій або знижують їх довговічність. Сюди належить виникнення недопустимих переміщень (прогини, осідання, кути повертання), недопустимих тріщин, коливань тощо.

Розрахунок за І групою граничних станів носить загальну назву – за непридатністю до експлуатації. Розрахунок за ІІ групою – за непридатністю до нормальної експлуатації.

Дата добавления: 2014-01-04