Політика зайнятості та соціального захисту

Найбільш загальними критеріями бідності є безробіття та інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності.

Зайняті – люди, які мають оплачувану роботу, включаючи осіб, які працюють неповний робочий день; громадяни, які служать у збройних силах; учні та студенти денних форм навчання; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві); зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку; тимчасово непрацюючі через хворобу, страйк чи відпустку;

Безробітні – працездатні громадяни у працездатному віці, які з причин, не залежних від них самих, не мають заробітку або трудового доходу, є зареєстрованими у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, здатні до праці та готові працювати, але не отримують від цієї служби належної роботи.

Зайняті і безробітні вважаються економічно-активним населенням.

Розрізняють такі види безробіття:

· фрикційне – це вид безробіття зумовлений самим природним процесом життя, який пов'язаний з пошуками або очікуваннями роботи відповідного кваліфікаційного рівня та умов праці, переходами працівників з низькооплачуваних на високооплачувані роботи;

· структурне – пов’язане із змінами в структурі попиту через зміни в техніці, технології, організації виробництва, в зв’язку з чим «структурні» безробітні не зможуть працевлаштуватися без відповідного підвищення кваліфікації або перекваліфікації, і навіть зміни місця проживання;

· сезонне – зумовлене нерівномірністю зайнятості через специфічні умови виробництва у певних галузях (сільське господарство, рибальство, лісництво, мисливська діяльність. Туристична та будівельна галузь тощо);

· циклічне – пов’язується із загальним спадом виробництва, з кризовими явищами в економіці.

Фрикційне, структурне та сезонне безробіття вважаються нормальним явищем для економіки і становлять «природний рівень» безробіття. Різниця між фактичним та природним безробіттям дає показник циклічного безробіття, яке приносить суспільству значні втрати.

Рівень безробіття визначається за формулою:

(3.1)

де Б – це кількість безробітних, РС – робоча сила.

Під інфляцією будемо розуміти підвищення загального рівня цін, що супроводжується падінням купівельної спроможності грошей.

Залежно від причин, які породжують інфляцію розрізняють такі її два види:

· інфляція попиту відбувається внаслідок перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією. Сутність даного виду інфляції можна пояснити такою фразою: «Надто багато грошей полюють за надто малою кількістю товарів». Сукупний попит зростає за рахунок зростання мінімальної заробітної плати, неефективної монетарної політики, яка призводить насамперед, до збільшення кредитних грошей незабезпечених товарною масою;

· інфляція пропозиції відбувається внаслідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і об’єм продукції, які підприємства готові запропонувати при існуючому рівні цін. Зменшення обсягу пропозиції спричиняє зростання цін. Джерелами цієї інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (Ласпейреса, Пааше, Фішера).

Індекс Ласпейреса, який ще називають агрегатним індексом цін, визначається як відношення зміни цін поточного року до базового щодо певного незмінного обсягу виробництва із сталою товарною структурою:

, (3.2)

де Р₀, Р₁ – відповідно ціни базового та поточного року; Q₀ – товарна структура виробництва базового року.

Якщо модифікувати індекс Ласпейреса, замінивши незмінну структуру виробленого ВВП на фіксований «кошик» споживчих товарів, то отримаємо індекс споживчих цін:

, (3.3)

де Q_к – обсяг споживчого кошика.

Індекс Пааше відрізняється від індексу Ласпейреса тим, що замість товарної структури базового року, враховується обсяг виробництва в поточному році:

, (3.4)

де Q₁ – обсяг виробництва в поточному році.

У випадку, якщо в структурі обсягу виробництва враховується вся сукупність товарів і послуг, що входять до складу ВВП, то даний індекс має назву дефлятор ВВП:

(3.5)

де ВВП_н – обсяг ВВП у поточному році в поточних цінах, ВВП_р – обсяг ВВП у базовому році в базових цінах.

Індекс Фішера визначається як середнє геометричне індексів Пааше і Лайспереса:

(3.6)

Даний індекс дозволяє врахувати набір благ створених у суспільстві у поточному та базовому році.

Для визначення зміни інфляції за певний період використовують такий показник, як темп інфляції:

(3.7)

де , – відповідно індекс цін в поточному та базовому роках.

Залежно від темпів інфляції та її згубного впливу на економіку, виділяють такі види інфляції:

· помірна інфляція характеризується індексом зростання цін до 10% і не має згубного впливу на економіку;

· галопуюча інфляція передбачає річне зростання цін від 10% до 200%, передбачуваність і стабільність розвитку економіки є обмеженою;

· гіперінфляція означає крах грошової системи, оскільки ціни за рік зростають більше, ніж на 200%.

Під антиінфляційною політикою держави будемо розуміти такий вплив на національну економіку при якому буде досягнуто відповідність між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Інфляції можна протистояти за допомогою адаптивної або активної політики.

Адаптивну політику використовують у тому випадку, якщо темп інфляції не перевищує 20-30% за рік. Заходами цієї політики є:

· поступове обмеження пропозиції грошей;

· посилення регулювання цін та доходів;

· індексація грошових надходжень.

В умовах гіперінфляції більш дієвою буде активна політика, яка передбачає різке скорочення пропозиції грошей за допомогою трьох груп заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

· заборона емісійного фінансування грошового бюджету;

· контроль за грошовою емісією;

· здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку.

2. Заходи направлені проти інфляції попиту:

· зменшення державних витрат;

· зростання податків;

· скорочення бюджетного дефіциту;

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:

· обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;

· зниження податків на бізнес з громадян;

· посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

Дата добавления: 2014-01-04