Поняття екологічного права

Поряд з економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами розвитку екології виникають і розвиваються правові питання в екологічній сфері, тобто в галузі екології. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров'я населення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного права.

Екологічне право – самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров'я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища (НПС) на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.

Роль і значення екологічного права в правовій системі України визначається його місцем і зв'язками з іншими галузями права. Основними підставами для визначення екологічного права як самостійної комплексної галузі українського права вважається:

- самостійний предмет правового регулювання, яким є охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та особливих завдань, які не можуть бути вирішені іншими галузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття тощо);

- особлива суспільна значущість екологічних правовідносин;

- специфіка об'єктів екологічних відносин, якими є такі найважливіші об'єкти, як земля, надра тощо;

- наявність великої кількості спеціальних законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Екологічне право є самостійною але комплексною галуззю права, оскільки складається з трьох частин: природноресурсового, природоохоронного й антропоохоронного права, а так само екологізованих норм інших галузей законодавства.

Отже, екологічне право як галузь права - це сукупність встановлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища та природних комплексів, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.

1. Предмет та метод екологічного права.

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Екологічні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов’язаними та єдиними. Ці суспільні відносини включають в себе:

1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об’єктів певним суб’єктам на праві власності або на праві користування;

2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення своїх інтересів;

3) віносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;

4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об’єктів, поліпшення їх якості;

5) відносини, що виникають у сфері охорони НПС.

Найголовнішою відмінною ознакою екологічних правовідносин від інших правовідносин виступає екологічний фактор, який виявляється у різних аспектах.

1. Екологічні правовідносини існують лише при наявності природних об’єктів без відриву їх від єдиного природного середовища.

2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об’єкти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права на дані відносини є обмеженим.

3. Суб’єкти екологічних правовідносин зобов’язані дотримуватися екологічних стандартів, нормативів і вимог, а токож лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об’єктів, що обумовлено снуванням єдиної екологічної системи.

4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів. Причому їх виконання здійснюється незалежно від того, вигідні або невигідні вони з економічної точки зору. Тут діє приоритет екологічних вимог.

Підставою виникнення екологічних правовідносин є юридичні факти, що виступають як події, або дії. Дії виявляють себе як правомірні або як правопорушення. Правопорушення, як правило є підставою для припинення екологічних правовідносин. Також, до них відносяться відповідні адміністративні акти, припинення існування чи діяльності юридичної особи, відмова від природокористування, закінчення строку договору, ліцензії, судове рішення тощо.

Методи правового регулювання екологічних правовідносин – способи, засоби і прийоми, які передбачені еколого-правовими нормами, спрямовані на ефективне регулювання екологічних правовідносин, забезпечення реалізації прав і дотримання обов'язків суб'єктами цих відносин у сфері використання природних ресурсів, охорони НПС і забезпечення екологічної безпеки громадян.

Методи екологічного права поділяються на дві групи:

1) імперативний (адміністративно-правовий метод, або авторитарний (примусовий)) - виходить з нерівного положення сторін - із відношення влади та підлеглості: дозволяючи; санкціонуючи; погоджувальні; обмежувальні; упереджувальні;заборонні норми.

2) диспозитивний (цивільно-правовий метод, або заохочувальний (мотиваційний)) - заснований на рівності сторін: альтернативні дії; автономні; рекомендаційні; стимуляційні; ініціативні, еколого-експертних оцінок.

Диспозитивний метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об’єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних об’єктів, при відшкодуванні збитків різних видів тощо.

Диспозитивний підхід не передбачає жорстокої регламентації поведінки суб’єктів відповідних відносин. Він залишає свободу дій, але в рамках, визначених правовими нормами.

Імперативний підхід здійснюється шляхом встановлення обов’язкових для виконання приписів, заборон і обмежень щодо видів діяльності небезпечних для довкілля, пов’язаних із споживанням природних ресурсів.

Дата добавления: 2014-01-03