Аналіз виробництва та реалізації продукції

Основними завданнями аналізу виробництва і реалізації про­дукції є:

1) оцінка ступеня виконання плану реалізації продукції та ви­робничої програми;

2) оцінка динаміки випуску і реалізації продукції;

3) визначення впливу різних факторів на зміни величини цих показників;

4) кількісна оцінка резервів зростання випуску та реалізації продукції.

Обсяг виробництва продукції оцінюється за допомогою нату­ральних, умовно-натуральних і вартісних показників. Найважливішими показниками обсягу продукції є:

Валова продукція – це готова продукція, напівфабрикати, ін­струменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторо­ну, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за пе­ріод.

Готова продукція - це вироби, які є закінченими з погляду виробничого циклу та виготовлені для реалізації зовнішнім спо­живачам. Готова продукція є часткою товарної продукції.

Товарна продукція – це вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та для внутрішнього спожи­вання на самому підприємстві.

Реалізована продукція - це відвантажена і сплачена покуп­цями продукція.

Аналіз динаміки обсягу випуску та реалізації продукції здійс­нюється за допомогою базисних, ланцюгових та середньорічних темпів зростання (приросту).

Аналіз обсягів виробництва та реалізації здійснюється у вар­тісних і натуральних показниках. Порівняння темпів зростан­ня цих показників дає змогу виділити основні фактори, що впливають на оціночні показники. При цьому можливі такі ва­ріанти:

1) темпи зростання вартісних показників вищі, ніж темпи зрос­тання натуральних. У цьому випадку зміна обсягів продукції зу­мовлена переважно зростанням цін;

2) темпи зростання натуральних показників вищі, ніж темпи зростання вартісних. У цьому разі зміна обсягів продукції викли­кана зростанням кількості виробленої реалізованої продукції.

Доповнює та поглиблює аналіз оцінка ступеня виконання пла­ну виробництва та реалізації продукції.

У процесі оцінки виявляють причини та наслідки розбіжнос­тей між фактичними та плановими показниками.

Так, у разі, якщо фактичний обсяг виробництва менший за плановий, підприємство не виконує договірних зобов'язань з об­сягу реалізації продукції. Причинами виникнення такої ситуації можуть бути велика кількість бракованої продукції, використан­ня основних засобів не на повну потужність, простої обладнання, нестача сировини, матеріалів тощо.

У випадку, коли фактичні обсяги виробництва перевищують обсяги реалізації, на підприємстві накопичуються понаднормативні запаси нереалізо­ва­ної продукції. Основними причинами виник­нення такої ситуації можуть бути низька якість продукції, невід­повідність обсягів виробництва місткості ринку, вибір неефекти­вних форм і методів просування товарів.

У процесі аналітичних процедур оцінюються наслідки таких ситуацій для підприємства. У першому випадку – це штрафні санкції за порушення договірних зобов'язань, у другому – ви­никнення витрат, пов'язаних з наявними понаднормативними запасами: зростання складських витрат, податку на майно, уповільнення оборотності оборотних коштів, омертвіння капі­талу в запасах.

Отже, аналіз виконання плану виробництва та реалізації про­дукції спрямований на виявлення причин неефективного викорис­тання виробничого потенціалу.

Враховуючи ж характер зв'язку, який існує між вироб­ництвом і реалізацією продукції в коротко- та довгостроковій перспективі, у системі факторного аналізу результативним показником є обсяг реалізації продукції, а факторним – обсяг виробництва та зміни залишків нереалізованої продукції (рис. 10.1).

Зміни обсягу реалізації продукції

Зміни виробництва товарної продукції

Зміни залишків нереалізованої продукції

Зміни обсягу валової продукції

Зміни залишків незавершеного виробництва та внутрішньогосподарського обороту

Зміни залишків готової продукції

Зміни залишків відвантаженої продукції

Матеріальні ресурси

Трудові ресурси

Рис. 10.1. Схема факторної системи обсягу реалізації продукції

Можливі два варіанти методики аналізу реалізації продукції. Якщо виручку на підприємстві визначають по відвантаженні то­варної продукції, то баланс товарної продукції буде таким:

РП = ГПп + ТП – ГПк, (10.6)

де ГПп, ГПк – залишки готової продукції на складах відповід­но на початок і кінець періоду;

ТП – вартість випуску товар­ної продукції;

РП - обсяг реалізації продукції за звітний пе­ріод.

Якщо виручку визначають після сплати відвантаженої продук­ції, то товарний баланс можна записати так:

РП = ГПп + ТП + ВТп - ВТк - ГПк, (10.7)

де ВТп, ВТк – залишки відвантаженої продукції на початок і кі­нець періоду.

Враховуючи те, що визначальною умовою реалізації є вироб­ництво, особливу увагу приділяють факторам, що впливають на обсяг виробництва продукції, їх можна об'єднати в три групи:

1) забезпеченість підприємства основними засобами та ефек­тивне їх використання;

2) забезпеченість підприємства сировиною і матеріалами та ефективність їх використання;

3) забезпеченість підприємства трудовими ресурсами та ефек­тивність їх використання.

АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Наступною характеристикою ділової активності виступає собі­вартість, яка визначає переваги підприємства в ціновій конкуренції, впливає на фінансові результати його діяльності, темпи розширено­го відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміють сумар­ні витрати всіх видів ресурсів у грошовій формі: основних засо­бів, сировини, матеріалів, палива, енергії, праці, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції і виконання робіт, а також для збереження й поліпшення умов виробництва та його вдосконалення.

Аналіз собівартості продукції здійснюється за такою схемою:

1) визначають абсолютні та відносні відхилення показників собівартості від аналогічних показників плану і минулих років;

2) здійснюють оцінку зміни структури собівартості, визнача­ють відхилення частки окремих статей витрат від аналогічних даних плану і минулих років, розраховують вплив цих відхилень на підсумковий показник. Разом з тим виділяють статті втрат, що мають найбільшу частку в собівартості, і статті витрат, по яких відбулися суттєві зміни. Характерною особливістю цього розділу аналізу є те, що статті витрат у цьому разі виступають і як факто­ри, які впливають на зміну собівартості, і як окремі компоненти, які формують її структуру;

3) визначають рівень витрат на 1 грн. товарної продукції, який характеризує їх окупність, здійснюють аналіз динаміки цього по­казника та оцінку факторів, що впливають на його рівень. Вищевказаний показник може застосовуватися в будь-якій галузі і на­очно відображує прямий зв'язок між собівартістю та прибутком. Якщо собівартість товарної продукції подати як суму добутків собівартості одиниці продукції по кожному найменуванню про­дукції на кількість виробів, а обсяг товарної продукції - як до­буток кількості продукції на її ціну, то формула для розрахунку рівня витрат на одну грошову одиницю продукції буде такою:

(10.8)

де q_i – кількість виробів у натуральних одиницях виміру і-го ви­ду товару;

с_i – собівартість одного виробу;

p_i – ціна продукції;

n – кількість видів товару в номенклатурі.

Безпосередній вплив на зміни рівня витрат на одну грошову одиницю продукції здійснюють п'ять факторів, які перебувають з ним у прямій функціональній залежності:

1) структура виготовленої продукції;

2) обсяг виробництва в натуральних показниках;

3) рівень витрат на виробництво окремих виробів;

4) ціни та тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

5) ціни на продукцію.

Проте, в обліково-аналітичній практиці економічно розвине­них країн для характеристики ділової активності компаній крім темпових показників використовують коефіцієнт стійкого еко­номічного зростання (Кез), який розраховують за формулою:

(10.9)

де ЧП – чистий прибуток (прибуток, призначений до розподі­лення акціонерів);

Д – дивіденди, що сплачуються акціонерам;

ВК – власний капітал.

Враховуючи те, що власний капітал акціонерної компанії мо­же збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку, коефіцієнт Kез відображує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок саме останнього фактора.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Наступним напрямом оцінки ділової активності є аналіз ефек­тивності використання ресурсів підприємства, які, як уже зазна­чалося, поділяють на три групи:

1) матеріальні,

2) трудові

3) фінансові ресурси.

Розглянемо методику аналізу і систему оціночних показ­ників для кожного виду ресурсів.

Основним засобам належать, як правило, основна частка в загальній сумі основного капіталу підприємства. Від їх кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: ви­пуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стій­кість фінансового аналізу.

Раціональність і повноту використання основних виробничих засобів характеризує економічний ефект, отриманий за той чи інший період у вигляді певного обсягу та якості продукції.

Економічна ефективність використання основних засобів визна­чається відношенням економічного ефекту до затрат, пов'язаних із їх формуванням. За економічний ефект при визначенні фондовідда­чі приймають вартість річного випуску (реалізації) продукції, а при розрахунку рентабельності основних засобів – прибуток.

В якості витрат використовується середньорічна вартість ос­новних виробничих засобів.

Для повної характеристики ефективності використання основ­них засобів приймають систему показників, які поділяють на уза­гальнюючі та конкретні. До узагальнюючих показників належать фондовіддача, фондомісткість, рентабельність засобів, питомі ка­пітальні вкладення на одну грошову одиницю приросту продукції, відносна економія основних виробничих засобів, коефіцієнт ви­користання виробничих потужностей.

Конкретні показники використовують для характеристики окре­мих видів машин, обладнання, виробничої площі. Наприклад, се­редній випуск продукції в натуральному вираженні на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на 1 м² виробничої площі.

Перелік узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів та формули їх розрахунку наведено в табл. 10.3.

У процесі аналізу вивчають динаміку перелічених показників виконання завдань щодо досягнення запланованого їх рівня, здій­снюють міжгосподарські порівняння.

Таблиця 10.3

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Показник	Формула розрахунку	Позначення в алгоритмах
Фондовіддача (Фв)	Фв = Vв: ОФ	Vв – обсяг виробництва (реа­лізації) продукції; ОФ – се­редньорічна вартість основ­них засобів
Фондомісткість (Фм)	Фм = ОФ: Vв
Рентабельність основ­них засобів (Рф)	Рф=Пр: ОФ	ПР – сума прибутку
Рівень капітальних вкла­день на 1 грн приросту продукції (KB)	КВ = КВз: ∆Vв	КВз – сума капітальних вкла­день, що забезпечує приріст продукції; ∆Vв – приріст об­сягу виробництва продукції
Відносна економія основних виробничих засобів (Еф)	Еф=ОФ1-ОФ0*Кр	ОФ0 (ОФ1) – середньорічна вартість основних виробни­чих засобів у базисному та звітному році; Кр - індекс зростання обсягу виробництва продукції у звітному році від­носно базисного
Коефіцієнт використан­ня виробничих потуж­ностей (Квп)	Квп = Vв: ВП	ВП – середньорічна вироб­нича потужність підприємс­тва

Необхідною умовою виробництва продукції, зниження її собі­вартості, збільшення прибутку та рентабельності є раціональне використання матеріальних ресурсів.

Дослідження ефективності використання матеріальних ресурсів у практиці аналітичної роботи здійснюється через систему показни­ків та моделювання їх взаємозв'язку. Показники ефективності вико­ристання матеріальних ресурсів поділяють на загальні і окремі.

До загальних показників належать:

1) матеріаловіддача,

2) матеріа­ломісткість продукції,

3) коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягів виробництва і матеріальних витрат,

4) частка матеріальних ви­трат у собівартості продукції,

5) коефіцієнт використання матеріалів.

Окремі показники ефективності використання матеріальних ресурсів використовують для характеристики ефективності спо­живання окремих елементів матеріальних ресурсів, а також для оцінки матеріаломісткості окремих виробів.

Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної грошової одиниці спожитих мате­ріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії тощо).

Метаріаломісткість продукції – показник, зворотний матеріаловіддачі, указує, скільки матеріальних витрат припадає на виробництво одиниці продукції.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягів вироб­ництва та матеріальних витрат визначають відношенням індексу товарної продукції до індексу матеріальних витрат Цей показник характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває фактори її зростання.

Частка матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виготовленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломіст­кості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат – це відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг виробленої продукції. Він відображує, наскільки економно ви­користовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх пере­витрат порівняно із встановленими нормами. Якщо коефіцієнт біль­ший за одиницю, це свідчить про перевитрати матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менший за одиницю, ма­теріальні ресурси використовувались більш економно.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їх динаміку та причини змін.

Для оцінки рівня продуктивності праці використовують сис­тему загальних, окремих і допоміжних показників.

До загальних показників відносять:

1) середньорічний,

2) середньо­денний,

3) середньогодинний виробіток продукції одним робітни­ком,

4) середньорічний виробіток продукції на одного пра­цюючого у вартісному вираженні.

Окремі показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції (трудомісткість продукції) або випуск продукції в нату­ральному вираженні за один людино-день або людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на вико­нання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним робітником. Його ве­личина залежить не тільки від виробітку робітників, а й від част­ки останніх у загальній чисельності промислово-виробничого пер­соналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і трива­лості робочого дня.

Дата добавления: 2014-01-04