Для самостійної перевірки знань. Основи господарського права України

17 4- 130

514

Глава 13

Основи господарського права України

515

ня ним правил здійснення господарської діяльності, невиконан­ня або неналежного виконання господарського зобов'язання. Щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не до­пускається У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що на­лежить до державного сектора економіки, або порушення по­в'язане з виконанням державного контракту, або виконання зо­бов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету Ук­раїни чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи догово­ром, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплект­
ності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двад­
цяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів
(робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується
пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких
допущено прострочення виконання за кожний день прострочен
ня, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягуєть­
ся штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язан­ня встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні
санкції,

- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки,
або штрафні санкції.

У господарських договорах сторони можуть передбачати ви­користання таких видів оперативно-господарських санкцій:

а) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання
управненою стороною, із звільненням ЇЇ від відповідальності за
це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

б) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано нена­
лежним чином або достроково виконано боржником без згоди
другої сторони;

в) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт
внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,
припинення видачі банківських позичок тощо;

г) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття по­
дальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною,
або повернення в односторонньому порядку виконаного кредито­
ром за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцепт­
ному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

ґ) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо­ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати про­дукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оп­лату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

д) відмова від встановлення на майбутнє господарських від­
носин із стороною, яка порушує зобов'язання.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарюван­ня можуть бути застосовані уповноваженими органами держав­ної влади або органами місцевого самоврядування адміністра­тивно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-право­вого або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановлено­му законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарюван­ня такі адміністративно-господарські санкції:

—вилучення прибутку (доходу);

—адміністративно-господарський штраф;

—стягнення зборів (обов'язкових платежів);

—зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

—застосування антидемпінгових заходів;

—припинення експортно-імпортних операцій;

—застосування індивідуального режиму ліцензування;

—зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання певних видів господарської діяльності;

\і*

516

Глава 13

Основи господарського права України

517

—анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання окремих видів господарської діяльності;

—обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарю­
вання;

—скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта гос­
подарювання;

—інші адміністративно-господарські санкції, встановлені
кодексом та іншими законами.

§ 13. Галузі та види

господарської діяльності

Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються госпо­дарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особ­ливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відноси­ни. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єк­тивно існуючих галузей народного господарства.

Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ре­сурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та мате­ріалів, робочої сили) для створення виробництва певної про­дукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може скла­датися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління народним господарством мають врахо­вуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності. Для віднесення суб'єкта господа­рювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єк­тами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на ре­алізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забез-

печує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Госпо­дарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачан­ня і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздріб­на торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні тор­говельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечен­ня реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос­подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо­дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприєм­ницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним аген­том послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними гос­подарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інте­ресах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (гро­мадянин або юридична особа), який за повноваженням, основа­ним на агентському договорі, здійснює комерційне посередниц­тво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.

Перевезенням вантажів як видом господарської діяльності виз­нається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням про­дукції виробничо-технічного призначення та виробів народно­го споживання залізницями, автомобільними дорогами, водни­ми та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Пере­везення вантажів здійснюють вантажний залізничний транс­порт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантаж­ний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових нау-

518

Глава 13

Основи господарського права України

519

ково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробниц­тво та інші сфери суспільного життя. Інвестиціями у сфері гос­подарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав у об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибут­ку) або досягнення іншого соціального ефекту

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

—проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих
на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-тех­
нічної продукції;

—розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципо­
во нових видів техніки і технології;

—розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих тех­
нологій, призначених для поліпшення соціального і екологіч­
ного становища;

—технічне переозброєння, реконструкція, розширення,
будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як
промислове освоєння виробництва нової продукції або впрова­
дження нової технологи.

Фінанси суЬ єктів господарювання є самостійною ланкою на­ціональної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кру гообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Аудит — це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встанов­леним нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоді-лець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприєм­ницькій діяльності користувача комплексу прав, належних пра-

воволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволо-дільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерцій­ної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду пра-воволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначен­ня території використання щодо певної сфери підприємниць­кої діяльності.

§ 14. Зовнішньоекономічна діяльність

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на прин­ципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньо­економічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємницт­ва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвес­тицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяль­ності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право ук­ладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в пись­мовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визна­чається правом місця його укладення. Місце укладення догово­ру (контракту) визначається відповідно до законів України.

520

Глава 13

Основи господарського права України

521

Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо зе­мельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розта­шованого на території України, визначається законами Украї­ни. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється зако­ном про зовнішньоекономічну діяльність.

Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здій­снюють інвестиційну діяльність на території України:

—юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж
законодавство України;

—іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного
місця проживання на території України;

—міжнародні урядові та неурядові організації;

—інші держави;

—інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені
законом.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого ру­хомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвес­тицій в таких формах:

—участь у господарських організаціях, що створюються ра­
зом із вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або
придбання частки в діючих господарських організаціях;

—створення іноземних підприємств на території України,
філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних
осіб або придбання у власність діючих підприємств;

—придбання безпосередньо нерухомого або рухомого май­
на, що не заборонено законами України, або придбання акцій
чи інших цінних паперів;

—придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизня­
них юридичних осіб прав користування землею та використан­
ня природних ресурсів на території України;

—господарська діяльність на основі угод про розподіл про­
дукції;

—придбання інших майнових прав;

—в інших формах, не заборонених законом.

З метою забезпечення стабільності правового режиму інозем­ного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів:

—застосування державних гарантій захисту іноземних інве­
стицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

—гарантії щодо примусового вилучення, а також від неза­
конних дій органів влади та їх посадових осіб;

—компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;

—гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

—гарантії переказу прибутків та використання доходів від
іноземних інвестицій.

У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестуван­ня на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визна­чених законом, застосовуються державні гарантії, які визначають­ся законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.

§ 15. Спеціальні (вільні) економічні зони

Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається части­на території України, на якій встановлено спеціальний право­вий режим господарської діяльності, особливий порядок засто­сування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприєм­ництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активі­зації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяль­ності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впроваджен­ня нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшен­ня використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) еко-

522

Глава 13

Основи господарського права України

523

номічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеці­альних (вільних) економічних зон.

Концесія — це надання з метою задоволення суспільних по­треб уповноваженим органом державної влади чи органом місце­вого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єк­там господарювання (концесіонерам) права на створення (будів­ництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності й підприємницького ризику.

Морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. Ши­рина виключної (морської) економічної зони становить до двох­сот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. З метою забезпечення суверен­них прав України на розвідку, експлуатацію, збереження жи­вих ресурсів та управління ними у виключній (морській) еко­номічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспек­цію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України.

Господарська діяльність на державному кордоні України (суд­ноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісо­сплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, корис­тування землею, лісами, об'єктами тваринного світу, ведення геологічних розвідувань та інша господарська діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та чин­них міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких нада­но Верховною Радою України.

Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохорон­них зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах

здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом.

Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах, віднесених зако­нодавством до таких, що особливо охороняються, здійснюється відповідно до вимог правового режиму цих територій і об'єктів, встановлених законом та іншими законодавчими актами.

У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей народного господарства за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарювання у цих галузях. У Збройних Силах Ук­раїни може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність.

Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району тери­торію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених зако­ном, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритет­ного розвитку).

Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану -особливого правового режиму діяльності органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, передбаченого Конституцією України, який тим­часово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, — може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до Конституції України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

У період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяль­ності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держа­ви та законодавства про режим воєнного стану.

524

Глава 13

Запитання та завдання

/. Дайте загальну характеристику господарського права та його джерел.

2. Що є безпосереднім предметом регулювання господарського права?

З- Що включає в себе поняття «господарської діяльності».

*4. Як Ви вважаєте, у чому полягає різниця між господарським та цивільним правом?

5. Назвіть учасників відносин у сфері господарювання.

6. Що таке підприємництво?

*7. У чому полягають особливості некомерційного господарювання?

*8. Назвіть способи утворення суб'єктів господарювання.

9. Які установчі документи суб'єкта господарювання Вам відомі?

**10. Порівняйте ліквідацію і реорганізацію суб'єкта господа­рювання.

**11. Порівняйте унітарні та корпоративні підприємства.

12. У чому полягають особливості казенних підприємств?

**13. Назвіть види господарських товариств та порівняйте їх ознаки.

14. Які види об'єднань підприємств Вам відомі?

**15. Порівняйте ознаки відомих Вам видів об'єднань під­приємств.

*16. У чому полягають особливості правового статусу громадя­нина як суб'єкта господарювання?

**17. Порівняйте: право господарського відання та право опе­ративного управління.

18. Що включають в себе корпоративні права?

*19. У чому полягає особливість господарських зобов'язань?

*20. У чому полягають особливості господарсько-правової відпо­відальності?

*21. Охарактеризуйте основні види господарської діяльності.

22. Дайте загальну характеристику зовнішньоекономічної діяль­
ності.

23. Розкрийте зміст поняття «спеціальні (вільні) економічні
зони».

ГЛАВА 14

Дата добавления: 2014-01-04