Оцінювання проектів реальних інвестицій

При оцінюванні реальних інвестицій використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовують залежно від мети оцінювання, а саме:

- обґрунтована ринкова вартість – це ціна, за якою майно може переходити з рук продавця до рук покупця, тобто стартова початкова ціна на ринку;

- інвестиційна вартість – це конкретна вартість об’єкту, що оцінюється, для конкретного інвестора;

- внутрішня або фундаментальна вартість – є аналітичною оцінкою об’єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу;

- ліквідаційна вартість – представляє собою чисту суму, яка може бути витрачена при ліквідації об’єкта. Існує «впорядкована ліквідація», яка дає можливість отримати максимально можливу ціну нерухомості та «примусова ліквідація», за якої активи продаються швидко з одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

- балансова вартість (бухгалтерська) – цей вид вартості визначається балансовим рахунком (дебіт - кредит), як сума його активів мінус знос ОФ, а також сум зобов’язань;

- відновна вартість (поточна) – це балансова вартість з урахування переоцінки активів на дату оцінювання нерухомості.

Після визначення вартості об’єкта РІ, далі оцінюють його. Оцінювання базується на певних принципах, які умовно ділять на три групи.

I група включає:

а) принцип вигоди;

б) принцип заміщення означає, що найбільша вартість об’єкту нерухомості не може перевищувати найменшу вартість, за якою можна придбати інший об’єкт;

в) принцип очікування – дає можливість визначити поточну вартість майбутніх доходів та вигод, одержаних внаслідок використання об’єкту РІ.

Перша група принципів оцінювання дає можливість інвестору одержати уявлення про цінність об’єкту інвестування.

До II групи відносять:

а) принцип економічної величини;

б) принцип визначення впливу доходів на вартість об’єкту власності;

в) принцип оцінки збалансованості факторів виробництва.

Друга група принципів оцінки характеризує фактори, які безпосередньо впливають на оцінювання усіх засобів виробництва, землі, будівель та споруд тощо.

До III групи відносять;

а) принцип залежності (місцерозташування, інфраструктура, екологія);

б) принцип відповідності (архітектурним, нормативним, ринковим стандартам у регіоні);

в) принцип попиту та пропозиції;

г) принцип конкуренції;

д) принцип зміни вартості.

Третя група принципів характеризує вплив зовнішнього ринкового середовища на вартість об’єктів реального інвестування.

Вкладаючи свої кошти в ОФ, інвестор має оцінити їх за повною первісною вартістю або за відновленою вартістю.

Первісним оцінкоюванням ОФ є вартість їх придбання або створення.

Оцінювання за відновленою вартістю ОФ (з урахуванням індексації) встановлюється міністерством економіки та мінфіном разом з фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року.

Оцінювання за залишковою вартістю ОФ з урахуванням зносу. Таке оцінювання здійснюється з урахуванням амортизації за поточний період.

Амортизація – це систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх експлуатації. З урахування амортизації визначаються такі види вартості основних фондів:

- амортизаційна вартість – первісна або переоцінена вартість необоротних активів без їх ліквідаційної вартості.

- первісна вартість – фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів переданих для утворення необоротних активів.

- переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.

- ліквідаційна вартість – сума коштів, яку отримує підприємство від ліквідації необоротних активів після закінчення строку їх експлуатації.

Оцінюючи ОФ, інвестор має визначити ступінь ефективності їх використання, тобто фондовіддач у, за формулою:

, (4.1)

де О_пр – обсяг виробленої продукції, грн.;

В_фон – вартість фондів, грн.

Обернений показник до показника фондовіддачі є фондоємність, яка визначається за формулою:

. (4.2)

До об’єкту реальних інвестицій відносять і оборотні фонди, їх головна функція – це здійснення розрахунків за товари, виконані роботи, готову продукцію. До них відносять:

- Фонди обертання – вартість готової продукції, кошти з її переміщення до моменту реалізації; кошти в розрахунках з замовниками; кошти в касі.

- Оборотні фонди– сировина, конструкції, деталі, виробничі запаси, паливо тощо.

До основних показників ефективності використання оборотних коштів відносять:

- загальна норма оборотних коштів (Н_о):

, (4.3)

де О_ок – середньорічний обіг оборотних коштів;

О_пр – обсяг продукції.

- коефіцієнт обертання:

(4.4)

- середня тривалість одного обороту (D):

(4.5)

- величина умовної економії (Е_ум):

, (4.6)

де О_пр – обсяг продукції в плановому і фактичному періоді;

Т – тривалість періоду;

Д₂, Д₁ – середня тривалість одного обороту.

Дата добавления: 2014-01-04