Загальні принципи сталого туризму

Предмет дослідження сталого розвитку туризму досить широкий, складний і практично необмежений. Необхідно визнати, що ідеї, концепції і теорії, які нині активно досліджуються, можуть бути лише передумовою сталого розвитку туризму, дискусії про який частіше базуються на твердженнях про цінності, ніж на емпіричних даних. Деякі автори без достатнього обгрунтування стверджують, наприклад, що самодіяльний туризм є більш сталою формою, ніж організований відпочинок за туристичною путівкою, бо туризм малого масштабу - завжди кращий стосовно дотримання принципів сталого туризму, ніж масовий туризм. У більшості випадків висновки фахівців щодо важелів забез­печення або віднесення певних форм і видів туризму до його сталого розвитку залежать від рівня інтелекту й освіченості стосовно цих питань, особистих уподобань вчених щодо відпочинку й організації дозвілля, розміру доходів і належності до тієї чи іншої соціальної групи.

Основним завданням сталого розвитку туризму проголошено задоволення найбільш важливих для життя потреб і прагнень людини засобами реалізації функцій туризму як специфічного виду діяль­ності.

Принцип сталого розвитку туризму як основне вихідне поло­ження концепції, сформульований у доповіді Генерального секретаря ООН комісії зі сталого розвитку ООН припускає, що сталий туризм зумовлює управління всіма ресурсами таким чином, що економічні, соціальні й естетичні потреби можуть задовольнятися при одночас­ному збереженні культурної самобутності, основних екологічних процесів, біологічної розмаїтості та систем підтримання життя. Принципи сталого розвитку туризму сформульовані ВТО та Всесвітньою радою з подорожей і туризму та сконцентровані на чотирьох клю­чових компонентах - екологічній, економічній, культурологічній сталості, а також сталості місцевих громад з усією різноманітністю прояву їхньої життєдіяльності. У міжнародних документах і спе­ціальній літературі вони мають описовий характер.

Сутність загальних принципів сталого розвитку туризму, на наш погляд, така:

1. Еволюційний характер та довготривалість розвитку. Людство дійсно здатне та зобов'язане надати розвитку довготривалий харак­тер, для того щоб воно відповідало потребам нинішніх людей, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби у відпочинку та подорожах. Еволюційність - одна з передумов довготривалого характеру розвитку, оскільки різкі стрибкоподібні (революційні) зрушення в туризмі без достатнього підготовчого етапу та забезпечення інституційними структурами, інфраструктурою та кадрами, зміна уявлення представників туристичного бізнесу та самих туристів про туристські цінності може призвести до зворотного напряму його розвитку - негативного та несталого.

2. Екологічна коректність (ефективність) туристського руху та туристичного бізнесу, сприяння збереженню та поетапному відтворенню цічісності природного середовища та культурної спадщини. Обсяги туристського руху на певну таксономічну одиницю або дестинацію не можуть збільшуватися необмежено навіть при всіх інших незмінних умовах навколишнього середовища. Це аксіома, яку сьогодні вже не потрібно доказувати. При чому екологічна компонента притаманна не тільки розумному (раціональному) використанню дикої природи (природно-заповідний фонд) у туризмі, але й туристичним об'єктам, заснованим на використанні цих ресурсів - ландшафтні
парки, міста-музеї, етнографічні музеї, палаци та замки з прилеглими парковими зонами та ін. Принцип передбачає, таким чином, раціональне використання туристичних ресурсів і підтримання біорозмаїття.

3. Гармонійність (збалансованість) усіх складових елементів сталого розвитку туризму як соціо-еколого-економічної системи. Наявні обмеження у сфері експлуатації природних туристично-рекреаційних ресурсів певною мірою відносні, оскільки пов'язані зі здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності, структурою комплексу галузей певного регіону та ступенем пріоритетності туризму в ньому, рівнем соціальної організації, а також
ступенем досягнень науки та техніки. Тому вагомість і ступінь розвитку кожної складової туристичної системи з часом може змінюватися, але до певних меж, за якими можливі але недопустимі негативні наслідки
для будь-якої з них.

4. Соціальна справедливість доступу різних поколінь (генерацій) до туристичних ресурсів: природних і штучних, економічних, культу­рологічних і соціально-побутових. Реалізація принципу соціальної справедливості передбачає виконання декількох завдань: постійна диверсифікація пропозиції туристичних послуг і туристичних про­дуктів, регіональна диверсифікація туристичного бізнесу, регулю­вання руху капіталу, демографії, соціальних завоювань щодо структури доходів різних верств населення, обсягу та структури вільного часу, доступу до послуг охорони здоров'я, освіти, спорту і туризму, культури та розваг. Принципово важливими для вирішення, на наш погляд, повинні бути дві полюсні проблеми: розвиток соціального туризму та окремих його сегментів, зорієнтованих на малозахищені верстви населення, отже, задоволення елементарних потреб всіх людей; розвиток на науковій основі спеціалізованих, у тому числі екстремальних видів туризму, і, таким чином, узгодження способу життя людей, які мають високий рівень доходів, з еколо­гічними можливостями дестинацій.

5. Динамічний характер розвитку. Сталий розвиток туризму являє собою не постійний гармонічний стан, а процес об'єктивних закономірних змін, в якому масштаби використання ресурсів, напря­ми інвестицій, орієнтація наукового, технічного та культурно-осві­тянського розвитку й інституційних перетворень повинні узгоджу­ватися у площині можливостей задоволення туристських потреб теперішніх і майбутніх поколінь.

Всесвітній саміт з питань сталого розвитку в Йоганнесбурзі, здійснюючи імплементацію принципів, розроблених в Ріо-де-Жанейро, доповнив їх принципом попередження та підкреслив необхідність інтеграції трьох фундаментальних принципів сталого розвитку – «забруднювач платить», «принцип попередження», «принцип спільної, але диференційованої відповідальності».

Отже, традиційними принципами вирішення проблем економічної політики сталого розвитку туризму повинні стати достатність, спра­ведливість, ефективність, збалансованість, динамічність, довготривалість і попередження. Дотримання принципів сталості розвитку передбачає вирішення трьох глобальних економічних проблем - розміщення ресурсів, їх розподіл і масштаби використання, кожна з яких є окремою ціллю, і, як слушно зазначає відомий американський вчений Г. Дейлі, вирішення однієї з них не вирішує інших.

З метою диверсифікації економічної політики сталого розвитку на туристичну сферу загальні її принципи можуть бути конкрети­зовані як: регулювання масштабів туристської діяльності та їх обмеження до оптимальної величини; платність за використання туристичних ресурсів; диференціація розміру плати за ресурси залежно від їх цінності; ефективне партнерство державних (централь­них, регіональних і місцевих), громадських і бізнес-організацій, а також інших зацікавлених сторін у регулюванні сталим розвитком туризму; спільна, але диференційована відповідальність за порушення норм використання і умов використання туристичних ресурсів; інтегрований підхід; програмний підхід; екологічний підхід; культу­рологічний підхід до планування й управління туристичною діяльністю.

ВТО та Всесвітній фонд дикої природи сформулював наступні десять принципів сталого туризму.

1. Стале використання ресурсів: природних, соціальних та культурних.

2. Скорочення надмірного споживання та шкідливих викидів.

3. Збереження розмаїття: розвиток природного, соціального та культурного розмаїття важливий для сталого туризму, оскільки створює базу для туризму взагалі.

4. Урахування туризму в плануванні: туризм, інтегрований у національне та місцеве планування та оцінений з точки зору впливу на екологію, підвищує власні шанси на виживання.

5. Підтримка місцевої економіки.

6. Залучення місцевих громад: повне залучення місцевих громад в туристичний сектор не тільки позитивно впливає на економіку та довкілля, а й покращує якість туристичних послуг.

7. Консультування зацікавлених сторін та громади: необхідне для попередження та розв’язання потенційно можливих конфліктів інтересів.

8. Підготовка персоналу: залучення місцевого персоналу на всіх етапах туристичної діяльності покращує якість туристичного продукту.

9. Маркетинг туризму: проведений маркетинг, що надає повну інформацію про туристичну сферу, підвищує повагу до природного, соціального та культурного середовищ приймаючих місцевостей та рівень задоволення клієнтів.

10. Проведення досліджень: постійні дослідження, моніторинг галузі важливі для вирішення проблем та покращення ситуації в приймаючих місцевостях і серед клієнтів.

Дата добавления: 2014-01-04