Поняття, ознаки та класифікація суб’єкта господарювання

ТЕМА 8. Фінанси суб’єктів господарювання

1. Поняття, ознаки та класифікація суб’єкта господарювання

2. Фінанси суб’єктів підприємництва(підприємств) реального сектору економіки

3. Основи організації фінансів фінансових установ:

3.1.Особливості організації фінансів банківських установ;

3.2. Особливості організації фінансів страхових компаній

4. Фінанси установ і організацій, створених органами виконавчої влади

5. Фінанси некомерційних організацій

Економічна система як сукупність господарських (інституційних) одиниць містить такі сектори економіки:

· державні й недержавні корпорації, які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток або досягають інших цілей;

· фінансові корпорації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ресурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, й мають на меті отримання доходу (кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організації, недержавні пенсійні фонди та ін..);

· загальне державне управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету (лікарні, загальноосвітні школи, вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри, бібліотеки);

· некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, до яких належать суб’єкти економіки, що створили окремі групи домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечення своєї життєдіяльності (творчі спілки, громадські організації, політичні партії та ін.);

· домашні господарства, які об’єднують фізичних осіб як споживачів, котрі отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища.

Господарські) одиниці поділяють на дві групи:

1. Юридичні особи:

· к орпоративні підприємства, що створені з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелом прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників: господарські товариства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства;

· кооперативи – добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення кономічних, соціально-побутових та інших питань (виробничі, споживчі, житлові тощо); в) господарські об’єднання, утворені з двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

· н екорпоративні підприємства – це підприємства, які належать одному власникові і в усьому іншому, крім форми власності, поводяться так, наче вони були б корпораціями: компанії (підприємства), резидентні філії іноземних фірм.

· некомерційні організації створюють з тією ж самою метою, що і корпорації, але їх організаційно-правовий статус не дає можливості їм бути джерелом доходу для суб’єктів, які їх контролюють та фінансують.

· о ргани державного управління: а) неринкові установи і організації – покликані виконувати законодавчу, юридичну або виконавську владу над іншими інституційними одиницями. б) ринкові заклади органів державного управління та неринкові некомерційні організації, в) неприбуткові організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, які надають безкоштовні індивідуальні послуги громадянам у сфері освіти, культури і спорту, відпочинку, соціального забезпечення.

2. Домашні господарства як споживчі одиниці та учасники виробничої діяльності., котрі займаються підприємництвом без утворення юридичної особи).

Найбільш узагальненою характеристикою внутрішньої інституційної одиниці є поняття суб’єкта господарювання – це організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій та державних інституцій, які відповідають вимогам економічної системи.

Найважливішими ознаками будь-яких суб’єктів господарювання, які визначають їх місце у господарських відносинах, є наступні: господарська компетенція (сукупність господарських прав та обов’язків); майнова незалежність та відповідальність за зобов’язаннями в межах належного їм майна; мета, яка залежить від їх функціональної ролі в економічній системі; організаційно-правова форма і юридичний статус. Отже, суб’єктами господарювання є власники майна і наділені майном незалежні учасники господарських відносин різних форм власності й організаційно-правових форм із властивою їм господарською компетенцією відповідно до функцій, які вони виконують у ринковій інфраструктурі, здатні нести майнову відповідальність за зобов’язаннями в рамках, передбачених суспільним господарським порядком, та мають на меті отримання вигоди або суспільно-корисну діяльність. Із врахуванням основних ознак суб’єктів господарювання, до них слід відносити: суб’єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки; фінансові установи (кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові); державні установи і організації, створені органами влади, що здійснюють господарські операції з метою одержання доходу; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; підприємців.

2. Фінанси суб’єктів підприємництва (підприємств) реального сектору економіки

Фінансам суб’єктів підприємництва – складовій фінансової системи країни – належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, опосередковують створення і розподіл ВВП. Фінанси суб’єктів підприємств – це насамперед відносини розподілу, пов’язані з трансформацією ВВП та інших грошових у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення. До фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств) належать групи згаданих відносин, пов’язані з: формуванням та розподілом валового й чистого доходу і прибутку, отриманими від звичайної діяльності; формуванням та використанням амортизаційних відрахувань; організацією взаємовідносин із державою й місцевими органами самоврядування з приводу сплати податків, інших платежів та вилучення частини чистого прибутку до бюджетів усіх рівнів; здійсненням дивідендної політики; бюджетним фінансуванням; взаємовідносинами з іншими суб’єктами підприємництва та фінансовими установами з приводу інвестування коштів у цінні папери й одержання доходів від фінансових інвестицій, одержання і погашення кредитів, емісії цінних паперів, зберігання коштів, страхування тощо.

Отже, фінанси суб’єктів підприємництва – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. Фінанси суб’єктів підприємництва як економічна категорія виражають свою сутність через виконувані ними функції:

1) формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення;

2) розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної та інвестиційної діяльності; виконання зобов’язань перед бюджетами;

3) контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі.

Матеріальною основою фінансів підприємств є фінансові ресурси, основна ознака яких полягає в придатність до витрачання на статутні потреби підприємства, тобто їх спрямовують на збільшення основного і поповнення оборотного капіталів, а також для покриття витрат, пов’язаних із матеріальним заохоченням працівників і задоволенням їх соціально-культурних та інших потреб. До фінансових ресурсів підприємства належать:

· фінансові ресурси, утворені за рахунок доходів від звичайної діяльності: резервний капітал, чистий прибуток, амортизаційні відрахування;

· кошти акціонерних товариств, одержані від додаткової емісії акцій та емісійного доходу, призначені на фінансування витрат зі збільшення активів суб’єкта господарювання;

· кошти державного (місцевого) бюджету, інвестовані в підприємство на безоплатній основі, що одержують зазвичай державні та комунальні підприємства.

Найприйнятнішим ранжуванням вищезгаданих ресурсів за джерелами їх походження і ступенем безпечності є: 1) власні й прирівнені до власних фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви); 2) реінвестовані дивіденди (емісія акцій); 3) зменшення власного портфеля фінансових інвестицій (вивільнення власних фінансових ресурсів); 4) випуск найбезпечніших цінних паперів, тобто конвертованих обліґацій, коли недоцільне або неможливе вивільнення коштів за рахунок зменшення власного портфеля фінансових інвестицій; 5) залучення позичених коштів; 6) додаткова емісія акцій.

До основних принципів організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності, тісно пов’язаних із метою і завданнями, визначених статутними документами, належать:

· саморегулювання господарської та фінансової діяльності;

· самоокупність і самофінансування, що означає організацію фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані в підприємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів і сповна виконати зобов’язання перед постачальниками матеріальних ресурсів, фінансовими установами та бюджетом; самофінансування, на відміну від самоокупності, передбачає фінансування відтворювальних процесів за рахунок власних фінансових ресурсів;

· розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені;

· наявність фінансових резервів.

На організацію фінансів також впливають організаційно-правові форми суб’єктів підприємницької діяльності, яка визначає майнову та фінансову відповідальність і правомочність його засновників, структуру управління й способи формування капіталу тощо. Матеріальною основою функціонування суб’єкта підприємництва і здійснення ним виробничої та інших видів діяльності є майно, яке визнають активами, використання яких, як очікують, приведе до економічних вигод у майбутньому. Отже, капіталом є вкладення фінансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства і є достатнiми для виконання господарської та фiнансової дiяльностi й отримання прибутків.

У результаті вкладень у капітал формують його дві частини: основний і оборотний капітали. В процесі функціонування основний капітал набуває форму необоротних активів, а оборотний – форму оборотних активів.

До основного капіталу відносять вкладення в необоротні активи у вигляді вартості матеріальних активів – основних засобів у робочому стані; незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів – об’єктів права і довгострокових фінансових інвестицій. Оборотний капітал підприємства – це грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність процесу виробництва і обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності.

Фінансовим результатом діяльності підприємств є прибуток(збиток), який визначають шляхом співставлення доходів і витрат. Прибутку властиві такі функцiї:

· оціночна – характеризує економiчний ефект, отриманий у результатi звичайної і надзвичайної дiяльностi пiдприємства;

· стимулююча – полягає в тому, що прибуток одночасно є фiнансовим результатом i основним елементом фiнансових ресурсiв пiдприємства;

· бюджетоутворююча – прибуток є одним із джерел формування доходної бази бюджетiв рiзних рівнів, що надходить до бюджетiв у виглядi податку на прибуток.

Дата добавления: 2014-01-04