Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Структура сучасної екології

Існує кілька визначень сучасної екології й декілька класифікацій її основних складових. Одні автори головну увагу приділяють загальнофілософським і культурним аспектам, другі – соціальним, треті – еколого-економічним, четверті – біоекологічній деталізації. Так, Г. Швебс у центрі схеми класифікації екологічного знання ставить культуру як основу накопичення людством знань, багатства історії людства, втіленої в духовних і матеріальних цінностях, і як елемент творчої діяльності (культура виробництва, землеробства, поведінки, природокористування тощо). Він вважає, що екологізація мислення буде природною формою діяльності лише після того, як стане невід’ємним елементом культури. А для цього необхідна відповідна підготовка та міждисциплінарний підхід, коли в центрі стоїть загальнофілософський напрям – культура.

Г. Швебс вважає недоцільним, класифікуючи сучасні екологічні знання, основне місце відводити біоекології, технології чи геоекології, оскільки в цьому випадку предметний підхід звужує проблему. Пояснюючи своє бачення проблеми, він стверджує: “… ядром екологічної освіти має стати соціальна екологія – міждисциплінарна галузь знання про відносини в системі природа – суспільство”. Тобто в основу покладено все ж таки не узагальнююче поняття “культура”, а один із розділів загальної екології – соціоекологію. У схемі Г. Швебса заслуговує на увагу слушне виділення серед основних чотирьох уже відомих, визначених більшістю дослідників, блоків екологічних знань (біоекологія, геоекологія, техноекологія, екологія людини), розділів “екологія душі” та “екологія культури” (дослідження питань екологічної етики, екологізації мистецтва, дипломатії). Але пропозиція розглядати всю екологію тільки в системі суспільних наук викликає сумніви.

У вигляді квітки з шістьма пелюстками – галузевими підрозділами – й “теоретичною соціоекологією” всередині запропонував свою структурну схему сучасної екологічної науки Г. Бачинський. Він теж дотримується думки, що під впливом великих антропогенних змін довкілля протягом останніх десятиріч на межі природничих, суспільних і технічних наук у більшості розвинених країн почала формуватися нова комплексна наукова дисципліна – соціоекологія. Г. Бачинський є палким прихильником цього терміну й, викладаючи свою думку щодо мети, завдань і методів різних екологічних підрозділів, до багатьох широковідомих раніше термінів додає префікс соціо-: соціоекосистема, соціоекологічні закони взаємодії суспільства й природи, соціоекологічне право, соціоекологічні наукові установи тощо, практично не змінюючи сутності самих понять.

Схема структури екології Г. Бачинського спрощена й досить непереконливо обґрунтовує доцільність відведення центрального місця соціоекології, яка “не просто механічно підсумовує результати галузевих соціоекологічних досліджень, а й узагальнює їх на якісно новому системному рівні, вивчаючи соціоекосистеми як цілісні системні об’єкти”. Автор стверджує, що “соціоекологія, як кожна самостійна наука, має власну теоретичну базу, чітко окреслене коло завдань, характерних лише для неї, об’єкт, предмет вивчення і свої методи досліджень”. На жаль, теоретичний потенціал соціоекології нині дуже слабкий і “своїх методів досліджень” вона не має, а використовує методи, що широко застосовуються в економіці, геології, географії, біології, математиці тощо. Схема Г. Бачинського не дає уяви про характер взаємозв’язків між окремими підрозділами екології, а також про їх ієрархію, не охоплює новітніх підрозділів екологічної науки (глобальної екології, космічної, техноекологічної, урбоекології тощо) й надто соціологізована.

О. Лаптєв пропонує свою диферсифікацію сучасної екології, де головне місце відводить загальній екології, яка охоплює сім основних підрозділів – екологію біотичних і біокосних систем, географічну (ландшафтну), містобудівну (інженерну), соціальну, економічну, промислову та сільськогосподарську екологію. Ця схема не деталізована, але чіткіша й логічніша, ніж схема Г. Бачинського. Новітніх підрозділів вона також не охоплює.

Один з провідних молдавських біоекологів І. Дедю в своїй фундаментальній праці “Экологический энциклопедический словарь” багато уваги приділив питанням сутності структури й завдань сучасної екології. Сучасну екологію він вважає синтетичною біологічною наукою про взаємозв’язки між живими організмами та навколишнім середовищем. І. Дедю зауважує, що сучасна теоретична фундаментальна екологія ще тільки розвивається, але саме вона має стати біологічною базою для інших трьох основних наук про навколишнє середовище – глобальної екології, екології людини й охорони природи. Не заперечуючи необхідності виділення нових екологічних підрозділів у структурі сучасної екології, об’єднаних ним у блоці “прикладна екологія”, І. Дедю в основу схеми поклав біологію, зменшивши значення географічних, геологічних і техногенних аспектів. Але важливим є те, що, ставлячи в центр уваги сучасної екології дослідження всіх аспектів взаємодії енергії та речовини в екосистемі, вчений вважає, що природні екосистеми утворюють біотипи й біоценози на всіх їх рівнях, які є головним об’єктом вивчення екології. Тобто у вирішенні проблеми однаково велике значення надається дослідженню генезису, динаміки та взаємозв’язків усіх екологічних факторів: біотичних, абіотичних і антропогенних.

Найбільш детальною й обґрунтованою є схема структури сучасної екології, запропонована російським екологом М. Реймерсом. Він наводить п’ять різних визначень екології (як біоекології, як комплексної науки, що вивчає середовище життя живих істот тощо). Центральне місце в схемі М. Реймерса посідає велика екологія (загальна, глобальна мегаекологія), яка поділяється на блоки, відділи та підвідділи (всього 38 підрозділів).

Основними блоками в схемі є біоекологія, географічна, або ландшафтна екологія, екологія людини та прикладна екологія (техно-екологія). Окремо виділено також динамічну, загальну аналітичну та космічну екологію. Незважаючи на досконалість (порівняно з іншими схемами), схема М. Реймерса на думку Г.О. Білявського, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй має певні недоліки.

По-перше, схема та її пояснення не дають чіткого уявлення про те, яка різниця між функціями екології великої (глобальної) та загальної, яку визначено окремим відділом. Не зрозуміло, чому блоки “аналітична екологія” й “динамічна екологія” відірвані від блоку “біоекологія”, а кілька підрозділів “медичної екології” відокремлені від блоку “екологія людини” та вміщені в блок “прикладна екологія” разом з “інженерною” й “сільськогосподарською екологією”. По-друге, схема не охоплює такі важливі нові підрозділи, як екологія культури, військової справи, транспорту, енергетики, правова екологія. По-третє, в блоці географічна екологія менші підрозділи виділено за зовсім різними критеріями – геоструктурним, зонально-ландшафтним, геохімічним, категорією природних вод. В схемі немає підрозділів економіка раціонального природокористування й охорона ресурсів, не враховані геологічні аспекти тощо.

Даними авторами запропонована нова схема класифікації екології, в якій для всіх розділів сучасної екології узагальнюючим поняттям має бути “велика”, або “загальна екологія”. Її головними завданнями є такі:

1) вивчення з позицій системного підходу загального стану сучасної біосфери планети, причин його формування та особливостей розвитку під впливом природних та антропогенних факторів (тобто вивчення закономірностей формування, існування та функціонування біологічних систем усіх рівнів у взаємозв’язку з атмосферою, літосферою, гідросферою, техносферою);

2) прогноз динаміки стану біосфери в часі та просторі;

3) розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи, збереження здатності біосфери до самовідновлення та саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів і загальних законів оптимізації взаємозв’язків суспільства й природи.

Схема складається з шести блоків: центрального – загальна (велика) екологія та п’яти основних (біоекологія, геоекологія, техноекологія, соціоекологія та космічна екологія). Кожен блок має свої екологічні галузеві відділи й підвідділи. Всього в схемі налічується понад 80 екологічних підрозділів, які охоплюють практично всі сучасні напрями екологічних досліджень (рис.1). З появою нових напрямів досліджень і діяльності схему легко можна доповнити. Найрозвиненішим і “найстарішим за віком” є блок біоекологія – материнський субстрат екологічної науки. Структура цього блоку побудована з врахуванням ідей сучасних видатних біоекологів (Ю. Одум, Р. Дажо, М.Ф. Реймерс, І. Дедю та ін.). Але до вже відомих підрозділів блоку біоекології додаються ще такі, як основи біоіндикації, експериментальна екологія, заповідна справа, біоекомоніторинг, біосферика, екологія людини (рис.2.1).

 

Десять галузевих розділів, одинадцять підрозділів  
Дев’ять галузевих розділів, сім підрозділів
П’ять галузевих розділів

 
 

 


Рис. 2.1. Напрями екологічних досліджень

 

Блок геоекологія складається з семи основних розділів і дев’яти підрозділів. Основними є ландшафтна екологія, економіка природокористування та охорона довкілля (для розв’язання їх завдань використовуються результати досліджень практично всіх інших геоекологічних підрозділів, а також багатьох підрозділів, що структурно входять до біоекології, техноекології та соціоекології), екологія атмосфери, гідросфери та літосфери. В останніх двох підрозділах структурними елементами є екологія штучних водойм, Світового океану, озер і боліт, річок, ґрунтів, родовищ корисних копалин (або гірничої справи), геоінженерна екологія, геологічна заповідна справа та ін. Найновіші розділи блоку – геоекоінформатика та екологія геоенергоаномальних зон. Основними структурними елементами блоку техноекологія є екологія енергетики, промисловості, агроекологія, екологія транспорту, військової справи, екологічна експертиза. Екологія енергетики має такі підрозділи: екологія АЕС, ТЕС, ГЕС, нетрадиційних джерел енергії (сонячна, геотермальна, вітрова, біоенергетика, енергетика моря). Екологія промисловості об’єднує такі напрями, як екологія хімічної, металургійної, паливної, електроенергетики, лісогосподарської, машинобудівної промисловості та будматеріалів.

Агроекологія поділяється на ґрунтозахисну, меліоративну й агрохімічну екологію та екологію тваринництва.

Блок соціоекологія має 12 підрозділів, головні з яких – психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та міжнародне співробітництво по охороні біосфери.

І, нарешті, блок космічна екологія – наймолодший напрям екологічних досліджень, який має такі підрозділи: екологія космічних апаратів, екологія ближнього Космосу, екологія планет сонячної системи, екологія зовнішнього Космосу та глобальний космічний екомоніторинг.

Кожен із зазначених блоків загальної екології має вирішувати своє коло проблем, але всі вони тісно пов’язані між собою, й кожен користується матеріалами й результатами іншого під час виконання розробок, моделей і прогнозів щодо природного середовища.

У наш час спостерігається бурхлива екологізація різних технічних дисциплін, під котрою слід розуміти процес неухильного та послідовного впровадження технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів поряд з поліпшенням або хоча б зі збереженням якості природного середовища (або життєвого середовища взагалі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Існує і поняття екологізації технологій виробництва, сутність котрого полягає у вжитті заходів щодо попередження негативного впливу виробничих процесів на природне середовище. Екологізація технологій досягається шляхом розроблення сучасних технологій з мінімумом шкідливих речовин на вихід – безвідходні або маловідходні технології. Останнім часом в усьому світі започатковують найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необхідною екологічною інформацією з усіх сфер людської діяльності. Нині сформувалося близько ста напрямів екологічних досліджень, які можна об’єднати за принципами галузевої належності, взаємозв’язків, взаємопідпорядкованості, пріоритетності, теоретичного та практичного значення (рис. 2).

У зв’язку з цим екологія розпалася на ряд нових галузей та дисциплін, котрі значно відійшли від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів з оточуючим середовищем. Але в основі всіх сучасних напрямів екології лежать фундаментальні ідеї біоекології.

Екологію за розмірами об’єктів вивчення поділяють на географічну або ландшафтну, об’єктами вивчення котрої є великі геосистеми, географічні процеси, та на глобальну екологію, предметом дослідження якою є біосфера та антропогенна діяльність в її межах.

Глобальна екологія. Як наукова дисципліна вивчає біосферу, тобто екосистему, що охоплює всю планету. Предметом дослідження глобальної екології є також екологічні зв’язки біосфери з процесами, що відбуваються в надрах Землі та в космосі.

Глобальна екологія стала єдиним вченням про екологічні взаємовідносини біосфери з чинниками різного походження, намагаючись комплексно досліджувати вплив на неї антропогенних, космічних, географічних, геохімічних та інших факторів. Основні завдання глобальної екології полягають у вивченні антропогенних змін природного довкілля, обґрунтування методів його збереження та поліпшення в інтересах людства, з’ясування закономірностей еволюції біосфери. Першочерговим завданням є прогнозування змін біосфери в майбутньому.

Космічна екологія – галузь екології, що вивчає особливості життєдіяльності людини та інших організмів у практично повністю замкнутих мікросистемах космічних кораблів і станцій. Вона розробляє системи життєзабезпечення, вивчає можливості створення умов для тривалих міжпланетних польотів.

Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію – теоретичну й узагальнюючу дисципліну. За середовищем та компонентами розрізняють екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну, хімічну тощо. За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію. У часовому аспекті розрізняють історичну та еволюційну екологію. У системі екології людини існує соціальна екологія, що вивчає взаємовідносини елементарних соціальних груп суспільства та людства загалом із життєвим середовищем.

Прикладна екологія – дисципліна, що вивчає механізми антропогенного впливу на біосферу, способи запобігання негативним процесам та розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації життєвого середовища. Прикладна екологія базується на системі законів, принципів та правил екології природокористування. Прикладна екологія як наука базується, перш за все, на знаннях у різних галузях біології – фізіології, генетиці, біофізиці, але вона також пов’язана з іншими природничими науками – фізикою, хімією, геологією, географією, математикою. Прикладна екологія, крім того, не може бути відділена від економіки, моралі, права, оскільки лише в союзі з ними може докорінно змінити ставлення людини до природи. Прикладну екологію за науковими напрямами поділяють на промислову екологію, екологію енергетики, сільськогосподарську, канцерогенезу тощо.

Отже, сучасне тлумачення терміна “екологія” як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоценозів, біосфері з точки зору суб’єкта або об’єкта (живого або за участю живого), котрий є центральним в цій системі. У деяких випадках до екології відносять суміжні прикладні та напівприкладні галузі знань, головним чином пов’язані з енваронментологією – комплексною дисципліною про оточуюче людину середовище, головним чином природне, про його якість та його охорону. Термін “екологія” починають ототожнювати з дисципліною “Охорона природи” або “Охорона навколишнього природного середовища”. Однак ці дисципліни традиційно базуються на введені заборон та регламентацій, а не на загальній раціоналізації природокористування.

Зараз активно ведуться дослідження щодо встановлення меж допустимих навантажень на природне середовище, відшукуються шляхи розширення об’єктивних лімітів природокористування. Ця галузь також не належить безпосередньо до екології, а до еконології – наукової дисципліни, котра досліджує еконол. Еконол (економіка+екологія) – позначення сукупності явищ, що включають суспільство як соціально-економічне ціле (але, перш за все, економіку) і природні ресурси, що перебувають у позитивному зворотному зв’язку при правильному розвитку і у негативному зворотному зв’язку при нераціональному природокористуванні. Наприклад, економіка швидко розвивається в регіоні за наявності великих природних ресурсів та сприятливих загальних екологічних умов, і навпаки. Технологічно швидкий розвиток економіки без врахування екологічних обмежень призводить до вимушеного застою виробництва і зрештою ставить питання про подальшу долю людства.

Сучасні екологічні дослідження мають бути науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства в природному середовищі, раціонального природокористування, охорони та відтворення довкілля. Найважливішим висновком екологічних досліджень повинно бути визначення екологічної місткості територій, що повністю залежить від стану їх екосистем.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Предмет вивчення екології | Методи дослідження екології
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1348; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.033 сек.