Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

ТЕМА 10. Міжнародні фінанси

1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів
2. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу
3. Міжнародний неринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

Міжнародні фінанси – це одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов’язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв’язків. Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків; вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують по-перше, економічні зв’язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями; по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках.

Міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка будучи невід'ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму, зовнішню форму прояву, так і внутрішній економічний зміст.

Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси – це сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу у системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.

Суб’єктами міжнародних фінансів є: держави, міжнародні організації, міжнародні фінансові інституції, юридичні особи (транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, фінансово-кредитні інститути, біржі), фізичні особи. Таким чином, міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків.

Видимою, зовнішньою формою прояву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками (державами), що призводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб’єктами. Тому частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов’язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше – валютних потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Інша частина фінансових ресурсів і капіталу, не пов’язана безпосередньо з міжнародною торгівлею реальними активами і відносинами обміну, і в процесі свого перерозподілу між суб’єктами світової економіки створює суто міжнародний рух капіталу. Таким чином, відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій; а також у процесі перерозподілу фінансових активів на світовому фінансовому ринку, що є глобальною системою акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів і капіталу та надання їх позичальникам, у якості яких найчастіше виступають країни-реципієнти.

За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюють із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільчих відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

З інституційної точки зору міжнародні фінанси – це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів – це зовнішній прояв їхньої внутрішньої сутності, що розкривають їх функціональне суспільне призначення в системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Передусім слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією. Їх функціонування і еволюція обумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій. Міжнародні фінанси, будучи логічним продовженням і розвитком більш загальної категорії «фінанси», характеризуються тими самими функціями, які притаманні фінансам у цілому (нагадаємо фінанси виконують розподільчу і контрольну функції), але одночасно мають свої особливості.

Сутність міжнародних фінансів, як економічної категорії, реалізується через перерозподільчу, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера і об’єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об’єктивними закономірностями, к і політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин. Відтак об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому – постійно з’являється попит на них.

Фінанси на рівні кожної держави об’єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси – це не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільчих відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Міжнародні фінанси є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, які є повноцінними учасниками глобального економічного простору. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільчих процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а відтак міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження. Тому без перебільшення можна стверджувати, що окрім перерозподільчої і контрольної, міжнародні фінанси виконують регулюючо-координуючу функцію. Практична реалізація цієї функції полягає в прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розроблені поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

Таким чином, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте допоки ієрархічно невпорядкованою системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого вивчення.

1. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багатоканальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує перелив грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб’єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал. Таким чином, з функціональної точки зору, світовий фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

З інституціональної точки зору, світовий фінансовий ринок – це су­купність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансо­во-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, про­дав­цями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків.

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об’єд­нує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ри­нок, що різняться як умовами емісії, так механізмом обігу фінансових активів.

Міжнародний фінансовий ринок, як складова світового фінансового ринку, є надзвичайно розгалуженою системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. На відміну від національних міжнародні фінансові ринки вирізняються масштабністю, у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово, учасниками їх є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом, надзвичайно диверсифікована сегментарна структура ринків, інструментів та операцій в умовах революції сфери фінансових послуг, забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

З урахуванням вищезазначеного, найчастіше у спеціалізованій науковій літературі виділяють такі головні елементи міжнародного фінансового ринку:

· міжнародний валютний ринок – це міжнародна мережа офіційних центрів, де відбувається купівля-продаж іноземних валют; функціональне призначення міжнародного валютного ринку полягає у: здійсненні міжнародних розрахунків, регулюванні валютних курсів, диверсифікації валютних резервів, хеджуванні валютних ризиків, отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют, узгодженні валютної політики в межах світового господарства;

· міжнародний ринок боргових зобов’язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів) – це сфера обігу боргових зобов’язань, що гарантують кредиторові право стягувати борг із боржника;

· міжнародний ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності, та міжнародний ринок боргових цінних паперів є сферою, де відбувається купівля-продаж цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств. До таких цінних паперів слід віднести акції та депозитарні розписки;

· міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються для передачі або нейтралізації ризиків.

1. Міжнародний неринковий перерозподіл фінансових ресурсів

Позаринковий механізм склався в основному у повоєнні роки і, подібно до ринкового механізму, відбиває інтеграційні тенденції розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. У рамках офіційного перерозподілу рух фінансових ресурсів між позичальниками і кредиторами регулюється через міжнародні фінансові організації глобального та регіонального рівня. Тому наступною важливою складовою міжнародних фінансів є фінанси міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій, роль яких у сучасних міжнародних відносинах безперервно зростає.

Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи. Відповідно до першого – міжнародна організація – це створене на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб’єктністю і засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування спільного бюджету чи цільових фондів. Отримані кошти використовуються на основі затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Відповідно, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосуються її чи поширюються на неї. Таким чином, за своєю внутрішньою організаційною формою, фінанси міжнародних організацій подібні до державних фінансів, проте їх головним суб’єктом є не держава, а міжнародна організація. Важлива ознака міжнародних організацій – існування постійних компетентних органів із відповідними функціями та порядком функціонування. Провідними міжнародними організаціями є ООН та ЄС.

Відповідно до другого підходу міжнародна організація (міжнародна фінансова інституція) – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання. Міжнародні фінансові інституції можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни, її економічна діяльність включає чотири головні напрями:

· вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

· сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

· сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

· вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов’язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Поява міжнародних фінансових інституцій була спричинена низкою подій у світовій економіці:

· посиленням інтернаціоналізації господарського життя, агресивним розвитком транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, діяльність яких вийшла за межі національних економік;

· розвитком міждержавних форм регулювання валютно-кредитних і фінансових зв’язків як складової регулювання міжнародних економічних відносин;

· посиленням нестабільності світової економіки, у тому числі – валютної системи та світових ринків капіталів.

Загальними цілями діяльності міжнародних фінансових інституцій є такі:

· стабілізація світового господарства й міжнародних фінансів на основі об’єднання зусиль світового співтовариства;

· здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

· розробка і координація стратегії і тактики міжнародної валютної і кредитно-фінансової політики.

Таким чином, мета їхньої діяльності – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють, так звані, Бреттон-Вудські інститути – Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. Статтями Угоди закріплено основні цілі створення МВФ:

· розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;

· сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;

· забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення конкурентного знецінення валют;

· допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-учасницями, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

· надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування країнам-учасницям для запобігання нерівноваги платіжних балансів.

Для вико­нання своїх функцій МВФ, як й інші організації, потребує коштів. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його капітал утворюється за рахунок внесків країн-членів Фонду. Частка кожної країни залежить від рівня її економічного розвитку та її місця у світовій торгівлі. Як відомо, в 1992 р. Україна вступила до МВФ. На час вступу до Фонду Україні була визначена квота у сумі 665 млн. одиниць SDR (спеціальних прав запозичення).

Ресурси МВФ використовуються у межах певної політики та розроблених механізмів і, відповідно, до статутної діяльності, що охоплює три основні напрями:

· кредитування з метою надання фінансової допомоги окремим країнам, яке здійснюється з різними цілями, у різних формах та на різних умовах.

· регулювання міжнародних валютних відносин з метою узгодження валютної політики країн – членів Фонду. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження: країни – члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів;

· постійний нагляд за світовою економікою з метою систематизації інформації як в цілому по світовій економіці, так і стосовно окремих країн.

Група Світового банку є другою за значенням фінансовою інституцією у системі міжнародних фінансів. Світовий банк – це багатостороння кредитна організація, яка складається з п’яти тісно пов’язаних між собою установ, що входять у систему ООН, загальною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Групу Світового банку складають: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – головна складова групи, заснований в 1944 р.; Міжнародна фінансова корпорація (МФК, заснована у 1956 р.); Міжнародна асоціація розвитку (МАР, заснована у 1960 році); Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ, засноване у 1988 р.); Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів (МЦЗІС, заснований у 1966 р.). Юридично і фінансово незалежні, ці установи мають власні статути, власний акціонерний капітал, окреме членство і окремі штати працівників.

Таким чином, міжнародні фінансові інституції відіграють важливу роль у світовій економіці: забезпечуючи концентрацію і перерозподіл фінансових ресурсів вони сприяють надійному функціонуванню національних фінансових систем, а їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.

Змістовий модуль 4. Фінансовий та страховий ринки. Фінансовий менеджмент

Дата добавления: 2014-01-04