Конспективний виклад теми. 1. Загальні засади конституційного ладу України

План

1. Загальні засади конституційного ладу України.

2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

3. Громадянство України.

1. Загальні засади конституційного ладу в Україні.

У системі національного права провідною галуззю є конституційне право, оскільки його норми розгалужують найбільш важливі суспільні відносини, а саме:

1) основи конституційного ладу;

2) правовий статус людини, громадянина;

3) державний устрій;

4) порядок організації і функціонування органів державної влади;

5) основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визначити:

1) Конституцію України;

2) Конституційні закони;

3) Звичайні закони;

4) Постанови Верховної Ради України;

5) Укази Президента України;

6) Постанови розпорядження Кабінету Міністрів України;

7) Акти органів місцевого самоврядування якщо вони регулюють відносини в сфері конституційного права;

8) Рішення Конституційного Суду України.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідає Конституція України, яка була прийнята Верховною Радою України на її п’ятій сесії 28 червня 1996 року.

Конституція – це Основний Закон держави, який приймається вищим представницьким органом держави або самим народом, визначає суспільний та державний лад, порядок формування та діяльності органів державної влади і управління, адміністративно-територіальний устрій, основні права та обов’язки громадян, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття.

Отже Конституція України є водночас основним законом і держави і суспільства. Звідси і поняття «конституційний лад» передбачає об’єднання суспільного та державного начал в єдине ціле.

Загальну характеристику конституційного ладу України дає розділ I Конституції України, який має назву «Загальні засади» і складається із 20 статей.

Конституційний лад – сукупність основоположних правовідносин, закріплених нормами конституційного права.

Основні принципи конституційного ладу України:

1) Принцип, згідно з яким, людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції);

2) Принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ч. 2 ст. 5 Конституції);

3) Визначення форм української держави як унітарної, суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (ст. 1, 2, 5 Конституції);

4) Організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції);

5) Визначення і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);

6) Принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (ст. 8, 9 Конституції);

7) Визначення і гарантування основ громадянського суспільства, його розвитку, свободи його інститутів (ст. 11, 13, 14 Конституції);

8) Принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної економічної та ідеологічної багатоманітності, забороненого Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);

9) Принцип визначення української мови державою (ст. 10 Конституції);

10) Визначення плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції);

11) Принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст. 9 Конституції);

12) Визначення основних функцій держави: забезпечення екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, оборона України, забезпечення її екологічної та інформаційної безпеки; здійснення зовнішньополітичної діяльності (ст. 16, 17, 18 конституції);

13) Принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадової особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (ст. 13 Конституції);

14) Закріплення у якості державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України.

Таким чином можна зробити висновки, що розділ 1 Конституції України «Загальні засади» оптимізує найважливіші основи громадського життя – політичну систему суспільства і, перш за все, основи держави перехідного періоду, визначає форми правління, форми адміністративно-територіального устрою, принципи функціонування влади, економічну основу держави та основні її атрибути.

Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Цей інститут конституційного права має особливий рівень захисту: внесення змін у розділ 1 Конституції України можливий тільки в разі схвалення їх на всеукраїнському референдумі.

2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні

Перш ніж говорити про права людини і громадянина необхідно встановити зміст понять «людина», «особа», «громадянин».

Людина – це біологічно жива істота, яка наділена здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці, володіти членороздільною мовою і нормально розвиватися у спілкуванні із собі подібними.

Особа – це індивідуальне визначення сукупність соціально значущих властивостей людини, які сформовані у процесі соціального життя.

Громадянин – це особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв’язках із конкретною державою, що знаходить своє визначення в наявності відповідного громадянства.

Сукупність правових принципів, спрямованих на врегулювання поведінки людини й громадянина в суспільстві та державі, називається правовим статусом особи.

Види конституційних прав і свобод:

Особисті (громадянські) права та свободи надають суб’єктам можливості вільно розпоряджатися собою й забезпечувати свободу від втручання держави у сферу відносин, які перебувають за межами обов’язків суб’єкта перед державою.

– Право на життя, право захищати від протиправних посягань на своє життя та здоров’я, так і життя та здоров’я інших людей. (ст. 27);

– Право на повагу своєї гідності (ст. 28);

– Право на свободу та особисту недоторканість, право невідкладно знати про мотиви свого арешту чи затримання, захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника з моменту затримання в суді (ст. 29);

– Недоторканість житла (ст. 30);

– Таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

– Право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитись з інформацією про себе, наявну в державних і недержавних установах та організаціях, на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї родини, на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32);

– Свободу пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України, право громадян України будь-який час повернутися в Україну (ст. 33);

– Право на свободу світогляду й віросповідання (ст. 35);

– На охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування (ст. 49);

– На безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50);

– Право на вільне за взаємною згодою укладання шлюбу та рівноправ’я подружжя (ст. 51);

– Право на захист у суді (ст. 63);

– Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62);

Політичні права та свободи закріплені в Конституції України, надають суб’єктам можливості для участі в управлінні справами держави й суспільства і передбачають:

– Право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст.. 36);

– Право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.. 38);

– Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.. 39);

– Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст.. 40);

Економічні права спрямовані на забезпечення суб’єктами можливостей для участі в соціально-економічних відносинах і передбачають:

– Право приватної власті (ст.. 41);

– Право громадян на користування об’єктами виключної власності народу України, державної та комунальної власності (ст.. 13,41);

– Право на підприємницьку діяльність (ст.. 42);

– Право на працю (ст.. 43);

– Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст.. 44);

– Право на відпочинок (ст.. 45);

Соціальні права і свободи пов’язані з конституцією соціальної держави. Це означає, що людина має право на гідний рівень життя і соціальний захист з боку суспільства і держави. Соціальні права закріплені Конституцією, включають:

– Право на соціальний захист (ст.. 46);

– Право на житло (ст.. 47);

– Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини (ст.. 48);

– Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.. 49);

Культурні права надають можливості для задоволення культурних і духовних потреб, а саме:

– Право на освіту, у тому числі на безплатну вищу в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ст.. 53);

– Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.. 54);

– Право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.. 54);

Обов’язки людини і громадянина – певна міра суспільно необхідної поведінки суб’єктів:

– Неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст.. 68);

– Не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.. 68);

– Не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині (ст.. 66);

– Сплачувати податки і збори, подавати декларацію про свій майновий стан та доходи (ст.. 67);

– Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.. 65);

– Шанування державних символів (ст.. 65);

– Одержання повної загальної середньої освіти (ст.. 53);

– Взаємні обов’язки подружжя, батьків і дітей (ст.. 51);

Невиконання чи несумісне виконання конституційних обов’язків має наслідком юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається у відповідних законах.

3. Громадянство України

Громадянство України – постійний правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що проявляється у їх взаємних правах та обов’язках.

Громадян України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (чи підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Принципи громадянства:

1) єдиного громадянства – громадянин України не може одночасно мати іншої держави, виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України (ст.. 4 Конституції України; ст.. 2 Закону Про громадянство України);

2) запобігання виникненню випадків без громадянства – недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає придбати громадянин України;

3) недопустимість позбавлення громадянства громадянина України – ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство;

4) неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства України іноземцям чи особою без громадянства внаслідок укладання шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя);

5) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і момент набуття ними громадянства України. Не має значення час його набуття.

6) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

7) невидачі громадян України іноземній державі – випливає з ч.2 ст.25 Конституції України, «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України, або виданий інший державі.» Із цього правила є винятки, які випливають із міжнародних зобов’язань України. Обмеження щодо невидачі своїх громадян іншим державам містять у нормах кримінального права.

Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974р. органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України, та міжнародних договорів України.

Документи, що підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Підстави набуття громадянства України:

Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;внаслідок встановлення батьківства.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) Визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) Зобов’язання припинити іноземне громадянство або перебування в іноземному громадянстві;

3) Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років; ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України строком понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, строк безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в’їхали в Україну, особам без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) Отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974р. відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні, або притулок в Україні;

5) Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Це умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) Наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України «Про громадянство України» і про припинення громадянства України.

Індивідуальна самостійна робота

Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

1. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р.

2. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» від 8 грудня 2004р.

Підготувати реферати на тему:

1. Система органів державної влади в Україні.

Тема 2. Основи теорії держави і права

Навчальна мета: розкрити поняття держави, її ознаки, ознайомитись з теоріями походження держави, проаналізувати поняття правової держави, розкрити поняття права, його ознаки, принципи, ознайомити студентів з особливостями системи права та системи законодавства України.

Основна проблема: засвоєння основних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права.

Основні поняття теми:

Держава – це особлива політично-територіальна організація, яка виступає від імені усього суспільства, володіє суверенітетом і спеціальним апаратом управління й примусу, у зв’язку з чим здатна надати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.

Правова держава – це така держава, в якій лише юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист та поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави та особи, контроль й нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які формуються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Закони – нормативні акти вищого представницького органу держави, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Система права – це сукупність чинних норм права певної держави (елементи, норми права, інститути права, галузі права, підгалузі права).

Галузь права – це сукупність однорідних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Правові відносини – це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.

Дата добавления: 2014-01-04