Методичні засади оцінки ліквідності балансу

Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості.

За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:

Перша група (А1) – це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група (А2) – активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банків­ських документів, швидкості платіжного документообігу в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх плато­спроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) – це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

Оборотні активи взаємопов’язані в межах кругообігу коштів рис. 7.1.

Група 3 – виробничі запаси, незавершене виробництво

Група 2 – готова продукція, дебіторська заборгованість

Група 1 – грошові кошти

Рис. 7.1. Трансформація оборотних активів

Зв’язки, показані на рис. 7.1 відображують послідовну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:

1) зв’язок 1 – технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);

2) зв’язок 2 – надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

3) зв’язок 3 – реалізація сировини, матеріалів, напівфабрика­тів стороннім організаціям.

Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообігу грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси сировини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

Четверта група (А4) – це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.

Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

1) характером і сферою діяльності підприємства;

2) швидкістю обороту коштів підприємства;

3) співвідношенням оборотних і необоротних активів;

4) «якістю» – ступенем ліквідності поточних активів;

5) сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.

Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов’язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) – найбільш строкові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

Друга група (П2) – середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

Третя група (П3) – довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) – власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Схематично процедура порівняння статей активів з відповідними статтями пасивів подана на рис. 7.2.

Так баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:

При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А1 ≥ П1, А2 ≥ П2, А3 ≥ П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарю­вання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Рис. 7.2. Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображує перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.

Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі зіставлення надходжень і платежів.

Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і пасивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.

Наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборотних активів – складу запасів, надійності покупців тощо.

З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.

Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відносять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко реалізуються.

Активи з малим ступенем ризику – це дебіторська заборгованість підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.

До групи активів із середнім ступенем ризику належать незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.

На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвідношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і малий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих співвідношень до зростання вказує на зниження ліквідності.

При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економічних умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або інфляції підприємство може збільшити вкладення коштів у виробничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.

Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшується величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефективність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння значень показників рентабельності багато в чому визначається наяв­ністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.

Основними причинами настання такої ситуації є:

1) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;

2) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реалізація продукції, обсягу її виробництва;

3) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змоги скласти об’єктивну картину наявності та стану запасів матеріальних цінностей;

4) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського від ділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та відображення їх в облікових регістрах.

При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з’ясувати і уточними такі питання, як:

1) свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предметом застави);

2) можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуальним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);

3) доступність активів для поточного розпорядження (наприклад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);

4) контрольованість активів (для кредитора важливо володіти ін­формацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з одного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);

5) наявність умовних зобов’язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов’язання, що можуть виникнути внаслідок несприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зобов’язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балансі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов’язань в обов’язковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.

Продовжує аналіз ліквідності – дослідження відповідних фінансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основ.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань, характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань:

(7.1)

де ОА – оборотні активи;

КП – короткострокові пасиви.

Багаторазове перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов’язаннями дає змогу зробити висновок про те що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у погашенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.

В економічній літературі наводиться теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орієнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точне нормативне значення.

Застосування такого нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоцільним Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли зміна нормативного значення коефіцієнта є об’єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємств, в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.

До факторів, що впливають на нормативне значення цього показника, як правило, відносять:

1) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту, якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборотність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього коефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;

2) ефективність роботи підприємства відносно управління запасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи постачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до нижчого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;

3) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта покриття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у результаті поточної діяльності.

Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.

За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузькому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилучають найменш ліквідну частку – виробничі запаси за формулою:

(7.2)

де ВЗ – виробничі запаси.

Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.

Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язано в основному зі збільшенням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то навряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.

Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,6 до 0,8, але для цього показника, як і для попереднього, підприємство самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.

Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквід­ності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов’язань:

(7.3)

де ГК – грошові кошти.

Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборгованості в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2-0,35. Це означає, що 20-35 % своїх короткострокових боргів підприємство може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

При оцінці ліквідності платіжних засобів необхідно розраховувати швидкість трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти і одержати дані про реальні терміни погашення кредиторської заборгованості.

Показники швидкості та щоденної суми трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти визначають таким чином:

(7.4)

(7.5)

де ТП – середній термін трансформації платіжних засобів підприємства у грошові кошти, дні;

Т₁ – термін для трансформації і-го виду платіжних засобів у грошові кошти, дні;

ПЗ₁ – величина і-го виду платіжних засобів;

ГЗ – сума грошових коштів, що може щоденно формувати підприємство з платіжних засобів.

Оцінка можливостей трансформації активів підприємства в платіжні засоби дає змогу всебічно охарактеризувати їх ліквідність.

3. Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства

На відміну від ліквідності підприємства, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок настання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену раніше продукцію – з другого.

Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінованість своїх дебіто­рів саме стає неплатоспроможним. Якщо затримка з надходженням платежу має короткостроковий або випадковий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак не виключені також інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через певні причини не підтримують у достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.

Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансової скрути, частоту її виникнення та тривалість прострочених боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути:

1) невиконання плану по виробництву і реалізації продукції;

2) підвищення її собівартості;

3) невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування.

Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використан­ня оборотного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборго­ва­ність, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплатоспроможності є не без­господар­ність підприємства, а незаможність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб’єкта господарювання.

Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної плато­спромож­ності, щоденного контролю за надходженням коштів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованості та іншими надходженнями грошових коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов’язань перед постачальниками, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очікувані надходження грошових коштів, а другого – розмір їх витрачань на той самий період.

Оперативний платіжний календар складають на основі даних про відвантаження та реалізацію продукції, закупівлю засобів виробництва, документів про розрахунки з оплати праці, видавання авансів працівникам, виписки з банківських рахунків тощо, табл. 7.1.

Таблиця 7.1

ОПЕРАТИВНИЙ ПЛАТІЖНИЙ КАЛЕНДАР НА 15.03.11

Платіжні кошти	Сума, грн.	Платіжні зобов’язання	Сума, грн.
Залишок грошових коштів: у касі; на поточному рахунку		Виплата заробітної плати
Цінні папери із строком погашення до 15.03.11		Відрахування у фонд соціального захисту
Надходження грошових коштів до 15.03 від: реалізації продукції; іншої реалізації; фінансової діяльності		Платежі до бюджету та в державні цільові фонди
Аванси, отримані від покупців		Сплата рахунків постачальників
Кредити, позики		Сплата відсотків за кредит
Погашення простроченої дебіторської заборгованості		Повернення банківського кредиту
Інше		Погашення іншої кредиторської заборгованості
		Усього
		Перевищення платіжних коштів над платіжними зобов’язаннями
Баланс		Баланс

Для визначення поточної платоспроможності слід платіжні кошти на відповідну дату порівняти з платіжними зобов’язаннями на ту саму дату. Ідеальним є варіант, коли цей коефіцієнт буде становити одиницю або дещо більше (від 1,5 до 2).

Для з’ясування причин зміни рівня платоспроможності важливе значення має аналіз виконання фінансового плану за дохідною та витратною частинами. Для цього дані Звіту про рух грошових коштів, а також Звіту про фінансовий результат порівнюють з даними фінансової частини бізнес-плану. У процесі аналізу насамперед установлюють виконання плану щодо надходження грошових коштів, в основному від реалізації продукції, робіт та послуг, майна, з’ясовують причини зміни суми виручки та виявляють резерви її збільшення. Особливу увагу приділяють використанню грошових коштів, оскільки навіть при виконанні дохідної частини фінансового плану перевитрати та нераціональне використання грошових коштів можуть призвести до фінансових труднощів.

Витратну частину фінансового плану аналізують за кожною статтею зі з’ясуванням причини перевитрат, які можуть бути виправданими і невиправда­ни­ми. За результатами аналізу фінансового плану мають бути виявлені резерви збільшен­ня планомірного надходження грошових коштів для забезпече­ння стабільної платоспроможності підприємства в перспективі.

Певний науковий інтерес представляє французька методика оцінки платоспроможності. На основі дослідження 95 малих та середніх підприємств була розроблена модель, яка дає змогу оцінити ймовірність затримки платежів фірмою залежно від значення такого дискримінантного показника:

(7.6)

де, (7.7)

, (7.8)

, (7.9)

, (7.10)

(7.11)

Ймовірність затримки платежів, що мають різне значення показника Q, наведено в табл. 7.2.

Таблиця 7.2

ЙМОВІРНІСТЬ ЗАТРИМКИ ПЛАТЕЖІВ

Значення Q	+0,21	+0,48	+0,002	0,026	0,068	0,087	0,107	0,131	0,164
Ймовірність затримки платежів, %

У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспроможності підприєм­ства розраховують коефіцієнт відновлення (втрати) плато­спромож­ності:

(7.12)

де К^пп_пл, К^кп_пл – фактичний коефіцієнт поточної ліквідності відповідно на початок і кінець періоду;

К^н_пл – нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;

Т – тривалість звітного періоду, міс.;

6(3) – період відновлення (втрати) платоспроможності, міс.; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс., період втрати – 3 міс.

Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Квв являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розрахо­ва­но на перспективу, а в знаменнику – його нормативний рівень. Показник відобра­жує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства неплатоспроможним є виконання умов за якої коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2.

Якщо вищевказана умова не виконується, оцінюється можливість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого «періоду відновлення платоспроможності», що дорівнює 6 місяцям, і зіставляють його з нормативним рівнем. Якщо значення показника К_вв не менше за 1, підприємство протягом 6 місяців спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо К_вв < 1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.

У разі відсутності підстав для визнання структури балансу не­задовільною досліджують імовірність втрати підприємством платоспроможності. У цьому випадку також розраховують прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець періоду, але такого, що дорівнює 3 місяцям, і зіставляють його зі своїм нормативом. Якщо значення K_втр буде меншим за 1, то підприємство найближчим часом не зможе виконувати свої зобов’язання перед кредиторами, якщо K_втр буде більшим за 1, то втрата платоспроможності підприємству не загрожує.

Той факт, що внутрішні й зовнішні аналітики розраховують і досліджують показник К_ВВ(ВТР), свідчить про те, що кожне підприємство потенційно несе в собі ризик зниження ліквідності й втрати платоспроможності. Враховуючи економічну сутність цих характеристик фінансового стану, а також методи розрахунку їх основних показни­ків, можна з упевненістю сказати, що такий ризик залежить від обсягів, структу­ри та складу поточних активів і пасивів, які, у свою чергу, формуються в результа­ті проведення обраної підприємством політики управ­ління активами та пасивами.

Відомо, що у фінансово-господарській діяльності підприємства кожний із елемен­тів поточних активів (виробничі запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти) відіграє свою роль: запаси сировини й матеріалів використо­ву­ються для виробництва продукції, дебіторська заборгованість виникає в результаті існуючої практики продажу товарів за безготівковим розрахунком у кредит, грошові кошти – багатофункціональні. Для забезпечення ритмічної й стабільної поточної діяльності підприємство по­винно мати у своєму розпорядженні необхідну величину поточних активів та їх елементів.

Однак суб’єкти господарювання по-різному підходять до вирішення цього завдання. Одні підтримують політику накопичення достатньо великих запасів сировини та матеріалів, займають лояльну позицію відносно покупців, надаючи їм пільгове кредитування, збільшують залишки вільних грошових коштів на своїх рахун­ках. Безумовно, така позиція підприємства має певні переваги, наприклад, суттєво знижується ризик зупинки виробництва внаслідок несвоєчасного постачання сирови­ни, збільшується кількість покупців у результаті надання їм пільгових умов реалізації товару в кредит тощо. Однак таку політику управління оборотними активами не можна вважати виправданою і ефективною, оскільки вона супровод­жується прямими і непрямими втратами: тривалий строк зберігання сировини на складі призводить до її старіння та псування, пільгові умови надання комерційного кредиту сприяють зростан­ню частки сумнівної дебіторської заборгованості в загальній її величині, невикористання тимчасово вільних грошових коштів тощо. Іншими словами, надмірно велика величина оборотних коштів супроводжується зниженням ефективності та прибутковості роботи підприємства.

Інші підприємства обирають діаметрально протилежну політику, сутність якої полягає в граничній мінімізації рівня оборотних коштів. Остання досягається через налагодження ритмічного постачання сировини, що дає змогу скоротити до мінімуму її запаси на складі, встановлення жорстких вимог по розрахунках за продукцію, що приводить до зменшення величини дебіторської заборгованості та ін.

З погляду підвищення ефективності діяльності підприємства така політика є виправданою, але тільки теоретично. Так, у результаті мінімізації залишків основних елементів поточних активів зменшується величина коштів, що відволікаються з обороту, відповідно прискорюється оборотність оборотного капіталу, збільшується величина прибутку. Однак слід наголо­сити, що реалізація таких заходів на практиці дуже часто при зводить до небажаних наслідків. Так, можливі збої в постачанні сировини та матеріалів (при їх мінімальних запасах) можуть стати причиною різкого скорочення обсягів виробництва або призупинення виробничого процесу, жорсткі умови реалізації товару в кредит можуть призвести до втрати покупців, відсутність резерву грошових коштів може ускладнити відносини кредиторами тощо.

Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики управління величиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести до прийнятного значення ризик втрати ліквідності та за рахунок цього підвищити рентабельність діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04