Глобальний етичний кодекс туризму

Ми, члени Всесвітньої туристської організації (ВТО), зібравшись на Генеральній асамблеї в м. Сантьяго (Чилі) в цей день 1 жовтня 1999 року,

Знову підтверджуючи цілі, зазначені у статті 3 Статуту Всесвітньої туристської організації, і усвідомлюючи вирішальну і провідну роль цієї Організації, визнану Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, у справі сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії,

Будучи глибоко переконаними, що завдяки прямим, спонтанним і ненастирливим контактам, які здійснюються між чоловіками і жінками, що представляють різні культури і способи життя, завдяки туризму це явище являє собою потужний фактор на службі миру і фактор забезпечення дружби і взаєморозуміння між народами світу,

Узгоджуючи з тенденцією на примирення на стійкій основі захисту навколишнього середовища, економічного розвитку та боротьби з бідністю, як це сформулювала в 1992 році Організація Об'єднаних Націй на Зустрічі на вищому рівні Планета Земля в Ріо-де-Жанейро і висловила в Порядку денному-21, прийнятої з цієї нагоди,

Беручи до уваги швидкий і постійне зростання, як в минулому, так і в прогнозованому майбутньому, туристської діяльності з рекреаційними, діловими, культурними, релігійними або оздоровчими цілями і її потужні позитивні і негативні впливи на навколишнє середовище, економіку і суспільство як напрямних, так і приймаючих країн, на місцеві спільноти і корінні народи, а також на міжнародні відносини і торгівлю,

Ставлячи за мету сприяння розвитку відповідального, стійкого і загально доступного туризму в рамках реалізації прав, якими володіють всі люди в плані використання свого вільного часу для відпочинку і подорожей, і поважаючи громадський вибір всіх народів,

При цьому будучи переконаними, що світова туристична індустрія в цілому багато виграє, діючи в середовищі, яке сприятлива для ринкової економіки, приватного підприємництва та вільної торгівлі, і яка дозволяє оптимізувати її позитивні дії в плані нарощування добробуту і збільшення зайнятості

Також будучи твердо переконаними, що за умови дотримання певного ряду принципів і правил, відповідальний і стійкий туризм цілком сумісний із зростаючою лібералізацією умов, які регулюють торгівлю послугами і на основі яких діють підприємства туристського сектора, і що в цій області можна примирити економіку та екологію, навколишнє середовище і розвиток, відкритість для міжнародних обмінів і захист соціальної та культурної самобутності,

Враховуючи, що при такому підході всі учасники туристського процесу національні, регіональні та місцеві адміністрації, підприємства, професійні асоціації, неурядові організації та будь-які організації туристської індустрії, працівники туристичної індустрії, а також приймають спільноти, засоби масової інформації і самі туристи грають різні, але при цьому взаємозалежні ролі у підвищенні індивідуальної та соціальної цінності туризму; і що визначення їх індивідуальних прав та обов'язків сприятиме досягненню цієї мети,

Прагнучи сприяти формуванню справжнього партнерства між усіма державними і приватними учасниками туристичного процесу відповідно до мети, яку поставила Всесвітня туристична організація, прийнявши в 1997 році на своїй Генеральної асамблеї (м. Стамбул) резолюцію 364 (XII), і бажаючи, щоб партнерство та співробітництво цього характеру на відритої та збалансованій основі поширилися на відносини між направляючими та приймаючими країнами і їх відповідними туристськими індустріями,

У розвиток Манільських декларацій 1980 року по світовому туризму і 1997 року по соціальному впливу туризму, Хартії туризму та Кодексу туриста, прийнятих в 1985 році в Софії під егідою СОТ,

При цьому вважаючи, що ці документи слід доповнити комплексом принципів, на основі яких основні учасники туристського процесу будуть регулювати свою діяльність на початку 21-го століття,

Використовуючи, в цілях даного документа визначення і класифікації, відносяться до подорожей, і особливо, поняття відвідувач, турист і туризм, які були прийняті на Оттавської міжнародної конференції, що проходила 24-28 червня 1991 року, і які були затверджені Статистичною комісією Організації Об'єднаних Націй на її двадцять сьомої сесії в 1993 році,

Посилаючись, зокрема, на такі документи:

· Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року;

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року;

· Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року;

· Варшавська конвенція про повітряний транспорт від 12 жовтня 1929;

· Чиказька міжнародна конвенція про цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року, а також прийняті в зв'язку з нею Токійська, Гаазька і Монреальська конвенції;

· Конвенція про митні пільги для туризму від 4 липня 1954 року і відповідний Протокол до неї;

· Конвенція про захист світової культурної та природної спадщини від 23 листопада 1972 року;

· Манільська декларація по світовому туризму від 10 жовтня 1980 року;

· Резолюція шостий Генеральної асамблеї СОТ (Софія), якою були прийняті Хартія туризму і Кодекс туриста від 26 вересня 1985 року;

· Конвенція про права дитини від 26 січня 1990 року;

· Резолюція дев'ятий Генеральної асамблеї СОТ (Буенос-Айрес), що стосується спрощення поїздок, а також безпеки і захисту туристів від 4 жовтня 1991 року;

· Ріо-де-Жанейрської декларації з навколишнього середовища і розвитку від 13 червня 1992 року;

· Генеральна угода з торгівлі і послуг від 15 квітня 1994 року;

· Конвенція про біологічне різноманіття від 6 січня 1995 року;

· Резолюція одинадцятий Генеральної асамблеї СОТ (Каїр) від 22 жовтня 1995 року про запобігання організованого секс-туризму;

· Стокгольмська декларація від 28 серпня 1996 року по боротьбі із сексуальною експлуатацією дітей в комерційних цілях;

· Манільська декларація по соціальному впливу туризму від 22 травня 1997 року;

· Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці в області колективних договорів, заборони примусового і дитячого праці, захисту прав корінних народів, рівноправності та недопущення дискримінації на робочих місцях;

стверджуємо право на туризм і на свободу туристських подорожей, висловлюємо наше бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального і сталого світового туристського порядку, який буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої і лібералізована світової ринкової економіки, і урочисто приймаємо з цими цілями принципи Глобального етичного кодексу туризму.

ПРИНЦИПИ

Стаття 1. Вклад туризму у взаєморозуміння і повагу між народами і суспільствами

1. Розуміння і розповсюдження загальнолюдських етичних цінностей в дусі терпимості і поваги різноманітності релігійних, філософських і моральних переконань є одночасно основою і наслідком відповідального туризму; учасники туристського процесу і самі туристи повинні брати до уваги соціально-культурні традиції та звичаї всіх народів, включаючи національні меншини і корінні народи, і визнавати їх гідність;

2. Туристську діяльність необхідно здійснювати в гармонії зі специфічними особливостями і традиціями приймаючих регіонів і країн, дотримуючись при цьому їхні закони, звичаї і традиції;

3. Приймаючі спільноти, з одного боку, і місцеві учасники туристського процесу, з іншого боку, повинні знайомитися і проявляти повагу до туристів, які їх відвідують, отримуючи уявлення про їх спосіб життя, смаки та очікування; освіта та професійна підготовка працівників сектора сприяють гостинному прийому;

4. Державні влади повинні забезпечувати захист туристів і відвідувачів та їх майна; вони повинні приділяти особливу увагу безпеки іноземних туристів, враховуючи їх потенційну особливу вразливість, вони сприяють прийняттю конкретних заходів інформації, профілактики, захисту, страхування та допомоги, що відповідають їхнім потребам; необхідно строго засуджувати іпридушувати у відповідності зі своїм відповідним національним законодавством замаху, нападу, пограбування та загрози, що стосуються туристів і працівників туристської індустрії, а також умисне нанесення збитку туристським об'єктам та об'єктам культурної та природної спадщини;

5. Під час подорожей туристи та відвідувачі не повинні допускати жодних злочинних діянь або дій, які можуть розглядатися як злочинні за законами відвідуваною країни, а також поведінки, яка може представлятися викликають або навіть образливим для місцевого населення і яке може завдати шкоди місцевому середовищі; туристи та відвідувачі не повинні брати участь в обороті наркотиків, зброї, старожитностей, охоронюваних видів фауни і флори, а також предметів і речовин, які небезпечні або заборонені національним законодавством;

6. Туристи і відвідувачі повинні ще до виїзду намагатися ознайомитися з характеристиками країн, які вони мають намір відвідати; вони повинні усвідомлювати ризики для здоров'я і безпеки, які неминуче пов'язані з виїздами за межі їх звичайного середовища, і вести себе таким чином, щоб звести ці ризики до мінімуму.

Стаття 2. Туризм - фактор індивідуального та колективного вдосконалення

1. Туризм діяльність, найчастіше асоціюється з відпочинком, дозвіллям, спортом і спілкуванням з культурою і природою, повинен плануватися і практикуватися як привілейоване засіб індивідуального і колективного вдосконалення; коли туризм практикується з духовним розкріпаченням, він стає незамінним фактором самоосвіти, терпимості і пізнання законних відмінностей між народами і культурами та їх різноманітності;

4. Особливо корисними формами туризму, які слід заохочувати, є поїздки з релігійними, оздоровчими, освітніми цілями, а також для культурних і мовних обмінів;

5. Слід заохочувати введення в освітні програми курсу про цінність туристських обмінів, їх економічних, соціальних і культурних вигод, а також про пов'язані з ними ризики;

Стаття 3. Туризм фактор сталого розвитку

1. Всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище та ресурси з метою забезпечення здорового, поступального і сталого економічного зростання на благо рівноправного задоволення потреб і устремлінь сьогоднішніх і завтрашніх поколінь;

2. Центральні, регіональні та місцеві влади повинні надавати першочергову увагу і стимулювати у фінансовому плані все ті форми розвитку туризму, які дозволяють економити рідкісні та цінні природні ресурси, особливо, воду і енергію, а також у максимально можливій мірі уникати утворення відходів;

3. З метою зменшення тиску туристичної діяльності на навколишнє середовище і для підвищення її корисного впливу на туристичну індустрію і на місцеву економіку, слід сприяти більш рівномірному розподілу потоків туристів та відвідувачів по часу і простору, особливо, пов'язаних з оплачуваними відпустками і шкільними канікулами, а також сприяти згладжування сезонності;

4. Слід планувати об'єкти туристкою інфраструктури та види туристської діяльності таким чином, щоб забезпечувати захист природної спадщини, яке складають екосистеми та біологічне різноманіття, а також охороняти види дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення; учасники туристського процесу, і особливо, професіонали сфери туризму повинні погоджуватися з накладенням певних обмежень і меж на їх діяльність, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях зони пустель, полярні і високогірні райони, прибережні зони, тропічні ліси і вологі зони, які підходять для створення природних парків чи охоронюваних заповідників;

5. Природний туризм і екотуризм визнаються як особливо збагачують і цінні форми туризму в силу того, що вони виявляють повагу до природного спадщини і місцевому населенню і дотримуються потенціал прийому туристських об'єктів

Стаття 4. Туризм сфера, яка використовує культурну спадщину людства і вносить свій вклад в його збагачення

1. Туристські ресурси є загальним надбанням людства; спільноти, на території яких вони розташовані, володіють по відношенню до них особливими правами і обов'язками;

2. Туристська політика і діяльність здійснюються на основі поваги художнього, археологічної та культурної спадщини з метою їх захисту та збереження для майбутніх поколінь; особливу увагу при цьому приділяється охорони і піклування про пам'ятники, святилищах і музеях, які повинні бути широко відкриті для відвідування туристами; слід заохочувати доступ публіки до культурних цінностей і пам'ятників, що знаходяться в приватному володінні, при повазі прав їх власників, а також в будівлі релігійного характеру, без шкоди для культових потреб;

3. Фінансові кошти, що отримуються завдяки відвідинам об'єктів і пам'яток культури, слід хоча б частково використовувати для підтримання, охорони поліпшення та реставрації цієї спадщини;

4. Туристську діяльність слід планувати таким чином, щоб забезпечити збереження і процвітання традиційних ремесел, культури та фольклору, а не вести до їх стандартизації і збіднення.

Стаття 5. Туризм діяльність, вигідна для приймаючих країн і співтовариств

1. Місцеве населення має залучатися до туристської діяльності та брати участь на рівноправній основі в отриманні утворюються економічних, соціальних і культурних вигод, особливо, у формі прямого і опосередкованого створення в результаті цієї діяльності робочих місць;

2. Туристська політика має проводитися таким чином, щоб вона сприяла підвищенню життєвого рівня населення відвідуваних районів і відповідала їх потребам; при містобудівному та архітектурному плануванні та експлуатації туристських центрів та засобів розміщення необхідно передбачати їх максимальну інтеграцію в місцеву соціально-економічне середовище; при рівних умовах слід вишукувати в першу чергу можливість найму місцевої робочої сили;

3. Необхідно приділяти особливу увагу специфічним проблемам прибережних зон та острівних територій, а також вразливим сільським та гірським районам, для яких туризм часто є однією з рідкісних можливостей розвитку в умовах занепаду традиційних видів економічної діяльності;

4. Професіонали сфери туризму, особливо інвестори, повинні, в рамках правил, встановлених державними властями, проводити дослідження впливу своїх проектів розвитку на навколишнє середовище і природу, вони також повинні, з максимальною транспарентність і об'єктивністю, надавати інформацію про свої майбутні програми та їх можливі наслідки, і сприяти діалогу з зацікавленим населенням щодо їх змісту;

Стаття 6. Обов'язки учасників туристського процесу

1. Професіонали сфери туризму зобов'язані надавати туристам об'єктивні правдиві відомості про місця призначення і про умови поїздки, прийому та перебування; вони повинні забезпечувати повну ясність положень договорів, пропонованих їх клієнтам, як в плані характеру, ціни і якості послуг, які вони зобов'язуються надати, так і в плані фінансових зобов'язань у разі одностороннього порушення договірних зобов'язань з їхнього боку;

2. Професіонали сфери туризму, в тому ступені, в яких це від них залежить, спільно з державними властями повинні дбати про безпеку, запобігання нещасних випадків, охорони здоров'я та гігієни харчування для осіб, що звертаються за їхніми послугами, вони повинні забезпечувати наявність належних систем страхування і допомоги; приймати зобов'язання нести відповідальність звітувати відповідно до умов, передбачених в їх національному законодавстві, і надавати справедливу компенсацію при невиконанні своїх договірних зобов'язань;

3. Професіонали сфери туризму, в тому ступені, в яких це від них залежить, повинні сприяти культурному і духовному вдосконаленню туристів і дозволяти відправляти їх релігійні потреби в ході поїздок;

4. Влада держав, що направляють і приймають туристів, в контакті з зацікавленими професіоналами сфери туризму та їх асоціаціями, повинні забезпечувати прийняття та дотримання туристичними компаніями вищевказаних правил і зобов'язань по репатріації туристів у разі неспроможності компаній, які організували їх поїздки;

5. Уряду мають право і несуть обов'язок особливо в кризових ситуаціях, інформувати своїх громадян про складних умовах і навіть небезпеки, з якими вони можуть зіткнутися при поїздках за кордон, а проте вони повинні повідомляти такі відомості, не завдаючи невиправданого або перебільшеного шкоди туристської індустрії приймаючих країн та інтересам компаній у своїх країнах; зміст таких можливих попереджень має попередньо обговорюватися з владою приймаючих країн та зацікавленими професіоналами; вироблені рекомендації повинні строго відповідати серйозності сформованих ситуацій і обмежуватися тими географічними зонами, в яких підтверджені проблеми з безпекою; ці попередження повинні пом'якшуватися або скасовуватися, як тільки відновлюється нормальне положення;

6. Преса, особливо, спеціалізована туристична преса та інші засоби масової інформації, включаючи сучасні засоби електронного зв'язку, повинні забезпечувати правдиву і збалансовану інформацію про події та ситуації, які можуть вплинути на відвідуваність туристами, вони також повинні забезпечувати споживачів туристських послуг точними і надійними відомостями; з цією метою також розробляються і застосовуються нові інформаційні технології; при цьому преса та інші засоби масової інформації жодним чином не повинні сприяти секс-туризму;

Стаття 7. Право на туризм

1. Можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе і насолоджуватися визначними пам'ятками нашої планети являє собою право, яким в рівній мірі володіють всі жителі Землі; все більш активну участь у внутрішньому і міжнародному туризмі має розглядатися як одне з найкращих можливих проявів збільшення вільного часу, і цьому явищу не можна лагодити ніяких перешкод;

2. Загальне право на заняття туризмом є наслідком права на відпочинок і рекреацію, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки, що гарантується у статті 24 Загальної декларації прав людини та у статті 7.d Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права;

3. Необхідно стимулювати і розвивати при підтримці державних властей соціальний туризм і особливо колективний туризм, який сприяє широкому доступу до відпочинку, поїздкам і відпусток;

4. Слід заохочувати і сприяти розвитку сімейного, молодіжного та студентського туризму, а також туризму для літніх осіб та інвалідів;

Стаття 8. Свобода туристських подорожей

1. Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини туристи та відвідувачі мають, з урахуванням міжнародного права і національних законодавств, свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу, вони повинні мати можливість доступу в зони транзиту та перебування, а також на туристські та культурні об'єкти, не піддаючись надмірним формальностям або дискримінації;

2. Туристи і відвідувачі повинні мати доступ до всіх наявних форм внутрішніх та зовнішніх комунікацій; вони повинні мати оперативний і безперешкодний доступ до місцевих адміністративного, юридичного та медичного обслуговування; відповідно до діючих дипломатичними конвенціями вони повинні мати можливість вільно звертатися до консульських владі країн свого походження;

3. Туристи і відвідувачі повинні користуватися тими ж правами, що і громадяни відвідуваною країни в плані конфіденційності відносяться до них особистих даних та відомостей, особливо, що стосується даних, що зберігаються електронним способом;

4. Адміністративні формальності перетину кордонів, які введені державами або випливають з міжнародних угод, як наприклад, візові або санітарні та митні формальності повинні в міру можливості адаптуватися таким чином, щоб сприяти свободі подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму; слід заохочувати угоди між групами країн, спрямовані на гармонізацію та спрощення цих формальностей; слід поступово скасовувати або коректувати спеціальні податки і збори, обтяжують туристську індустрію і завдають шкоди її конкурентоспроможності;

5. Відвідувачі повинні мати можливість купувати, відповідно до економічним становищем країни, з якої вони виїжджають, суми у вільно конвертованій валюті, необхідні для їх поїздок;

Стаття 9. Права працівників і підприємців туристської індустрії

1. Основні права найманих і самодіяльних працівників туристичної індустрії та суміжних галузей необхідно гарантувати під контролем адміністрацій як держав їх походження, так і приймаючих країн, з особливим урахуванням специфічних обмежень, пов'язаних особливо з сезонним характером їх діяльності, глобального виміру їх індустрії та гнучкості, яка вимагається від них у зв'язку з їх роботою;

2. Наймані і самодіяльні працівники сфери туризму і суміжних галузей мають право і зобов'язані проходити належні початкове навчання і постійно підвищувати свою кваліфікацію, вони повинні мати гідне соціальне забезпечення; слід максимально підвищувати надійність їх зайнятості; для сезонних працівників сектора повинен бути запропонований особливий статус, особливо в плані їх соціального захисту;

3. Усі фізичні і юридичні особи, які володіють необхідними здібностями і кваліфікацією, повинні мати право займатися професійною діяльністю в галузі туризму в рамках діючих національних законодавств; підприємці та інвестори, особливо представляють малі і середні підприємства, повинні мати вільний доступ до туристського сектору з мінімальною кількістю юридичних іадміністративних обмежень;

4. Обміни досвідом, пропоновані управлінським кадрам і працівникам з різних країн, як найманим, так і самодіяльним, сприяють вдосконаленню світової індустрії туризму; їм слід максимально сприяти з урахуванням національних законодавств і застосовних міжнародних конвенцій;

5. Багатонаціональні компанії туристської індустрії, які є незамінним чинником солідарності в справі розвитку і динамічного зростання міжнародних обмінів, не повинні зловживати домінуючим становищем, яке вони іноді займають; вони повинні уникати перетворення в засоби штучного нав'язування приймаючим спільнотам соціально-культурних моделей; в обмін на їх свободу інвестувати і торгувати, яку слід повністю визнати, вони повинні брати участь у місцевому розвитку, уникаючи зменшення внесеного ними вкладу в економіки, в яких вони діють, внаслідок надмірної репатріації своїх прибутків або стимулювання імпорту;

6. Партнерство і встановлення збалансованих відносин між підприємствами напрямних і приймаючих країн сприяють сталому розвитку туризму і справедливому розподілу вигод, що утворюються в результаті його зростання;

Стаття 10. Реалізація принципів Глобального етичного кодексу туризму

1. Державні і приватні учасники туристського процесу повинні співпрацювати в справі реалізації цих принципів і повинні контролювати їх ефективне застосування;

2. Учасники туристського процесу повинні визнати роль, яку відіграють міжнародні організації, в першу чергу Всесвітня туристична організація, і неурядові організації, які займаються питаннями просування та розвитку туризму, захисту прав людини і охорони навколишнього середовища та здоров'я, з урахуванням дотримання основних принципів міжнародного права;

3. Ті ж учасники туристського процесу повинні проявити намір передавати з метою примирення всі спірні питання, пов'язані із застосуванням або тлумаченням Глобального етичного кодексу туризму, неупередженому Третім органом, іменованому Всесвітній комітет з етики туризму.

Дата добавления: 2014-01-04