Оцінка, структура і класифікація основних фондів

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Первісна вартість об’єкта основних фондів складається з таких витрат:

- суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

- витрати на страхування ризиків доставки основних фондів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних фондів;

- фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісною вартістю основних засобів, що включені до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних фондів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного фонду, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Підприємства всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних фондів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних фондів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

К_і = [I_(а-1) - 10]:100,

де І_(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Збільшення вартості об’єктів основних фондів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу) за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

Балансова вартість основних фондів, інших необоротних та нематеріальних активів - це сума залишкової вартості таких фондів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Вартість основних фондів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість основних фондів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВ_оф) обчислюється за формулою

БВ_оф = БВ_о + В_ноф + В_кр + В_рек – В_в – АВ_о, (4.1)

де БВ_о — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

В_ноф — витрати на придбання нових основних фондів;

В_кр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_рек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_в — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого зношуванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Таблиця 4.1 - Класифікація груп основних фондів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки	-
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом
група 3 – будівлі,
споруди,
передавальні пристрої
група 4 – машини та обладнання
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
група 5 – транспортні засоби
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)
група 7 – тварини
група 8 – багаторічні насадження
група 9 – інші основні засоби
група 10 – бібліотечні фонди	-
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди
група 13 – природні ресурси	-
група 14 – інвентарна тара
група 15 – предмети прокату
група 16 – довгострокові біологічні активи

Середньорічна вартість основних засобів визначається способами:

1) коли рух основних активів повільний, середньорічна вартість визначається як середня арифметична проста:

(4.2)

ОФпр – вартість основних засобів на початок року;

ОФкр. – вартість основних засобів на кінець року..

2) якщо є дані про надходження та вибуття основних засобів:

(4.3)

ОФпр - вартість основних фондів на початок року, грн;

ОФвв - вартість введених протягом року основних фондів, грн;

Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

ОФвиб. - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року,грн;

Твиб - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Дата добавления: 2014-01-04