Роль релігії в суспільстві

В оцінках суспільної ролі релігії необхідно враховувати характер і рівні соціальних зв'язків і відносин. Вони характеризуються супе­речливими тенденціями— гармонією і дисонансом, що стабілізу­ють факторами і дестабілізують на найрізноманітніших рівнях. Російське самодержавство широко використовувало православну церкву в колонізації східних і півден­них окраїн, встановлюючи і забезпечуючи в них своє панування.

Релігія змінюється. Змінам піддаються структура релігії, харак­тер і напрямки її відносин із суспільною системою. Зміни обумов­люються характером, рівнем і ступенем попиту на релігію, потре­бами в її інститутах і функціонуванні. У залежності від суспільного попиту на релігію створюється певний соціальний простір її функ­ціонування, що охоплює сфери суспільного буття і суспільної сві­домості на рівнях окремих індивідів, соціальних спільностей, суспі­льства. У залежності від конкретної історичної ситуації сфера функціонального додатку релігії змінюється у бік звуження або у бік її розширення.

Для визначення процесів у соціології релігії використовуються поняття сакралізація і секуляризація. Поняття сакралізації відображає процес розширення функціонального впливу релігії на суспільство, релігійного санкціонування соціальної поведінки, відносин інститу­тів. Істотний прояв сакралізації клерикалізація (сlerical — церковний), що означає процес посилення впливу церкви на суспільні сфери. У клерикальному суспільстві церква має статус державного інституту і найважливішою регулюючою і контролюючою силою.

Поняття секуляризації характеризує діаметрально протилежний процес звуження сфери функціонального впливу релігії на всі сто­рони життя суспільства й індивіда, звільнення від впливу релігійно-церковного санкціонування їх життєдіяльності. Ослаблення суспільного попиту на релігію супроводжується збільшенням попиту на світські форми культури. Те, що служило надбанням релігії і церк­ви згодом стає від них незалежним, світським. Секуляризація озна­чає обмирщення. Розрізняють два її рівні — об'єктивну секуляриза­цію (на рівні суспільства) і суб'єктивну (на рівні індивіда). Секуляризація і сакралізація— дві основні тенденції суспільного розвитку релігії. Однак домінуюча лінія розвитку релігії: секуляри­заційні процеси.

Фундаментаїізм — антисекулярний рух, спрямований на збере­ження в непорушності традиційних релігійних основ, супроводжу­ваний ворожим ставленням до світських початків. Фундаменталісти вважають, що релігія має вирішувати всі проблеми суспільства й ін­дивіда, висувають основним нормативом життя ідею божественно­го порядку і утверджують монополію релігії на духовне життя.

Модернізм— тенденція, спрямована на відновлення структур релігійного комплексу. Модерністів не слід вважати кон'юнктур­никами, що пристосовуються до соціальних умов з корисливою ме­тою, як це вважалося вульгарною атеїстичною критикою Релігій­ний модернізм варто розглядати як спосіб оволодіння світською культурою, впровадження окремих її досягнень в релігійних струк­турах.

7. Сім’я як соціальний інститут

Дата добавления: 2014-01-04