Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

У галузі промисловості та агропромислового виробництва


Адміністративно-правове регулювання

Найважливішою сферою економіки з використанням матеріального виробництва є промисловість, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств і господарських організацій. Розвиток промисловості значною мірою визначає вектор економічного розвитку держави й, відповідно, розвитку соціально-культурної сфери і рівня життя громадян.

Промисловість прийнято розділяти за галузевою належністю на важку (виробництво засобів виробництва), легку (виробництво предметів споживання), видобувну, харчову тощо, тому управління промисловістю будується за галузевим принципом з урахуванням міжгалузевих та територіальних зв'язків між підприємствами та організаціями.

Система органів управління промисловістю складається з промислових міністерств, державних комітетів та відомств, які мають свої промислові об'єкти, управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування й місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих їм державою), адміністрацій промислових об'єднань та промислових підприємств.

Визначення та закріплення концептуальних засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій галузі.

Загальне управління промисловістю в Україні, здійснення визначеної Верховною Радою України державної політики в цьому напрямі покладені на Кабінет Міністрів України, який керує об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу окремих міністерств та інших органів виконавчої влади.

Центральне місце серед органів управління промисловістю належить Міністерству промислової політики України. Згідно з Положенням про Міністерство промислової політики України, затвердженим Указом Президента України від 21 вересня 2001 р. № 849/2001, Міністерство промислової політики України (Мінпромполітики України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики України.



Основними завданнями Мінпромполітики України є:

1) підготовка пропозицій щодо формування державної промислової політики України, а також розроблення механізмів її реалізації;

2) розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектора економіки України;

3) реалізація державних програм розвитку промисловості України;

4) визначення напрямів розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектора економіки України;

5) розроблення прогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промислового виробництва;

6) створення сприятливих умов для розбудови високорозвиненого промислового сектора економіки України;

7) участь у розробленні та реалізації державної регіональної промислової політики;

8) забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості.

Рішення Мінпромполітики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Міністерство економіки України (Мінекономіки України) згідно з Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. № 1159/2000, є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Спеціальний статус Мінекономіки України пов'язаний із його головною (провідною) роллю у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України.

Основними завданнями Мінекономіки України є:

1) участь у формуванні державної політики економічного і соціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди та відповідних програмних документів;

2) створення сприятливих економічних умов для функціону­вання суб'єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища; участь у реалізації антимонопольної політики;

3) розроблення пропозицій щодо формування державної політики у сфері реалізації прав власності;

4) участь у формуванні державної регіональної політики, організація роботи, пов'язаної з її проведенням;

5) забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейським Співтовариством (Європейським Союзом);

6) участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, «економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов'язаної із залученням міжнародної технічної допомоги;

7) забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання;

8) участь у розробленні та забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі та послуг;

9) участь у розробленні державної політики у сфері стандартизації, метрології, сертифікації та акредитації, захисту прав споживачів;

10) розроблення стратегії і механізмів реалізації державної і структурної, інвестиційної та інноваційної політики;

11) забезпечення реалізації державної цінової політики;

12) участь у формуванні політики управління державним сектором економіки;

13) участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної безпеки та детінізації економіки;

14) проведення державної політики щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників, визнання боржників банкрутами;



15) проведення аналізу та економічного обґрунтування потреб держави, пов'язаних з її обороною і безпекою.

Мінекономіки України здійснює свої повноваження безпосередньо, через урядові органи державного управління, що діють у складі Мінекономіки України, та підпорядковані йому територіальні органи.

Під час виконання покладених на нього завдань Мінекономіки України взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус) є Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (Мінбуд України). Згідно з Положенням про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, затвердженим Указом Президента України від 19 грудня 2005 р. № 1801/2005, Мінбуд України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.

Основними завданнями Мінбуду України є:

1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту, а також державної житлової політики;

2) здійснення управління, міжгалузевої координації діяльності та функціонального регулювання у зазначених сферах;

3) збереження традиційного характеру середовища, історичних ареалів населених місць, пам'яток архітектури і містобудування;

4) проведення реформи житлово-комунального господарства та перетворень у будівництві і промисловості будівельних матеріалів;

5) технічне регулювання у сферах будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту;

6) регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, а також участь у регулюванні діяльності у сфері теплопостачання, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії.

«Профільним» міністерством у галузі видобувної промисловості є Міністерство вугільної промисловості України (Мінвуглепром України). Відповідно до Положення про Міністерство вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України від 5 жовтня 2005 р. № 1417/2005, воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості.

Основними завданнями Мінвуглепрому України є:

1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості;

2) здійснення структурної перебудови вугільної промисловості та підвищення ефективності управління нею;

3) створення сприятливих умов для приватизації підприємств вугільної промисловості;

4) формування балансів вугілля та вугільної продукції;

5) розроблення комплексних наукових програм, спрямованих на поліпшення стану довкілля у вугільних регіонах України, забезпечення раціонального використання надр, утилізації відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, впровадження на підприємствах вугільної промисловості безвідходних технологій;

6) сприяння розвитку та вдосконаленню ринку вугільної продукції.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичний комплекс) є Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго України), яке діє відповідно до Положення про Міністерство палива та енергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 598/2000.

Основними завданнями Мінпаливенерго України є:

1) державне управління паливно-енергетичним комплексом;

2) забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі;

3) забезпечення енергетичної безпеки держави;

4) розроблення пропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу;

5) участь у формуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів.

Функції з управління окремими галузями паливно-енергетичного комплексу покладено на окремі державні компанії, керівники яких входять до керівних органів Міністерства палива та енергетики України.

Відповідно до Статуту Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747, компанія «Нафтогаз України» утворена з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузі економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності. Відповідно до загальної мети компанія отримала статус юридичної особи, має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, а також печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та зображенням фірмового знака, а також знак для товарів і послуг, штампи, бланки та інші реквізити.

Компанія діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед партнерами і бюджетом.

Компанія має право утворювати в установленому порядку філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи та дочірні підприємства як на території України, так і за її межами, наділяючи їх основними та обіговими засобами. Філії, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи Компанії діють на підставі положень, а дочірні підприємства – на підставі статутів, що затверджуються Компанією. Керівництво їхньою діяльністю здійснюють особи, які призначаються головою правління Компанії. Компанія разом з іншими господарськими товариствами, підприємствами та організаціями може утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності та захисту своїх інтересів, а також господарські товариства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1268 «Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» з метою поліпшення енергопостачання народного господарства і населення, завершення ринкових перетворень в електроенергетиці та підвищення ефективності функціонування атомних електростанцій в умовах впровадження енергоринку та більш чіткого розмежування господарських функцій на базі майна атомних електростанцій та їх інфраструктур створено державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (компанія «Енергоатом») з покладенням на неї функцій експлуатуючої організації, частину яких у перехідний період вона делегує атомним електростанціям.

На компанію «Енергоатом» покладено виконання таких основних завдань:

1) погодження з відповідними органами тарифу на електроенергію, що виробляється атомними електростанціями, здійснення її продажу на енергоринку;

2) закупівля ядерного палива;

3) розроблення і впровадження єдиних для компанії техніко-економічних нормативів;

4) створення системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами;

5) створення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу атомних електростанцій;

6) підвищення безпеки атомних електростанцій на основі впровадження сучасних технологій, вдосконалення характеристик систем безпеки;

7) забезпечення дотримання норм міжнародних договорів з питань ядерної безпеки та цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду;

8) будівництво і реконструкція атомних енергоблоків, зняття їх з експлуатації.

Атомні електростанції компанії «Енергоатом» працюють в єдиній енергосистемі України і узгоджують з Національним диспетчерським центром Мінпаливенерго України питання опе­ративного регулювання виробництва електроенергії.

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність галузей економіки, що включає сільськогосподарські та інші специфічні утворення і функціонує на основі широко розвинених і урегульованих нормами права інтеграційних та коопераційних зв'язків. Він охоплює усі стадії виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та її переробки, виробництво засобів виробництва для сільського господарства і тісно пов'язаних з ним галузей, їх матеріально-технічне забезпечення і виробниче обслуговування.

Центральним органом державного управління АПК є Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України) як орган виконавчої влади. Правовий статус та функції Мінагрополітики України визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики України, яке затверджено Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000. Це міністерство є головним органом влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки : держави, державного управління в сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції. Мінагрополітики України:

1) розробляє і забезпечує реалізацію державних програм і концепцій розвитку галузей агропромислового виробництва та вдосконалення систем управління агропромисловим комплексом;

2) бере участь у реалізації державної політики у сфері зайнятості сільського населення;

3) координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації та державного регулювання ринку продукції галузей агропромислового виробництва та забезпечення потреб цього ринку у матеріально-технічних ресурсах;

4) організовує процедуру запобігання заподіянню шкоди галузям агропромислового виробництва;

5) забезпечує на підприємствах усіх форм власності державний контроль за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської! продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій;

6) забезпечує здійснення державного контролю за охороною, відтворенням водних живих ресурсів та регулюванням рибальства, державний нагляд за безпекою мореплавства флоту рибної; промисловості;

7) забезпечує додержання підприємствами, установами та; організаціями всіх форм власності вимог законодавства з питань охорони праці, нагляду за технічним станом машин та обладнання; пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху;

8) забезпечує ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

9) координує разом зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарського призначення та відновлення їх продуктивної цінності;

10) забезпечує реалізацію заходів щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, координує державну , підтримку розвитку колективного садівництва та городництва;

11) здійснює організаційно-методичне забезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва, розробляє загальнодержавні баланси забезпечення потреб населення у продовольстві, бере участь у складанні міжгалузевих балансів потреб у сільськогосподарській продукції та харчових продуктах, а також визначенні державних потреб у цій продукції;

12) забезпечує проведення моніторингу, економічного аналізу рівня та динаміки цін на світовому, вітчизняному та регіональних ринках продовольства;

13) забезпечує реалізацію державної політики щодо розвитку виробництва продуктів дитячого та лікувально-профілактичного харчування;

14) забезпечує галузеве співробітництво України з Європейським Союзом – виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України в Європейський Союз;

15) здійснює державне управління та державний контроль в насінництві, забезпечує формування державного насіннєвого страхового фонду, веде Державний реєстр виробників насіннєвого і садивного матеріалу, контролює ефективне використання цього насіннєвого фонду, сприяє розвитку ринку насіння;

16) забезпечує державне управління племінною справою у тваринництві, державний контроль у цій галузі;

17) забезпечує державне регулювання у сфері захисту рослин, карантину рослин, охорони території України від занесення карантинних об'єктів, здійснює контроль за проведенням заходів із захисту та карантину рослин;

18) забезпечує проведення державної політики в галузі ветеринарної медицини та здійснення державного ветеринарного контролю, державного контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, а також охорони території України від занесення збудників карантинних хвороб тварин.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на підвідомчій їм території обласні, районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Державний департамент ветеринарної медицини (Держветмедицини) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики України і йому підпорядковується.

Основними завданнями Держветмедицини є:

1) участь у реалізації державної політики у галузі ветеринарної медицини;

2) здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;

3) розроблення та реалізація комплексу заходів щодо охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин, профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування, захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за виробництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні продукції тваринного походження, державного ветеринарно-санітарного контролю за якістю ветеринарних медикаментів і препаратів, кормів, кормових добавок, ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, що призначається для харчування людей, подальшої переробки, кормів, кормових добавок, а також у разі їх внутрішньодержавних перевезень, експорту, імпорту, транзиту та видачі відповідних ветеринарних документів (свідоцтв, сертифікатів, довідок тощо), бактеріологічного, радіологічного і токсикологічного контролю за якістю продукції тваринного походження на м'ясокомбінатах, у холодильниках та на базах заготівлі, зберігання і реалізації, а на ринках і продукції рослинного походження.

Крім того, при Мінагрополітики України діє Управління ревізії і контролю (організація і проведення ревізій і перевірок господарсько-фінансової діяльності державних підприємств, що належать до сфери управління міністерства), Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції, Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів, Українська державна насіннєва інспекція.

Згідно з Положенням про Державну службу з карантину рослин України, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 11 грудня 2003 р. № 439, це орган, що здійснює державне управління у сфері карантину рослин.

Основними завданнями Державної служби з карантину рослин України є:

1) охорона території України від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних організмів;

2) своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних організмів;

3) запобігання проникненню карантинних організмів з карантинної зони в регіони України, де вони відсутні;

4) здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, перевезенні, зберіганні, переробці, реалізації і використанні підкарантинних матеріалів та об'єктів.

Органом державного управління землями сільськогосподарського призначення, які виступають головним засобом виробництва в сільському господарстві, є Державний комітет земельних ресурсів України (Держкомзем України), що підпорядковується Кабінету Міністрів України і є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держкомзему України є:

1) формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації;

2) координація проведення земельної реформи в Україні;

3) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;

4) організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою;

5) розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різноманітні державні, колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи, товариства а також окремі громадяни. Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері агропромислового виробництва визначає Закон України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Адміністративно-правове регулювання у галузі підприємництва | Адміністративно-правове регулювання у сфері фінансів

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 447; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.014 сек.