Нотаріат в Україні

По

Засади правозахисної діяльності

Поняття та державні гарантії правозахисної діяльності, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; органи юстиції; нотаріат; адвокатура

§ 1. Поняття правозахисної діяльності

Потреба в існуванні правозахисних інститутів пояснюється низкою взаємопов'язаних чинників. По-перше, тим, що гаран­тування охорони прав громадян стало одним із принципів пра­вової системи та державного життя, що знайшов відображення в Конституції. Державні органи і окремі службові особи, само­стійно виконуючи свої професійні функції і завдання, часто-гу­сто порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи кон­тролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділя­ють все більше уваги правам людини в посттоталітарних краї­нах. Для Української держави дотримання міжнародних стан­дартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики. Про це свідчить прийняття в нашій країні нових полі­тичних документів з основних питань розвитку демократії, за­хисту прав людини, проведення судово-правової реформи

По-третє, правозахисні інститути є незалежними від держав­них органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захи­сту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гаран­том від відомчого або неправомірного втручання. У наший дер­жаві поступово створюється адміністративна юстиція, яка ба­зується на наявності у громадян не тільки приватних, а й пуб-

722

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

723

лічних прав й завдяки цьому окремі громадяни можуть вступа­ти у правові відносини з державою щодо захисту своїх приват­них прав.

Правозахисна діяльність полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридич­них осіб щодо спірних питань їхніх прав і охоронюваних інте­ресів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втру­чання органів влади та управління. Предмет правозахисної діяльності стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також захисту фізичних осіб від обвинувачення. Кількість осіб, які потребують допомоги та захисту, з кожним роком збіль­шується.

Гаранти правозахисної діяльності. Державою сформуль­овані певні правові гарантії права на захист й на здійснення пра­возахисної діяльності. Так, у КК встановлена кримінальна відпо­відальність за порушення права на захист (частина 1 ст. 374 КК), за якою недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а та­кож інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. При цьому, якщо це призвело ще й до засуджен­ня невинної у вчиненні злочину особи, або це було вчинено за попередньою змовою групою осіб або призвело до інших тяж­ких наслідків, то кара винних у порушенні права на захист осіб є більш жорсткою (ч. 2 ст. 374 КК). Гарантією нормального ве­дення правозахисної діяльності слугує заборона у втручання в діяльність захисника чи представника особи. За вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомо­ги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та проф?.сійної таємниці карається штрафом від 100 до 200 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними

роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 3 років, а ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, караються значно суворіше (частини 1 і 2 ст. 397). Крім того, передбачена кримінальна відповідальність за погро­зу або насильство що до захисника чи представника особи (ст 398 КК), за умисне знищення або пошкодження майна захис­ника чи представника особи (ст. 399 КК), за посягання на жит­тя захисника чи представника у зв'язку з діяльністю, пов'яза­ною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).

Правозахисна функція, яку виконують державні й недер­жавні органи, має багато складових. Це, зокрема, роз'яснення громадянам їхніх прав та обов'язків, надання юридичної допо­моги, представництво в суді, правоохоронних органах тощо. Державним органом, який повинен сприяти розвитку юридич­но-інформаційних послуг з метою реалізації прав, свобод і за­конних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм плат­них послуг правового й технічного характеру є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції входить компетенція з виконавчого провадження судових рішень, реєстрації актів громадянського стану, державної реє­страції нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також забезпечення діяльності нотаріату.

Правозахисну функцію виконує адвокатура, яка є профе­сійною правозахисною недержавною інституцією¹. Свою діяльність вона спрямовує, на захист громадян і осіб від обви­нувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах, у досудовому порядку та в інших органах влади. Разом із тим, громадяни України мають право вільного вибору захис­ника і можуть обирати захисником своїх інтересів особу, яка є фахівцем у галузі права, якщо така особа може легально нада­вати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. У 1998 р. в Україні розпочала свою роботу нова право-захисна інституція — Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини.

¹ Див.: Закон України «Про адвокатуру»; Хрестоматія з правознавства. С 241-251.

24*

724

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

725

§ 2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності грома­дян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадо­вими особами. Ця діяльність водночас є і правозахисною, і правороз'яснювальною. Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини здійснює легітимний парламентський конт­роль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також захист прав кожного на території Украї­ни в межах своїх повноважень.

Уповноважений здійснює свої функції незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Він розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, що звертаються до нього після того, як всі правомірні шляхи для відновлення по­рушених прав вичерпано. Омбудсман (так цей орган іменуєть­ся в країнах Заходу) може порушити провадження у відповід­них державних органах.

Свою діяльність він будує відповідно до Конституції Украї­ни, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради Украї­ни з прав людини» від 23 грудня 1997 р. і має на меті, зокрема:

а) захист прав і свобод людини і громадянина, проголоше­
них Конституцією і законами України, а також міжнародними
договорами України;

б) сприяння поновленню порушених прав і свобод;

в) сприяння приведенню законодавства України про права і
свободи людини і громадянина відповідно до Конституції Ук­
раїни та міжнародних стандартів;

г) сприяння правовій інформованості населення та захист
конфіденційної інформації про особу та інші.

Компетенція Уповноваженого стосується відносин, що ви­никають між громадянином при реалізації його прав і свобод та об'єднаннями громадян, установами, підприємствами, організа­ціями (незалежно від форми власності), їх посадовими та служ­бовими особами¹.

¹ Див. Хрестоматія з правознавства. С 294 -309

При цьому Уповноважений має право:

—невідкладного прийому найвищими посадовими особами
держави, керівниками державних органів, органів місцевого са­
моврядування;

—звертатися з поданням до Конституційного Суду України про
відповідність Конституції України законів України та інших право­
вих актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

—ознайомлюватися з документами, у тому числі й секретними
тощо;

—вимагати від посадових і службових осіб органів держав­
ної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, ус­
танов, організацій (незалежно від форми власності) сприяння
проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядко­
ваних їм підприємств, установ, організацій тощо;

—запрошувати посадових і службових осіб для отримання
від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які пере­
віряються у справі;

—відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих,
попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими
покарань та установи примусового лікування і перевиховання,
психіатричні лікарні тощо;

—звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод лю­
дини і громадянина тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших
поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також
особисто або через свого представника брати участь у судовому
процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

—направляти у відповідні органи акти реагування Уповно­
важеного в разі виявлення порушень прав і свобод людини і гро­
мадянина для вжиття цими органами необхідних заходів тощо

Уповноваженим може бути призначений громадянин Украї­ни, який на день обрання досяг сорока років, володіє держав­ною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Першою особою, обраною на цю посаду була Н І Карпачова. Нещодавно вона переобрана Верховною Радою України на но­вий 5-річний термін.

726

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

727

У результаті діяльності Уповноваженого підтримується віра людини у справедливість, нейтралізується негативне ставлен­ня її до влади, пом'якшуються конфлікти між державою, її орга­нами і громадянами. Діяльність Омбудсмана демократизує сус­пільство, розвиває правову свідомість.

Важливою гарантією діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень.

Уповноважений щорічно письмово докладає Верховній Раді України про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприєм­ствами, установами, організаціями (незалежно від форми влас­ності) та їх посадовими і службовими особами.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Упов­новажений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року.

Уповноважений з прав людини для здійснення своїх повно­важень формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

§ 3. Юстиція України

Органи юстиції традиційно належать до правозастосовчих органів нашої держави.

Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади в Україні. Правову ос­нову діяльності органів юстиції становлять Конституція Украї­ни, закони України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. тощо¹.

До завдань органів юстиції щодо здійснення професійної діяльності з юридичної допомоги можна віднести:

— розвиток правової інформатизації, формування у грома­дян правового світогляду;

¹ На розгляді у Верховній Раді України знаходиться законопроект «Про органи юсіиції України»

—державну реєстрацію нормативних актів органів виконав­
чої влади, органів господарського управління та контролю, що
зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають
міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів, надання
інформації з бази даних реєстру;

—легалізацію всеукраїнських, міжнародних і місцевих об'єд­
нань громадян, реєстрацію політичних партій, міжнародних гро­
мадських організацій, неурядових організацій іноземних держав
в Україні та їх символіки, контроль за додержанням ними поло­
жень їхніх статутів;

—сприяння розвитку юридичних послуг, здійснення держав­
ної реєстрації юридичних осіб та реєстрації прав на нерухоме
майно, ведення реєстру застави майна;

—надання громадянам і юридичним особам додаткових плат­
них послуг із складних питань правового характеру;

—забезпечення підготовки відповідних документів та пред­
ставництво інтересів держави в Європейському Суді з прав лю­
дини під час розгляду справ про порушення прав людини в Ук­
раїні, направлення спостерігачів у місії з контролю за додержан­
ням прав і свобод людини і громадянина;

—організацію розгляду звернень громадян з питань, які на­
лежать до компетенції органів юстиції, виявлення та усунення
причин, що породжують скарги громадян.

Одним з основних напрямів діяльності органів юстиції є діяльність, спрямована на виконання рішень (вироків), поста­нов судових органів.

При цьому органи юстиції організують заходи щодо своєчас­ного, повного та неупередженого примусового виконання рішень судових органів.

У системі Мін'юсту працюють близько 14,5 тис. працівників. Міністерство юстиції України очолює міністр, якого за подан­ням Прем'єр-міністра призначає Президент України.

При Мін'юсті також діє Уповноважений у справах додержан­ня Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Упов­новажений представляє Україну під час розгляду справ про по­рушення нашою державою положень Конвенції, а також інфор­мує про виконання Україною рішень Комісії та Суду; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про усунен-

728

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

729

ня порушень положень Конвенції, недопущення таких порушень у майбутньому тощо.

До структури органів юстиції входять також органи нотаріа­ту та реєстрації актів громадянського стану. Повноваження цих органів визначені в Законі України «Про нотаріат», у Сімейно­му кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Відділи реєстрації актів громадянського стану районних, рай­онних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію юридичних фактів: народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьків­ства, зміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розгляда­ють заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

У системі правозахисних органів важливе місце посідає но­таріат — система органів і посадових осіб, на які покладено обо­в'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти нотаріальні дії, передбачені Законом Ук­раїни «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., для надання їм юри­дичної вірогідності.

Предметом нотаріальної діяльності є посвідчення безспірних прав, безспірних фактів і вчинення інших дій, що випливає із пов­новажень нотаріальних органів і посадових осіб. Діяльність нота­ріату спрямована на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шля­хом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Джерелами нотаріального права є Конституція України, де закріплено теоретичні положення, які зумовлюють діяльність нотаріату, а також Закон України «Про нотаріат». Законом впер­ше було передбачено запровадження приватного нотаріату. Но­таріуси у своїй діяльності керуються також постановами й роз­порядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Нотаріуси і службові особи, які виконують ці функції, діють згідно з чинним законодавством (ст. 7 Закону) та мають вима-

гати додержання законності всіма громадянами і юридичними особами, які звертаються до них з проханням виконати певну нотаріальну дію; відмовляти у виконанні дій, що суперечать за­кону; не приймати документи, які оформлені з порушеннями закону або містять відомості, що паплюжать честь і гідність гро­мадян. Не менш важливим у діяльності нотаріату є додержання таємниці виконуваних нотаріальних дій. Саме тому довідки й документи нотаріальні контори і приватні нотаріуси видають лише тим громадянам, державним установам і організаціям, для яких або за дорученням яких виконувалися нотаріальні дії. Важ­ливе значення у діяльності нотаріату має також додержання об'єктивної істини, тобто обгрунтованості дій нотаріусів та інших посадових осіб, які виконують нотаріальні дії. Підставою для виконання нотаріальних дій є дійсні обставини, підтверд­жені необхідними й достатніми письмовими доказами (докумен­тами). Подані матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх належ­ності, допустимості й достовірності (ст. 4 Закону).

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси справляють держав­не мито у розмірах, встановлених декретом Кабінету Міністрів України з наступними змінами та доповненнями.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справля­ють плату, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін (ст. 31 Закону). З доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним за­конодавством.

Посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських рад народних депутатів України у населених пунк­тах, де немає державних нотаріусів, посадові особи можуть вчи­няти певні нотаріальні дії.

У державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотарі­альні дії (ст. 34 Закону):

—посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення,
шлюбні контракти тощо);

—вживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

—видаються свідоцтва про право на спадщину;

—видаються свідоцтва про право власності на частку у
спільному майні подружжя;

—видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з при­
людних торгів;

730

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

731

—видаються дублікати документів, що зберігаються у спра­
вах нотаріальної контори;

—накладається заборона відчуження жилого будинку, квар­
тири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого
нерухомого майна;

—посвідчується вірність копій документів і виписок з них;

—посвідчується справжність підпису на документах;

—посвідчується правильність перекладу документів з однієї
мови на іншу;

—посвідчується факт, що громадянин є живим;

—посвідчується факт перебування громадянина в певному
місці;

—посвідчується тотожність громадянина з особою, зображе­
ною на фотокартці;

—посвідчується час пред'явлення документів;

—передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим
фізичним і юридичним особам;

—приймаються на депозит (тобто на зберігання на певний
строк) грошові суми та цінні папери тощо.

Цей перелік не є вичерпним. Чинним законодавством на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій. Приватні нотаріуси вчиняють подібні нота­ріальні дії, за винятком деяких. Так, зокрема, вони не мають права накладати і знімати заборону відчуження жилого будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділян­ки, іншого нерухомого майна; видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; видавати свідоцтва про право на спадщи­ну тощо¹.

Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, санаторіях або проживають у будинках для перестарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями зазначених будинків для перестарілих та інвалідів, прирівнюються до нотаріально по­свідчених.

¹ Згідно з проектом Закону України «Про нотаріат» створюється єди­ний нотаріат без диференціації на державних і приватних нотаріусів.

Право посвідчувати заповіти надано капітанам морських су­ден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапо­ром України, а також начальникам експедицій стосовно за­повітів громадян, які перебувають у плаванні чи експедиції.

Заповіти та доручення військовослужбовців, а також роб­ітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових час­тин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що вчиняють нотаріальні дії, можуть посвідчувати командири (начальники) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

Начальники місць позбавлення волі мають право посвідчу­вати заповіти та доручення осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.

§ 5. Адвокатура в Україні

Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і служ­бових осіб.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, айв інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН із запобігання зло­чинам, що відбувся у серпні 1990 p., вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодав­ства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, проку­рорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспіль­ством у цілому.

Після здобуття незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення дійсно незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», за яким адвокатура в Україні визначалася як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане

732

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

733

згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юри­дичну допомогу (ст. 1 Закону)¹

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державно­му нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, держав­ного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має су­димість. Він має право: представляти і захищати права та інте­реси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільних, гос­подарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприєм­ствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами та матеріалами, за винятком тих, таєм­ниця яких охороняється законом; отримувати письмові виснов­ки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; засто­совувати науково-технічні засоби відповідно до чинного зако­нодавства; доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і відповідно до закону одержувати від них пись­мові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути при­сутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях коле­гіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг.

При здійсненні професійної діяльності адвокат зобов'язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, вико­ристовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і за­конних інтересів громадян і юридичних осіб і не має права ви­користовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах

¹ Триває реформування адвокатури. На розгляді Верховної Ради Ук­раїни знаходиться законопроект «Про адвокатуру»

якої прийняв доручення. Законом України «Про адвокатуру» передбачені й інші обов'язки адвоката.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності (ст. 4 Закону). її діяльність має певні державні гарантії, про що йшлося раніше.

Принцип незалежності адвокатської діяльності полягає у забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обо­в'язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-яко­го зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх осо­бистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним орга­нам, третім особам або клієнтові, якщо такі компроміси розхо­дяться із законними інтересами клієнта і перешкоджають на­лежному наданню йому правової допомоги.

Сутність принципу додержання законності у діяльності адво­ката полягає в тому, що він зобов'язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню і практичній реалі­зації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і пред­ставництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнтові поради, свідомо спрямо­вані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти вчиненню їх. У своєму приватному житті адво­кат також зобов'язаний додержуватися закону, не вчиняти пра­вопорушень і не сприяти їх вчиненню.

Додержання принципу конфіденційності є необхідною і най­важливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо належне надання правової допо­моги. Отже, збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом ад­воката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вима­гати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Конфіденційність певної інформації, що охороняється пра­вилами ст. 4 Закону «Про адвокатуру» може бути скасована

734

Глава 21

Засади правозахисної діяльності

735

тільки особою, заінтересованою в її додержанні (або спадкоєм­цями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), у письмовій чи іншій зафіксованій формі.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоплюється пред­метом конфіденційної інформації.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таєм­ницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допита­ти адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею.

Адвокату, помічникові адвоката, посадовим особам адво­катських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, та використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомос­тей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його зго­ди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адво­катів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо право­вої позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками про­цесу. Кримінальну справу проти адвоката може порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Ав­тономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не мож­на притягти до кримінальної, матеріальної та іншої відповідаль-

¹ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. № 1 - С 32 38.

ності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юри­дичної допомоги громадянам та організаціям згідно із законом.

Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю інди­відуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, відкривати адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські бюро, колегії, контори та інші адвокатські об'єд­нання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднан­ня відкривають розрахунковий рахунок та інші рахунки в бан­ках на території України, а у встановленому чинним законодав­ством порядку — і в іноземних банках; можуть мати печатку та штампи зі своїм найменуванням.

З метою підвищення кваліфікаційного рівня адвокатури, посилення правозахисної діяльності адвокатів у складі органів адвокатури діє Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Положення про неї підписано Указом Президента України від 5 травня 1999 р. № 155/93¹.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» та зазначе­ного Положення, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури ут­ворюється при Кабінеті Міністрів України з представників від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Вер­ховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури в межах своїх пов­новажень приймає або затверджує положення, рекомендації, роз'яснення, рішення, обов'язкові для виконання кваліфікацій­но-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвокатами та ад­вокатськими об'єднаннями, на яких поширюється їхня дія.

Дата добавления: 2014-01-04