Народне волевиявлення та форми його здійснення

Поняття «народного волевиявлення» дуже часто за своєю сутністю підміняється такими визначеннями, як «народовладдя», «народний суверенітет», «суверенітет народу», «безпосередня демократія», «народне представництво».

Найбільшою мірою сутність народного волевиявлення виявляється через категорію «безпосередня демократія», під якою розуміють безпосереднє волевиявлення всього народу або його частити для здійснення суспільних функцій шляхом виборів, не забороненими Конституцією і законами.

Категорія «народовладдя» жодного разу не використовується у Конституції України 1996 року.

Найповніше розкриває зміст «народного волевиявлення» поняття «народне представництво», під яким розуміють систему влади народу, яка здійснюється через виборних представників. Цей термін безпосередньо пов'язаний з категорією «представницька влада».

Як єдине джерело влади народ повинен бути відповідальним за те, яким чином і кому він передає свої повноваження, кого і як він обирає у відповідні органи влади. Логічно доповнити право обирати правом звільняти парламентарів та інших посадових осіб держави за наявності для цього відповідних підстав.

Участь народу у виборах безпосередньо пов’язана з його ставленням до політики держави. Якщо він буде до неї індиферентним, держава рано чи пізно визначить не лише його долю, а й долю його нащадків.

За статтею 5 Конституції України держава, а звідси і влада, має право на реалізацію лише певних делегованих народом функцій. Але на цьому і закінчується народне волевиявлення, оскільки контрольних функцій за його здійсненням з боку народу, Конституція не передбачає.

А доки влада не буде підконтрольною народові, вона ніколи не буде відповідальною перед ним, отже і обмеження влади конституцією залишається побажанням.

Згідно статті 5 Конституції України воля народу виявляється передусім у рішеннях виборчого корпусу (виборах, референдумах), який у сучасних умовах не може бути обмежений за соціальною ознакою. А це означає, що формування органів, які виражають волю народу, нації повинно здійснюватися на принципах загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 69, 71).

Завдяки всеукраїнському референдуму народ має право виносити на всенародне голосування будь - яке питання, що становить предмет референдуму згідно зі ст..72, ч. 2 ст. 85 та ч. 6 ст. 106 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський і місцевий референдум».

Але в ст.. 69 Конституції України зазначено інші форми безпосередньої демократії. Це може бути народна законодавча ініціатива. В чинній Конституції України ця форма не передбачена, хоча в більшості конституціях світу її законодавчо закріплено.

Народне волевиявлення – це засіб реалізації політичного права громадян України вільно обирати і бути обраними до Верховної ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до рад місцевого самоврядування, обирати Президента України та голів сіл, селищ, міст та брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, а також здійснювати інші форми безпосередньої демократії.

До основних форм народного волевиявлення згідно з Конституцією України належить:

· Вибори народних депутатів до Верховної Ради України;

· Вибори Президента України;

· Вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· Вибори до сільських, селищних, міських рад;

· Вибори сільських, селищних, міських голів.

Формою волевиявлення народу України є референдуми, які поділяються на:

· Всеукраїнський реф6ерендум;

· Референдум Автономної Республіки Крим;

· Місцевий референдум.

До форм волевиявлення народу України також належить інші форми безпосередньої демократії:

· Народні обговорення;

· Дорадче опитування громадян України(консультативний референдум) – ст.. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдум» від 3 липня 1991 року;

· Опитування громадської думки ст..47 згаданого Закону;

· Загальні збори громадян – ст..8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні «від 21 травня 1997 року;

· Місцеві ініціативи – ст.. 9 цього Закону;

· Громадські слухання – ст.. 13 згаданого Закону.

2. Вибори в Україні;

Ст. 5 Конституції України визначає дві форми наро­дного волевиявлення - безпосередня (пряма) і представницька демо­кратія. Безпосередня демократія пов'язана зі здійснюва­ним через різні форми прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України.

Форми безпосередньої демократії - це способи і за­соби безпосереднього здійснення влади народом або йо­го частиною, які виключають передачу владних повно­важень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного во­левиявлення є вибори та референдум.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формуван­ня органу державної влади, органу місцевого самовряду­вання або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначен­ня результатів такого голосування встановленою більші­стю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше канди­датів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер вибо­рів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.

Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:

1. Вибори є вихідним принципом організації держав­ного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою, зокрема, формуються парламент - Верхо­вна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демок­ратичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які б набували владних по­вноважень іншим, ніж пряме або опосередковане воле­виявлення народу, шляхом;

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Консти­туції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного харак­теру. За їх допомогою народ визначає своїх представни­ків в органах державної влади і органах місцевого само­врядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визна­чених Конституцією межах своїх суверенних прав.

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою вибо­рів відбувається процес селекції політичних лідерів-громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Види виборів. У науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

1. у залежності від того, які органи обираються, ви­бори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів),президентські (вибори Президента України) та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2. у залежності від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3. у залежності від підстав проведення вибори мо­жуть бути черговими, позачерговими (достроковими) або повторними;

4. у залежності від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та місцеві (ло­кальні);

5. у залежності від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. В свою чергу, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (ко­ли виборці формують колегію виборців, що збирається лише один раз з метою визначити особу чи осіб, які зай­муть виборні посади) та багатоступеневі ( виборці безпо­середньо обирають представницький орган, що, в свою чергу, обирає інший орган або посадову особу).

6. інколи вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретує­ться в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних кон­ституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з форму­ванням представницьких та інших виборних органів пу­блічної влади (державної влади і місцевого самовряду­вання). Цей інститут характеризується такими особливо­стями:

1. він більшою мірою (в порівнянні з іншими консти­туційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2. значна частина його норм є полівалентними, тобто такими, що одночасно відносяться до двох та більше га­лузей права;

3. переважна більшість його норм є процесуальними нормами.

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 1 жовтня 2006р.; «Про вибори Президен­та України» (в редакції Закону від 18 березня 2004 р.); «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2005р.

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлу­мачення виборчого законодавства України'.

4. Міжнародні договори, де встановлено загальнови­знані стандарти щодо принципів участі громадян у вибо­рах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема відносяться Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 р.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 р., ратифікована Українською РСР 22 лип­ня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 р.; Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права (прийня­тий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); До­кумент Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р. та інші.

Дата добавления: 2014-01-04