Покоління прав людини

Лекція № 8 «Фундаментальні (конституційні) права і свободи, обов’язки громадян України».

План:

1. Покоління прав людини;

2. Індивідуальні і колективні права.;

3. Особисті права і свободи;

4. Політичні права і свободи;

5. Економічні, соціальні, екологічні і культурні права;

6. Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина;

7. Конституційні обов’язки людини громадянина;

8. Правовий статус іноземців в Україні.

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну і культурну (духовну).

Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяльності, а й за часом їх виникнення, від черговості їх включення до кон­ституцій та міжнародно-правових документів на такі три групи:

1. Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей проголошених демократичними революціями XVII - ХУШ століть, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Громадянські і полі­тичні права і свободи – право на свободу думки, совісті і релігії, право кожного громадянина на участь у державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необґрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку та ряд інших - визначають вільний розвиток особи та можливості громадян брати участь в управлінні державними і суспільними справами, забезпечує особі незалежність і недоторканність, індиві­дуальну автономію та особисту свободу, захищає особу від будь-яких втручань та обмежень, що можуть пору­шити свободу. Реалізація цих прав не може залежати від рівня соціально-економічного розвитку країни та матері­альних ресурсів держави. Ці права виражали так звану негативну свободу: вони забов`язували державу утримуватися від втручання в сферу особистої свободи і створювати умови для участі громадян у усіх сферах життєдіяльності. У Конституції України права людини розташовані відповідно до того, як вони зароджувалися.

2. Друге покоління прав людини сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча, плануюча та інші форми діяльності держави по забезпеченню цих прав. Це економічні, соціальні, культурні права і свободи. В їх основу покладені соціалі­стичні концепції, які беруть свій початок після Першої світової війни і вперше отримали закріплення в «радян­ських» конституціях, Конституції Німеччини 1919 року, Статуті ООН (1945 р.) та в Загальній декларації прав людини {1948 р.), де було зафіксовано найважливіші з цих прав і свобод. Реалізація прав і свобод цієї групи пов'язана з рівнем економічного розвитку та наявністю відповідних матеріальних ресурсів.

Наприкінці ХХ – ХХІ ст.. держава не може не намагатися стати соціальною. Це закономірність розвитку сучасних держав, яка знайшла втілення в ряді конституцій зарубіжних держав – ФРН, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Туреччини. У ст. 1 Конституції України записано, що Україна є державою соціальною. Це означає, що наша держава визнає соціально – економічні і культурні (духовні) права і досить широко їх закріплює у Основному Законі України, але гарантує їх недостатньо.

3. Третє покоління {колективні або соліда­рні) прав людини були проголошені після Другої світової війни і являють собою права особи, які не пов'язані з її особо­вим статусом, а продиктовані її належністю до якої-небудь спільноти, де правам особи відведено провідне місце. Тобто, на відміну від прав і свобод першого і другого поколінь, які належать індивіду, пра­ва третьої групи є одночасно правами людини і народів, тобто колективні і можуть реалізовуватися сумісно. (право на мир, на якісну і безпечну продукцію, на безпеч­не довкілля, на інформацію тощо) Це зумовлено загостренням у ІІ половині ХХ століття глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступ найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації.

У Конституції України закріплені всі категорії і покоління прав людини. З прав третього покоління особливо слід визначити право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Реалізація цього права в Україні в умовах несприятливих наслідків Чорнобильської катастрофи має велике значення і пов’язана з немалими труднощами. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. записано, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, що Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України органами СРСР.

Ядром, системоутворюючим елементом правового ста­тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які за­кріплюються різними галузями національного права Ук­раїни. Водночас, основи правовою статусу особи (кон­ституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від на­родження чи в силу наявності у них громадянства Ук­раїни, гарантуються Українською державою і станов­лять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соці­ально значимі як для окремої людини, так і для суспіль­ства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.

Для суспільства та держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2) вони не набуваються і не відчужуються за воле­виявленням людини і громадянина, тобто належать кож­ному від народження;

3) їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношен­ню до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є одна­ковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції Ук­раїни;

д) специфіка механізму їх реалізації пов’язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожно­го учасника правовідносин.

Права людини - це її соціальна спроможність віль­но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове­дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи­ми актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич­на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по­няття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1. права з'являються у людини від моменту наро­дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс­нування та розвитку її, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю­диною чи ні;

2. за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо­вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода­вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод; не­помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини І, навпа­ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра­ції функцій соціальної системи;

3. права людини - це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо­нування сучасного демократичного суспільства немож­ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич­ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи­ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни­ми, політичними та культурними засобами;

4. права людини носять універсальний характер, не­подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над­банням кожної людини. Британська енциклопедія визна­чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ­ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».

Поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи­кою таких правомочностей особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро­сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере­дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія­льності певних структур.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму­люється в системі юридичних обов'язків

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер­жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо­го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю­дини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю­дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен­тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва­тися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського по­рядку, здоров'я чи моральності населення. Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі­тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви­ступів на користь національної, расової чи релігійної не­нависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обме­ження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і ли­ше постільки, по скільки це є сумісним з природою за­значених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Основні права, свободи і обов'язки людини і грома­дянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:

1) у залежності від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого та третього покоління;

3) за ґенезою на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підляга­ють обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі крите­рієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; полі­тичні права і свободи; економічні, соціальні та куль­турні права і свободи.

Дата добавления: 2014-01-04