Стратегічний потенціал як аспект економічної безпеки підприємства

Засоби та механізм захисту потенціалу від знецінення.

Вхід вихід

Рис. 7. 2. Гнучкість підприємства як передавальна функція

системи автоматичного регулювання

де Г_і – математична залежність, що забезпечує схеми Д, ДП, СП у і-х циклах (рис. 3.1);

У_обі – стійкість до відновлення в різних і-х циклах;

С_обі – здатність до відновлення в різних і-х циклах.

Щоб зробити наступний крок у напрямку оцінки гнучкості підприємства (моделі гнучкості), необхідно відповісти на питання: що таке вхід у систему і вихід з неї, тобто які основні первинні показники можуть і повинні входити в кожну складову схеми і який між ними існує економічний взаємозв’язок? Кількість таких показників повинна бути, з одного боку, мінімальною, з іншого боку – достатньою, щоб відобразити основні стани підприємства і мати реальне економічне наповнення і зміст.

Для частини формули, що описує стійкість до відновлення У_обі, складовими можуть стати величина активів і власних засобів, чистий прибуток і напрямки її використання, обсяг продажів, витрати на виробництво і реалізацію.

Для частини формули, що описує здатність до відновлення С_обі, складовими можуть стати час перебування виробів у різних стадіях НІОКР і освоєнні, виробництві й реалізації, номенклатура виробів, потрібна приблизно чи потрібна на ринку.

Стратегічний потенціал підприємства – широка категорія, що розкриває не тільки граничні обсяги виробництва тієї чи іншої продукції при найбільш повному використанні матеріальних ресурсів і робочої сили. Це – і здатність підприємства аналізувати ситуацію, що знаходиться в зовнішнім середовищі, і здатність оцінювати кон’юнктуру на товарних ринках і ринках факторів виробництва. Нарешті, це – здатність підприємства адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюються, за рахунок постійного спостереження за зміною потреб і попиту на товари і послуги, висуванням і реалізацією конкурентоспроможних ідей, що щонайкраще задовольняють ці потреби і попит і пристосування виробничого апарату до найбільш ефективного виконання підприємством своєї функції

Визначаючи ресурси як можливості досягнення цілей, необхідно, насамперед, розкрити саме поняття цих можливостей. Мати можливість означає мати у своєму розпорядженні необхідні умови, засоби.

До умов (чи здібностей), що дозволяють постійно удосконалювати виробничий потенціал фірми, тобто розширювати її граничні можливості, можна віднести:

· здатність забезпечити внутрішню гнучкість організації за рахунок оснащення виробничого процесу адаптивними засобами технологічного оснащення й іншого устаткування;

· здатність забезпечити внутрішню гнучкість організації за рахунок використання у виробництві плідної технології;

· здатність забезпечити внутрішню гнучкість організації за рахунок формування адекватного зміні цілей кадрового потенціалу;

· здатність здійснювати зміни архітектурно-планувальних рішень, адекватних змінам цілей організації;

· здатність забезпечити рівень конкурентоспроможності товарів і послуг, необхідний для захоплення лідерства в таких, що обслуговуються, і перспективних сегментах ринку;

· здатність забезпечити випуск товарів і послуг в обсягах, що відповідають потенційному попиту на них у відповідних сегментах ринку з урахуванням конкурентного статусу фірми і запланованої частки захоплення ринку;

· здатність забезпечити високу ефективність функціонування фірми за рахунок найбільш раціонального використання інвестиційних можливостей фірми;

· здатність забезпечити ефективну розробку і реалізацію стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірми.

Перераховані умови можуть бути доповнені і конкретизовані стосовно до кожної конкретної фірми з обліком її специфічних умов. Але навіть цей перелік умінь і можливостей, якими повинна володіти фірма, показує, наскільки складна проблема виживання й утримання конкурентоспроможних позицій фірми на ринку.

Ці умови можуть бути зведені у своєрідну матрицю стратегічних ресурсів, у якій реалізована ресурсна концепція фірми, що дозволяє не тільки дати відповідь на запитання: “Що ми собою являємо сьогодні”, але і дозволяє конкретизувати напрямки вироблення стратегічних дій, тобто, відповісти на запитання: “Що потрібно зробити для забезпечення стійкого становища фірми на ринку?” Виділяють кілька рівнів (різновидів) кризових явищ: критичні ситуації, власне кризи і катастрофи. Перші характеризуються здатністю до адаптації, тобто, можливістю досягнення зовнішньої і внутрішньої гнучкості, другі – м’якою втратою стійкості, тобто, необхідністю модернізації стратегічного потенціалу фірми, треті – твердою втратою стійкості (тобто необхідністю зміни парадигми бізнесу, щоб уникнути втрати економічної безпеки).

Таким чином, економічна безпека фірми повинна розглядатися як стан, при якому стратегічний потенціал фірми не знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає в міру наближення ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал фірми в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосовуватися до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища у рамках сталої місії, то можна говорити про погрозу економічної безпеки фірми. Ця погроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу фірми або істотного погіршення фінансового стану фірми, або втрати позитивного іміджу фірми.

Катастрофічний стан настає тоді, коли ризик втрати активів фірми й особистого майна її власників наблизився впритул до свого граничного значення. Інакше кажучи, економічна безпека фірми існує лише в період найменшої імовірності повної втрати всього капіталу, що належить власникам фірми.

В міру зростання цієї імовірності погроза втрати економічної безпеки підсилюється. Стратегічні управлінські рішення в період наростання погрози втрати економічної безпеки повинні бути гранично вивірені. При їхній реалізації менеджер повинен постійно порівнювати очікуваний ефект, який можуть принести дані рішення, з їх можливими негативними наслідками.

Найбільшу складність являє собою оцінка ступеня адаптивності стратегічного потенціалу фірми, оскільки вона визначається не тільки внутрішніми, але й зовнішніми впливами. У першу чергу такий вплив виникає з боку попиту на продукцію фірми. Мінливість параметрів попиту зумовлена комплексом причин економічного, політичного, демографічного, соціально-культурного характеру. На адаптивність стратегічного потенціалу фірми впливає також кон’юнктура, що складається на ринках матеріальних ресурсів, фінансових ринках, ринках робочої сили, інформації, послуг.

Це означає, що, як і всяка система, стратегічний потенціал фірми має граничні можливості адаптації до умов виробництва, що змінюються. Наявністю таких граничних можливостей адаптації зумовлена виникаюча періодично потреба в технічному переозброєнні і реконструкції підприємства, відновленні чи підвищенні рівня кваліфікації його персоналу, зміні стратегічних зон господарювання, зміні бізнесу.

Іншим фактором, що впливає на економічну безпеку фірми, є залежність фірми від інтенсивності кооперованих зв’язків фірми з постачальниками різного роду ресурсів. Мова йде про залежність фірми від стабільності постачань необхідних ресурсів як з погляду якості ресурсів, що поставляються, так і повноти і своєчасності цих постачань. Економічна безпека окремої фірми залежить також від рівня і структури своєрідного “імпорту” сировини, комплектуючих матеріалів, виробів і різних послуг, які фірма одержує в процесі суспільного поділу праці всередині країни і на світовому ринку.

Немаловажним фактором забезпечення економічної безпеки є питання охорони комерційної таємниці фірми, з одного боку, і нагромадження інформації про можливе втручання інших економічних агентів у діяльність фірми.

Витік інформації про стратегічні плани фірми, про підготовку до виходу на ринок нової продукції, про взаємини фірми з клієнтами і постачальниками ресурсів й іншої конфіденційної інформації може завдати істотної шкоди фірмі. Одночасно з охороною комерційної таємниці фірма повинна організовувати збір, нагромадження й обробку інформації про діяльність реальних і потенційних конкурентів й інших контактних аудиторій, що можуть вплинути на конкурентний статус фірми.

Нарешті, найбільш важливе, на наш погляд, питання, який ступінь можливого ризику прийнятих рішень. Про це у відповідній літературі сказано чимало. Тут лише відзначимо, що економічна безпека фірми практично визначається здатністю менеджера вищої ланки управління фірмою вміло ризикувати при прийнятті стратегічно важливих для майбутнього фірми рішень. Необхідно постійно порівнювати можливі виграші і втрати. Як показує практика, імовірність роботи без ризику надзвичайно мала. Крім того, не можна забувати і про можливі наслідки реалізованих рішень у майбутньому для самої фірми, регіону країни, у першу чергу, екологічних.

Важливо попадати в зону допустимого ризику, тобто в зону, де величина можливих втрат від прийняття того чи іншого рішення не перевищує величини розрахункового прибутку.

Прогнозування наслідків управлінських рішень, прийнятих сьогодні, для запобігання погрози втрати економічної безпеки фірми в стратегічній (довгостроковій) перспективі надзвичайно утруднене. При прийнятті стратегічних рішень повинно постійно враховувати весь спектр численних факторів, від яких залежить живучість фірми.

Ці фактори повинні враховуватися не тільки якісно, але й кількісно. Для цього необхідно ввести в практику стратегічного управління набір індикаторів економічної безпеки фірми, якими можуть біти [1]:

· темп зміни обсягу продажів традиційних товарів і послуг, виведених фірмою на ринки;

· темп зміни обсягу продажів принципово нових товарів і послуг, вперше виведених фірмою на ринок;

· темп втрати конкурентних переваг фірми через агресивну товарну стратегію конкурентів;

· темп зміни величини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні фірми після сплати податків і обов’язкових платежів;

· темп зміни величини позикових засобів, використовуваних фірмою для забезпечення безперебійного функціонування;

· темп зміни постачань необхідних ресурсів усіх видів з виділенням особливо важливих для забезпечення живучості фірми;

· співвідношення величини позикових засобів і активів фірми;

· структура кооперованих зв’язків фірми з постачальниками стратегічних ресурсів;

· відношення величини упущених вигод фірмою через витік інформації чи дій конкурентів, що випереджають, і груп стратегічного впливу доходів від потенційних ринкових трансакцій до витрат на утримання служби безпеки фірми;

· можливий ступінь ризику, пов’язаний з обслуговуванням прийнятого набору стратегічних зон господарювання.

Наведений набір індикаторів може бути змінений в залежності від специфіки виробничого профілю фірми і її становища на ринку. Більш повне уявлення про індикатори економічної безпеки фірми можна одержати, аналізуючи “слабкі сигнали” – провісники погрози настання кризового стану (банкрутства) фірми [1, 5].

Дата добавления: 2014-01-04