Питання лекції. Лекція Лижний туризм Характер і техніка руху туриста-лижника

Лекція Лижний туризм

1. Характер і техніка руху туриста-лижника.
2. Рух по рівнині.
3. Рух у лісі.
4. Турист – лижник у поході.
5. Кріплення.
6. Профілактика захворювання та техніка безпеки.

Лижний похід значно відрізняється від пішого спо­собу пересування та побуту і вимагає більшої орга­нізованості і підготовленості як юних, так і дорослих мандрівників. Він також потребує більш ретельної підготовки.

Значну роль відіграє погодні умови, а також, сезонність.

Під час лижного походу вихідного дня, а також тривалого періоду (якщо ваша відпустка співпадає із зимовими або весняними канікулами ваших дітей) ви маєте можливість потрапити в місця, труднодоступні влітку, зміцнити здоров'я, одержати достатнє фізичне навантаження і загартувати організм, збагатитися не­повторними враженнями.

Оздоровлюватися необхідно і це можна реалізувати займаючись не лише спортом, а й вилазками на прогулянки, походи чи катання на лижах. Перспективи на Закарпатті більше ніж достатньо і нам це відомо краще за інших!

Гори оточують нас з усіх сторін, тому актуальність, популярність лижного спорту ніколи не зменшиться, не говорячи вже про його занепад чи зникнення.

Здоровий і цікавий – лижний туризм, але серйозний і небезпечний, тому, всім хто бажає займатись, чи вже займається мають знати про деякі особливості цього виду розваг.

Характер і техніка руху туриста-лижника. Характер і особливості руху в лижному поході чи подорожі зале­жать від багатьох факторів: від рельєфу, умов руху, стану снігового покрову, наявності доріг, від фізичної й технічної підготовки учас­ників. Усе це визначає режим, швидкість, темп і ритм руху. Туристи-лижники йдуть, лижнею один за одним. Колону очолює, а отже й прокладає лижню, фізично міцний і витривалий підготовлений турист. Він також вибирає напрямок і підтримує такт руху, посиль­ний для найслабшого учасника походу в подорожі. Час від часу його змінюють Інші фізично підготовлені лижники. При такому русі швидкість, залежно від згаданих чинників, коливатиметься в межах 2—8 км на годину, а протягом дня туристи долатимуть 15—20 км.

Керівник групи, як правило, йде за направляючим і стежить за станом кожного учасника, а в складних умовах руху, орієнтування чи вибору напрямку очолює колону, щоб правильно визначити дії гру­пи. Дистанцію в колоні витримують залежно від рельєфу і видимості. На відкритій рівнині інтервал між лижниками становить 2—3 м, на спусках і важкій місцевості 10-15 м.

Щоб похід або подорож пройшли успішно, в передпохідний тренувальній період туристи мають опанувати цілий ряд технічннх прийомів, техніку прокладання лижні, різні способи руху на рівнині, спус­ки і підйоми в горах, повороти і пересування в лісі, подолання при­водних перешкод тощо.

Туристи-лижники в основному застосовують двокроковий і чотирикроковий хід, а також одночасні ходи. До навперемінного двокрокового ходу вдаються при русі по будь-якій місцевості. Одночасний двокроковий хід виправдав себе на рівнині при добро­му ковзанні. Одночасний безкроковий і одночасний однокроковий ходи - застосовують на рівнині при доброму ковзанні, а при погано­му— на спусках. Навперемінний чотирикроковий хід доцільний на глибокому снігу, пря поганому ковзанні, коли поштовхи палицями дають малий ефект.

Розглянемо окремі способи і технічні прийоми руху детальніше.

Рух по рівнині. Якщо маршрут проходить дорогою, рівною сніго­вою цілиною, то група з найменшою затратою сил прокладає лижню. На готовій лижні і по неглибокому снігу вдаються до ковзних кроків. Коли ж сніг глибокий і пухкий або часто провалюється під лижами (після снігопаду і морозу), застосовують ступаючі кроки так званий спосіб переступання. При цьому лижу щоразу пересувають як­найдалі вперед і поступово переносять до неї вагу тіла.

Той, хто прокладає лижню, йде попереду не більш як 1— 2 хв залежно від товщини снігового покрову, або робить наперед обумовле­ну кількість кроків і міняється бездодаткової команди. Він сходить з лижні, пропускає групу і стає або перед замикючим турисом, або вперед тими учасниками походу, які не беруть участі у прокладанні лижні. Якщо група нечисленна, час прокладання лижні кожним учас­ником трохи збільшується, зате зменшують швидкість руху.

Лижня повинна бути вузькою, по можливості прямолінійною і проходити через найзручніші для руху місця.

На рівнинній місцевості туристів нерідко підстерігає небезпека хур­товини. Раптово налетівши, вона часом не вщухає кілька діб. Крім переохолодження організму хуртовина може спричинитися до втрати орієнтування. Варто один раз помилитись — і визначити місце свого перебування до кінця хуртовини буде неможливо. Тому рухатися в хуртовину вкрай небезпечно. Продовжувати рух слід лише в тих випадках, коли не можна розраховувати на захисток і зупинка не­безпечна.

Коли виникла потреба послати кількох чоловік для розвідки шля­ху чи за допомогою, то вони обов'язково повинні мати з собою на­бір спорядження, що дозволило б самостійно перечекати негоду.

Рух у лісі. Найбільшою перешкодою для руху в лісі є глибокий сніг. Тому треба вибирати такі ділянки, де глибина лижні буде найменшою. На снігу завглибшки понад 0,5 м торувати лижню з рюкза­ком дуже важко, і тому слід якнайчастіше змінювати направляючого.

Напрямок у лісі визначають за компасом. Як правило, компас зна­ходиться в туриста, котрий не бери участі в торуванні лижні. Врахо­вуючи поправки за компасом, він коригує рух ведучого командами: «Ліворучі», «Праворуч!».

Рух через водойми. Якщо маршрут проходить через річку або Озеро, туристам слід пам'ятати, що в цих місцях можуть бути ділян­ки з тонким льодом. Вони розташовані в гирлах приток або витоків, а також біля берегів над пустотами, що утворилися внаслідок зниження рівня води. Такі місця треба обходити, орієнтуючись на стежки або прокладену лижню.

На березі вибирають надійне і зручне місце виходу на лід. Веду­чий повинен ударами палиць перевірити міцність льоду і весь час стежити за його станом. Дотримуючи дистанції 6—10 м, на лід вихо­дить решта учасників походу або подорожі. Обминаючи джерела, гир­ла приток і витоків, ідуть по найміцніших ділянках льоду. Слід осте­рігатися йти вздовж імовірної течії на озері або бистрини на річці. Обминаючи прогалини чи ополонки, доводиться переходити від одно­го берега до іншого. Якщо до того ж течія швидка і глибина велика, то є небезпека провалу під лід. В такому разі туристи повинні пере­ходити льодові мости у зв'язці.

Коли ведучий на поверхні криги виявив воду, він повинен подати команду всім учасникам розійтися і ковзним кроком обминути небез­печне місце.

Рух у горах. Пересуваючись у гірській місцевості, слід якнайефек­тивніше використовувати рельєф, вдаючись до найрізноманітніших прийомів гірськолижної техніки.

Низ долин та ущелин, гірські луки, долинні льодовики, фірнові по­ля дуже часто бувають відносно рівними. Тому лижники використо­вують навперемінний хід без великого виносу рук і з коротким ковз­ним кроком. Якщо місцевість,має незначний ухил, то вдаються до одночасного трикрокового ходу. Із збільшенням схилу переходять на одночасний безкроковий хід, енергійно відштовхуючись обома палицями.

При рухові під ухил туристи додержують дистанції 80—100 м, а на ділянках з лавинонебезпечними схилами — до 150—200 м. При цьо­му збільшують і швидкість.

Підйоми. На коротких пологих схилах найдоцільнішим є сту­паючий крок з припліскуванням лиж. Це збільшує їх зчеплення зі снігом. Такі схили можна долати під прямим кутом, на відміну від довгих і стрімких, де вдаються до руху по діагоналі або зигзагами.

На пологах схилах повороти виконують переступанням, на круті­ших — махом.

Круті (понад 30°) схили можуть бути лавинонебезпечними, тому краще уникати таких місць. Якщо ж обминути їх не можна, то треба рухатися так, щоб не підрізати сніг лижнею (це може спричинити до сходу лавини). У таких випадках доцільно скористатися каиуса-ми або іншими пристроями і долати схили під прямим кутом.

Підйом «ялинкою» і «напівялинкою» застосовують на коротких крутих ділянках маршруту.

Підйом «драбинкою» на крутих (до 50°)' схилах найбільш надійний, але наповільніший.

Лижі в учасників походу або подорожі повинні мати металеву окантовку. Канти під час руху по схилу, особливо по твердому фірку або міцному касту, запобігають зісковзуванню, отже, вберігають туриста від можливого зрину зі схилу.

Будь-які підйоми завжди стомлюють. Тому треба вміло чергувати рух і відпочинок. Спинившись для перепочинку на крутому схилі, па­лиці ставлять перед собою і спираються на них плечовими суглобами. На пологому схилі палиці ставлять за спиною і на них відгинають рюк­зак.

На дуже крутих або небезпечних схилах для перепочинку готують спеціальну площадку. Знімати рюкзак тут треба з допомогою това­риша — інакше можна втратити рівновагу і зірватися зі схилу.

Спуски. Готуючись до спуску, слід насамперед перевірити і ре­тельно припасувати спорядження, бо саме тут найчастіші випадки падінь, поломок лиж, травм тощо. Центр ваги рюкзака має бути як­найближче до поперека. Рюкзак закріплюють поясним ремінцем, щоб він не переміщався на спині і не порушував рівноваги, особливо на поворотах. Трос лижного кріплення треба зачепити за бічну скобу вантажної площадки. Перевіряють, чи притиснуті п'яти черевиків до площадки лиж. Стоячи на місці, пробують, яке ковзання, і протира­ють захисні окуляри.

Трасу спуску намічає керівник походу або подорожі. Якщо весь спуск не проглядається, то вибирають дорогу до місця зупинки, звід­ки можна визначити дальший шлях. Усі туристи спускаються одною дорогою, щоб мати змогу подати своєчасну допомогу на випадок біди.

Спуск, як правило, виконують у високій або середній стійці. У низькій стійці долають горби, а також спуски в лісі під гіллям. Важкий рюкзак перешкоджає вийти з низької стійки, тому нерівності на схи­лі треба обминати, а якщо це неможливо, то зменшити швидкість.

Під час спуску у високій або середній стійці напівзігнуті ноги роз­водять на ширину ступні, одну для більшої стійкості висувають на півстопи вперед. Голову підводять, а руки згинають у ліктях. Перехо­дячи в низьку стійку, руки переводять уперед. М'язи ніг не напружу­ють — ноги виконують роль ресора. Коліна напівзігнуті. Якщо треба зменшити швидкість, то випрямляють корпус, збільшуючи тим самим опір повітря, що гальмує рух.

Вивчивши техніку катання на лижах можна сміливо займатись лижним спортом професіонально чи, як це роблять інші, для власного задоволення, профілактики і фізпідготовки.

Турист – лижник у поході. У поході на шляху туриста-лижника постають хо­лод, вітер, глибокий сніг, примушує поспішати зимо­вий короткий світловий день. Отакі умови вимагають від кожного члена туристської групи хорошої загарто­ваності, фізичної і технічної підготовленості.

З метою загартування організму і підготовки до походу привчайте дітей і себе перебувати довгий час на морозі, дихати холодним повітрям не застуджую­чись. Для цього спершу треба холодною водою поло­скати рот і ніс у домашніх умовах (вранці та ввечері перед сном), мити ноги холодною водою. Після за­рядки спочатку обтиратися змоченим у холодну воду рушником, а згодом обливатися холодною водою до пояса і приймати холодний душ.

Вплав холоду і холодної води — це гімнастика для судин шкіри і підшкірних тканин, надзвичайно ко­рисна для організму і необхідна для виховання «хо­лодостійкості».

Якщо ви готуєтесь до тривалої мандрівки, прове­діть два-три 8—10-годиних походи вихідного дня з максимальним перебуванням на відкритому повітрі. Проводячи тренування під час одноденного або багатоденного походу, дотримуйтесь правил особистої гігієни. На привалах одягайте самі і надягайте на ді­тей теплі куртки, інший теплий одяг, аби не застуди­ти організм. При температурі повітря нижче —15 °С, зустрічному вітрі на відкритій місцевості будьте особ­ливо уважними шодо переохолодження і відморожен­ня: адже після довгочасових виснажливих переходів у кінці дня туристи стають більш піддатливими до простудних захворювань Особливу узагу звертайте на ноги, які з більшою вірогідністю піддаються відмо­роженню. Головною причиною цього є взуття, що на­мокло від снігу. При інтенсивній роботі тепло від ніг передається шкірі черевиків, при цьому зсередини вона зволожується від конденсації парів, а зовні — від таяння снігу на поверхні, тому ноги намокають і дуже швидко замерзають. Щоб черевики не намока­ли, просочіть їх спеціальними мазями, будь-яким не­солоним тваринним або рослинним жиром, поперед­ньо почистивши їх від пилу і бруду і просушивши.

Для захисту черевиків від снігу використовуйте чохли-бахіли, їх легко виготовити самому. Пошийте мішкоподібні бахіли з водонепроникної міцної тка­нини, щоб вони легко надягалися на черевики.

Під час переходів на невелику відстань хо­рошим взуттям для дітей можуть бути валянки з кріпленнями. Для тренувань і тривалих походів найкраще взуття — ту­ристські лижні черевики відповідного розміру з бахілами.

У похід краще йти на туристських лижах, які шир­ші (7—8 см) і міцніші за бігові. Адже похід відрізня­ється від лижної гонки тим, що на шляху мандрівників зустрічаються лісові завали, болота, яри, сніжна цілина.

Довжину лиж і палиць визначайте так: поставте лижу на підлогу, підніміть руку, тримаючи долоню паралельно підлозі, при цьому носок лижі має торка­тися долоні, а палиці сягати пахіви.

Щоправда, лижі для туристських походів мають бути трохи коротшими. Це полегшить управління ни­ми при пересуванні по пересіченій місцевості, в густо­му лісі, серед каменів, по чагарнику, при підйомах, спусканнях і гальмуванні.

Для походів найкраще підходять дюралеві пали­ці з капроновими, шкіряними темляками або темля­ками із ґноту.

Кріплення. Неабияку роль у походівідіграють лижні кріп­лення. Для пересування в лісовій зоні та по пересі­ченій місцевості перевагу віддавайте напівжорстким кріпленням, які добре утримують черевики з бахілами. Вони бувають різних типів: з металевими тросика­ми (універсальні) і з ременями із шкіри, ґноту або гуми. Їх можна підігнати під будь-який черевик.

Дерев'яні лижі треба смолити перед початком і наприкінці сезону. Для цього на ковзну поверхню на­носять м'якою ганчіркою спеціальну смолу, потім розігрівають її над газовою плитою або паяльною лампою до виникнення бульок і розтирають. Після того як смола просочить дерево, видаляють скребач­кою її залишки, Операцію повторюють 2—3 рази. Просмолена ковзна поверхня лиж повинна набути темно-коричневого кольору.

У поході турист – лижник має бути проїнформований заздалегідь про всі потробиці, наприклад, стан погоди на запланований день подорожі, місце проведення подорожі, склад групи, смаки людей які беруть.

При відпочинку туристи лижники в поході мають знати де можна зупинятись, як саме приготуватись до готування їжі на засніженій місцевості і т.д.

Профілактика захворювання та техніка безпеки. Практика свідчить, що основою профілактики захворювань, нещас­них випадків і травм у пішохідних і лижних походах чи подорожах є ретельна й планомірна підготовка туристів, виховання в процесі тре­нування високих морально-вольових і фізичних якостей, додержання режиму руху, розпорядку дня і правил самоконтролю. Треба пам'ятати, що забороняється йти в багатоденний похід або подорож людині, яка недавно перенесла травму, гостре інфекцій­не захворювання. Лише при незначних відхиленнях у стані здоров'я можна вирушати в нескладні походи вихідного дня, порадившись пе­ред цим з лікарем.

Нещасний випадок, що стався з кимсь у поході чи подорожі, або травма; як, правило, виводять з ладу всю групу, порушують встанов­лений розпорядок на маршруті й режим руху. Подання допомоги в польових умовах, транспортування потерпілого вимагають від туристів витримки, забирають багато часу, а в деяких випадках роблять не­можливим продовження мандрівки.

Тому, готуючись до походу або подорожі, насамперед вивчають маршрут й аналізують причини можливих небезпек нещасних випадків. Їх ділять на дві категорії:

1) ті, що можуть статися внаслідок недостатньої фізичної, технічної, психічної, морально-вольової підго­товки та поведінки учасників мандрівки;

2) ті, що можуть виникну­ти через кліматичні, метеорологічні умови району походу або подоро­жі та рельєф місцевості.

Однак практика свідчить, що основними причинами нещасних випадків і травм є відсутність організованості й дисципліни в групі.

Тому при здійсненні подорожі діє така поговірка: «Береженого Бог береже» і це не просто так, адже у більшості випадків нещасні випадки стаються із-за необережності, халатного відношення чи з розсіяності самої людини.

Теплий одяг, обережність і передбачливість – елементи успішної, безпечної подорожі усіх учасників.

Рекомендована література

1. Б.І. Бергман. Туризм-запорука здоров’я. - Москва, 1965 р.

2. Пішохідний і лижний туризм. - К.: «Здоров’я», 1995р.

4. С.В. Минделевич. Пора в поход! – М., 1985 р.

5. Жорж Жубер. Горные лижи: техника и мастерство. - Москва, 1983 р.

6. И. Ф. Мокропуло. Лижная подготовка. - Москва, 1970 р.

7. Туристичний похід вихідного дня. - К.: «Здоров’я». 1990 р.

8. Спутник туриста. – М.,1965 (ст. 327 – 363)

Дата добавления: 2014-01-04