Ситуаційні підходи до лідерства

Дослідження в області теорій лідерства показали, що поряд з особистими якостями і манерою поведінки керівника на ефективність управління впливають ситуаційні фактори.

Ситуаційна модель керівництва Ф.Фідлера. Ця модель визначає 3 фактора, що впливають на поведінку керівників: відношення між керівником і підлеглими, які визначаються лояльністю підлеглих, довірою до керівництва, а також привабливістю особи керівника; структура завдання, що визначається звичністю завдання, чіткістю його формулювання і структуризації; посадові повноваження, які визначаються обсягом законної влади, пов’язаної з посадою керівника, рівнем підтримки, яку надає керівнику формальна організація.

Ф.Фідлер вважає, що стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним і він не може пристосувати його до умов конкретної ситуації. Для визначення особистих якостей керівника Ф.Фідлер провів опитування, метою якого було охарактеризувати найменш вимогливого колегу (НВК), тобто того, з ким найменш всього хотілося б працювати.

У результаті було зроблено висновок, що ті керівники, які дають порівняно доброзичливу характеристику НВК, як правило, орієнтовані на людські відносини. З другого боку, ті, хто описував НВК у недоброзичливій формі, той, в основному, орієнтується на завдання і мало піклується про людський аспект виробничого процесу. Далі моделлю Ф.Фідлера передбачається, що: відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими; завдання може бути структурованим і не структурованим; посадові повноваження керівника можуть бути великими і малими (див. додат. Ж 2).

Різне поєднання цих факторів може дати 8 потенційних стилів керування: орієнтований на завдання керівник найбільш ефективний у ситуаціях 1,2,3,8; керівник, орієнтований на людські відносини, найкраще працює в ситуаціях 4, 5, 6; в ситуації 7 можуть добре проявити себе як ті, так і інші; максимум власті менеджер має в ситуації 8, і мінімум – в ситуації 1.

На практиці модель використовується для підбору, найму та розстановки керівників у організації.

Теорія життєвого циклу П. Херсі і К. Бланшара. Дана теорія базується на уяві про те, що самий ефективний стиль керівництва залежить від “зрілості виконавців”. Під зрілістю розуміється не вік викованців чи їх психологічний стан, а такі складові, як: здібність нести відповідальність за свою поведінку; бажання досягти поставленої мети; освіта та досвід у відношенні до завдання, яке необхідно виконувати.

Крім того зрілість не є постійною якістю конкретної особи, а скоріше характеристикою конкретної ситуації. Тобто в залежності від завдання, яке виконується, виявляється різний рівень зрілості виконавців. Відповідно керівник може змінювати свою поведінку згідно зі ступенем зрілості підлеглих.

П. Херсі і К. Бланшард виділили 4 стиля лідерства в залежності від рівня “зрілості” виконавців (див. додаток. Ж 3):

1. S1 - давати вказівки. Характеризується поєднанням великого ступеню орієнтованості на завдання і малого на людину. Він підходить до підлеглих, які мають низьку зрілість (М1). В даному випадку підлеглі або не хочуть, або не мають можливості відповідати за конкретне завдання. Наприклад, контролюється група нових та недосвідчених робітників, які нездібні відповідати за конкретне завдання і потребують інструкцій, вказівок та контролю.

2. S2 - переконання. Характеризується в рівній мірі орієнтацією як на людину, так і на завдання. Підлеглі бажають прийняти відповідальність, але не можуть цього зробити із-за низького рівня зрілості (М2). В даному випадку керівник продовжує орієнтуватися на завдання, але до робітників має проявляти більш довіри та впевненості.

3. S3 – стиль, заснований на участі підлеглих у прийнятті рішень. В даній ситуації виконавці мають значну зрілість (М3), але не мають бажання відповідати за виконання завдання. Підлеглі мають значний досвід виконання завдання. Тут керівник повинен мотивувати їх найбільші досягнення шляхом надання можливості брати участь в прийнятті рішень.

4. S4 - делегування (представництво). Використовується для виконавців найвищого рівня зрілості (М4), які і можуть, і бажають нести відповідальність. Підлеглі достатньо кваліфіковані, мають високу мотивацію на досягнення. Цей стиль найбільш придатний до ситуацій, коли робітники можуть діяти самостійно і не потребують великої підтримки від керівника. Поведінка керівника може поєднувати і низьку ступінь орієнтованості на задачу, і на людські відносини.

Модель «шлях-мета» Т. Мітчела та Р. Хауса. Ідея моделі «шлях-мета» складається з того, що керівник може спонукати підлеглих до досягнення

цілей організації, намагаючись вплинути на шлях досягнення цих цілей. Роберт Хаус відзначає, що керівник може вплинути на підлеглих у двох випадках: збільшуючи особистий прибуток при досягненні підлеглими мети даної роботи; зробивши шлях до цього прибутку більш легким. Згідно з даною теорією визначено чотири основних типи управлінської поведінки, тобто стилів керівництва (див.додат. Ж 4):

1. Стиль підтримки (відповідає стилю, орієнтованому на людину) - керівник має інтерес до підлеглих, піклується про них. Більш ефективний цей стиль тоді, коли у підлеглих спостерігається потреба в самоповазі та причетності.

2. Інструментальний (директивний, відповідаючий стилю, орієнтованому на роботу) - менеджер віддає підлеглим чіткі накази, розробляє графіки робіт, правила, процедури, а ті в свою чергу, знають, що від них хочуть. Більш ефективно застосувати такий стиль, коли у підлеглих простежується потреба в автономії та самовиявленні.

1. Партисипативний (стиль, який заохочує підлеглих у прийнятті рішень) - керівник шукає поради у підлеглих, а також пропонує їм брати участь в прийнятті рішень. Цей стиль доцільно використовувати по відношенню до підлеглих, які вірять, що вони впливають на навколишнє середовище.

2. Стиль орієнтований на досягнення - характеризується тим, що перед підлеглими постає напружена ціль і очікується, що вони будуть працювати, використовуючи повністю свої можливості. Застосування цього стилю підходить до ситуацій, коли підлеглі намагаються досягти високого рівня продуктивності і вірять в те, що мають можливість його досягти.

Використовуючи дану теорію, керівник може використовувати всі чотири типа управлінської поведінки в будь - яких ситуаціях. Основним завданням теорії в кожному випадку є розробка питання, як збільшити мотивацію підлеглих і задоволення роботою, формуючи її мету та шлях до її досягнення.

Модель прийняття рішення лідером по Врумму і Йєттону. Ця модель заснована на думці, що керівник повинен вирішити, скільки підлеглих мають право брати участь в прийнятті рішень. Така участь може розглядатись по різному. З одного боку, менеджер може заборонити участь і сам приймати рішення, застосовуючи диктаторський стиль. З другого боку, керівник може віддати перевагу груповому розгляданню проблеми і дати повну волю в прийнятті рішень, застосовуючи демократичний стиль.

Врумм і Йєттон стверджують, що кожний з цих способів може бути ефективним у залежності від відповідей, що будуть надані керівником на наступні п’ять запитань:

· чи є достатня кількість інформації для прийняття правильного рішення?

· чи мається якісна потреба в даному рішенні?

· дійсно рішення є вирішення проблеми?

· наскільки важливо, щоб підлеглі брали участь в прийнятті рішення?

· як виконавцями підтримуються організаційні цілі?

Отже, думка про те, що існує найкращий стиль є нереальною і занадто простою. Самий ефективний стиль - це той, який задовольняє дану ситуацію. На думку Врумма і Йєттона, він залежить від характеристик лідера, підлеглих і ситуації.

Дата добавления: 2014-01-04