Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Б 4- 135

482

Глава 12

Основи цивільного права України

483

ни здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та осо­ба зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадця­ти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загаль­них підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному об­сязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'я­заний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в по­вному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодо­вується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснюва­ти нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі понов­лення її цивільної дієздатності.

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища по­терпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повно­му обсязі. Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних на­поїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завда­на нею, відшкодовується на загальних підставах.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних за­собів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак

бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завда­на джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше ре­чове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспорт­ним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, збері­гання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Осо­ба, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвище­ної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

а) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодо­
вується винною особою;

б) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона
їй не відшкодовується;

в) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано
шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці
залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шко­ди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (без­підставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підста­ва, на якій воно було набуте, згодом відпала.

§ 11. Спадкове право

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спад­коємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

16'

484

Глава 12

Основи цивільного права України

485

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що на­лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не при­пинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголо­шення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо про­тягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихій­ного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйнят­тя спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за за­повітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують право на спадку­вання почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, не­прийняття ними спадщини або відмови від її прийняття:

—у першу чергу право на спадкування за законом мають діти
спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та на­
роджені після його смерті, той з подружжя, який його пережив,
та батьки;

—у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні
брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька,
так і з боку матері;;■.•

—у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні
дядько та тітка спадкодавця;

—у четверту чергу право на спадкування за законом мають
особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш
як п'ять років до часу відкриття спадщини;

—у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші
родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно,
причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від
права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спад­кодавця не входить до цього числа.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на ви­падок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особи­сто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність запові­ту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Право на обов'язкову частку у спадщині мають: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обо­в'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з ура­хуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'яз­кової частки у спадщині зараховується вартість речей звичай­ної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обо­в'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує за­повіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість

486

Глава 12

Основи цивільного права України

487

заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, ска­сування або зміни заповіту. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням ви­мог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщи­ни, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за зако­ном їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були жи­вими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спад­кують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім ма­тері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийня­ти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщи­ни. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видаєть­ся кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодер-жувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщи­ни, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину віду-мерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядуван-

ня за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщи­ни відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, пе­реходить у власність територіальної громади за місцем відкрит­тя спадщини.

Дата добавления: 2014-01-04