Не витрачати запасу повітря до останку, щоб не захлиснутись

Не затримувати дихання в паузах.

Непомітно поповнювати його резерв при найменшій можливості.

Не переповнювати запас повітря, вдихаючи його.

Вдихати непомітно (безшумно).

Вдихати глибоко носом і ротом.

Зустрічаються певні вади голосів: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість. Такі голоси неприємно сприймаються на слух, стомлюють, а то й дратують слухачів. Треба розумітися на особливостях голосу, вміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути його природні властивості, якості, тобто вміти поставити його собі.

Процес творення голосу нерозривно пов’язаний, як було сказано вище, із голосом (голосові зв’язки під тиском повітря творять голос).

Голос має такі властивості:

Природні: сила, висота, тембр, діапазон.

Набуті: темп, політ, звучність, гнучкість.

Сила – певний ступінь гучності звучання голосу залежить від напруження повітряного потоку, що йде з легенів (не треба плутати із крикливістю, голосистістю). Сила голосу базується на силі волі, характеру, почуття. Регулюється довільно.

Висота – тональні можливості. Залежить від частоти коливання голосових зв’язок.

Діапазон – звуковий обсяг, межа від найнижчих до найвищих тонів звучання. Діапазон поділяють на 3 регістри:а) нижній (трахея, бронхи); б)середній; в)верхній (гортань, носоглотка).

Тембр – природнє звукове забарвлення. Він залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, відмінних один від одного.

Властивості, які можна виробити в процесі тренувань:

Звучність (дзвінкість) – це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Треба налагодити роботу резонаторів і органів дихання.

Темп – швидкість читання і мовлення (кожній людині властивий певний терморитм мовлення, який вона переносить у читання. (Виробленню тембру сприяє вміння розрізняти і робити паузи (різного роду).

Політ – здатність забезпечувати хороше сприймання в будь-якому кінці приміщення.

Рухливість (гнучкість) – здатність легко володіти 6-а важелями тону: вижче-нижче, гучніше-тихіше, швидше-повільніше (Острогорський).

Чистота голосу – відсутність вад. Їх треба ліквідувати, усувати.

Придих – частина видихуваного повітря не використовується для творення звуку, і створює шум (усувається гімнастикою).

Хрипота, сиплість – викликані аномаліями голосових зв’язок, вимагають ліквідування.

Гугнявість (носовий відтінок) – хвороба або млявість малого язичка, що прикриває вхід у носовій порожнині.

Отже, поставлений голос – вільний від вад, благозвучний, визначається силою, широтою діапазону, гучністю, витривалістю.

Внутрішня акустика відрізняється від зовнішньої.

Гігієна голосу:

1. Не допускати висоти поза межі можливого діапазону, надмірної гучності і тривалості.

2. Не допускати простудних захворювань (гострих хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень. Це призводить до захворювань голосотворних органів (ларингіт – запалення слизової оболонки гортані, вузлики на голосових зв’язках).

3. Не перевищувати денні норми голосового навантаження (4-5 акад. годин підряд), робити перерви.

4. Робити профілактику носоглотки (полоскання ромашкою, евкаліптом).

Дикція (лат.dictio – вимова) – чітка правильна вимова кожного мовного звука, артикуляція голосних і приголосних. При неправильній дикції навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечать успіху. Хиби бувають різного характеру (природжені і (неприроджені) – недбале користування мовним апаратом, гугнявість, шепелявість, гаркавість, сюсюкання).

Недоліків можна позбутися виконанням вправ, усунути за допомогою медичного втручання.

Фахівець повинен бездоганно володіти мовним апаратом.

У зв’язку із виразним читанням постійно вживається термін „інтонація”.

Інтонація - це поєднання 3-х компонентів живої мови 1) дикційна чіткість та орфографічна грамотність; 2) логічна ясність; 3) емоційно-образна виразність.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця вміння досконало володіти мовним апаратом (технікою мовлення). Для чіткого відтворення змісту текстів треба з’ясувати логічний бік інтонації. А необхідність відтворити (в живому слові) почуття, переживання, настрої спонукає займатися інтонацією з боку емоційно-образної виразності.

Техніка мовлення, логіка читання, емоційно-образна виразність – три нерозривно зв’язані взаємодіючі компоненти інтонації.

Орфоепія – (правильне мовлення) orthos – правильне, epos – мовлення – система загальноприйнятих правил, що визначають єдину правильну, літературну вимову. Якщо дикція – це правильна чітка вимова звуків, то орфоепія – правильна вимова звуків у фонетичному оточенні.

Дата добавления: 2014-01-04