В політичних системах світу

Республіканська форма державного правління

Республіка – це форма державного правління, коли вищу владу здійснюють представницькі органи, обрані народом (президент, парламент) або парламент, діючи від імені народу, обирає президента, формує уряд.

У сучасному світі не менше 150 держав (більше 3/4 держав від загальної кількості країн світу) є республіками. Хоча республіку, порівняно з монархією, слід визнати історично пізнішою формою правління, але вона існувала фактично упродовж майже усієї історії світової державності, ще з давньогрецьких та давньоримських часів.

Характерні риси республіканської форми правління:

– проголошено принцип суверенітету народу, який є основним джерелом влади;

– народ має право владу обирати, контролювати та змінювати;

– діє принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову;

– функціонують представницькі інститути влади: парламент, президент, місцеве самоврядування;

– влада формується в змагальній боротьбі між різними політичними силами, які діють в країні.

Варто наголосити, що зазначені риси мають загальний характер, вони виявляють себе різною мірою (деякі з них – навіть дуже невиразно) залежно від реальної політичної обстановки, що складається в державі, тобто від політичного режиму.

Розрізняють чотири основних форми республіканського правління: президентську, парламентарну, змішану, радянську (останню – як історичний прецедент). Критеріями класифікації при цьому є:

– спосіб обрання глави держави (на загальних виборах чи парламентом);

– процедура формування уряду (президентом чи фракцією[195] або коаліцією[196] фракцій, якій належить більшість місць у парламенті);

– підзвітність уряду (президентові чи парламентові);

– наявність чи відсутність відповідальності президента перед парламентом.

1. Президентська республіканська форма правління. Існує в Аргентині, Болівії, Бразилії, Венесуелі, Еквадорі, Колумбії, Мексиці, США, Туніс, Уругвай, Чилі та ін. Оголосили себе президентськими республіками чимало держав з числа колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.

Ознаки президентської форми правління:

– своєрідний дуалізм («дуалістична республіка»): наявність двох центрів влади – парламенту (законодавча влада) і президента (глави держави), який очолює виконавчу владу – самостійно призначає уряд (парламент дає на це лише формальну згоду) та керує ним (окрема посада прем’єр-міністра, як правило, відсутня);

– уряд не несе політичної відповідальності перед парламентом, він підзвітний саме президенту, і останній має повноваження відправити його у відставку;

– відсутність інституту контрасигнування щодо актів президента;

– президента обирають на прямих загальних (всенародних) виборах або спеціальною колегією вибірник і в (США);

– президент має право накладати вето на парламентські закони (проте існує процедура подолання президентського вето в парламенті, наприклад, у США 2/3 депутатів в обох палатах парламенту;

– президент не відповідальний перед парламентом, але й неправомочний його розпустити, проте відповідальний перед народом;

– президент не є суб’єктом законодавчої ініціативи;

– парламент наділений певними засобами контролю над виконавчою владою, він володіє правом імпічменту – усунення президента від посади.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Саме тут вперше у світовій практиці було засновано інститут влади президента. Першим президентом США у 1789–1796 рр. був Джордж Вашингтон (1732–1799). За час, що минув, у США вдалося створити демократичну систему «стримувань та противаг» між різними гілками влади.

До президентської влади в США належать такі інститути і структури:

1) Віце [197] -президент – друга особа після президента. Заміщає його в разі імпічменту, смерті, відставки або неспроможності виконувати свої обов’язки, є головою Сенату[198] (вища палата парламенту США – Конгресу[199]);

2) Кабінет Міністрів – складається з керівників департаментів і відомств, яких називають міністрами або секретарями. Він не має конституційного статусу, виконує тільки консультаційні функції, не видає жодних актів. Рішення, прийняті на засіданнях Кабінету. оформлюються як акти президента;

3) Виконавчий апарат президента, який включає: Раду національної безпеки, канцелярію Білого дому, бюро бюджету, раду економічних консультантів, дорадчий комітет при Президенті з питань урядової організації;

4) виконавчі агентства: національне управління трудових відносин, інформаційне агентство, агентство національної безпеки, національне агентство з аеронавтики та космосу, Центральне розвідувальне управління та ін.

Обирають президента США терміном на 4 роки непрямим голосуванням – колегією вибірників[200].

Процедура імпічменту може бути застосована до президента США за обвинуваченням у державній зраді, хабарництві та в інших випадках «негідної поведінки». За історію цієї країни процедура імпічменту відбувалася тричі: у 1868 р. стосовно президента Ендрю Джонсона, у 1974 р. – стосовно Ричарда Ніксона і у 1998–1999 рр. – стосовно Білла Клінтона [201].

Проблемність президентської форми правління:

– тенденція до авторитаризму, певні загрози надмірної централізації та узурпації влади, особливо в так званих суперпрезидентських республіках Латинської Америки (Венесуела, Болівія) чи Африки (Зімбабве, Конго, Уганда);

– потенційно можливе протистояння законодавчої та виконавчої влад;

– невиправдано велика роль у керівництві державою найближчого оточення президента.

Стримати розвиток подібних тенденцій здатні розвинута демократична культура громадян, активна та конструктивна політична опозиція, жорсткий правовий нагляд з боку судової влади.

2. Парламентарна республіканська форма правління. Існує в Греції, Естонії, Ізраїлі, Індії, Італії, Литві, Молдові, Словаччині, Туреччині, Угорщині, ФРН, Чехії, Швейцарії тощо.

Ознаки парламентарної форми правління:

– президент вважається главою держави, але реально верховенство належить парламентові – цей орган (або особлива колегія, сформована на основі парламенту) обирає самого президента;

– президент здійснює переважно представницькі функції (представляє державу у міжнародних правових відносинах, укладає угоди з іноземними державами, акредитує і приймає закордонних послів);

– фактично центральною фігурою державного життя є прем’єр-міністр, формально його призначає президент, але не на власний розсуд, а з представників партії чи коаліції, що має більшість місць у парламенті. Саме лідер парламентської більшості стає главою уряду, який діє упродовж терміну повноважень парламенту;

– без санкції прем’єр-міністра президент не може звільняти членів уряду з посади;

– відставка уряду у разі висловлення йому парламентом вотуму [202] недовіри може тягти за собою розпуск парламенту (що є формальним правом президента) та призначення дострокових виборів;

– у разі видання президентом якихось указів, вони набувають сили лише після процедури[203] контрасигнування прем’єр-міністром та/або профільним міністром.

Типовим прикладом парламентарної республіки є Німеччина. До початку ХХ ст. вона була імперією[204]. Після поразки у Першій світовій війні, у 1918 р., проголошена федеративною республікою у складі 18 земель. У сучасних територіальних межах держава існує з 3 жовтня 1990 р., коли до складу ФРН увійшла Німецька Демократична Республіка.

Повноваження федерального президента Німеччини охоплюють такі сфери:

– здійснює представницькі функції, укладає угоди з іншими державами;

– акредитує[205] і приймає послів;

– призначає і звільняє федеральних суддів, чиновників, офіцерів та унтер-офіцерів[206];

– призначає членів Федеральної рахункової палати за поданням її голови;

– здійснює (в окремих випадках) право помилування;

– перевіряє конституційність вступу у силу законів та обнародує їх;

– видає акти, які мають бути контрасигновані федеральним канцлером [207] або відповідним міністром (за винятком актів про звільнення канцлера і розпуск Бундестагу[208]);

– розпускає парламент,якщо він у рамках конституційної процедури не обере канцлера або відмовить йому у довірі;

– пропонує для обрання Бундестагом кандидатуру канцлера і призначає її у випадку обрання;

– за поданням канцлера призначає і звільняє федеральних міністрів.

Федеральний президент є главою держави, обирається терміном на 5 років Федеральними зборами, які складаються з депутатів Бундестагу і такої ж кількості делегатів, обраних на пропорційній основі парламентами земель[209].

Для парламентарної республіки, коли уряд формує сам законодавчий орган, властива більша, ніж при президентській формі правління взаємодія гілок влади, проте це може створювати й певні труднощі.

Проблемність парламентарної форми правління:

– труднощі при формуванні парламентської більшості, що передбачає підчас непрості міжпартійні (міжфракційні) переговори при визначенні складу уряду;

– іноді нечисленні партійні фракції в парламенті можуть відігравати невиправдано велику роль, оскільки саме їхня участь може стати вирішальною при створенні більшості аби в ході ситуативного голосування. Це створює умови для політичної корупції[210];

– нестійкість партійних парламентських коаліцій, що зумовлює нестабільність уряду і самого парламенту – останній може бути розпущений президентом з ініціативи уряду.

3. Змішана республіканська форма правління [211]. Характеризується поєднанням елементів президентської та парламентарної республік (з їх перевагами та недоліками), відповідно до чого має два варіанти:

1)президентсько-парламентарна (або напівпрезидентська);

2) парламентарно-президентська (або напівпарламентарна).

Спільні риси обох варіантів:

– президента – главу держави – обирають на загальних всенародних виборах;

– глава держави безпосередньо не належить до жодної гілки влади, він наділений самостійним статусом і конституційно визначений як «гарант» або «арбітр»[212].

– президент своїм указом, але за певних умов, визначених конституцією, може розпустити парламент, а парламент – усунути з посади президента в порядку імпічменту [213];

– за поданням президента парламент затверджує кандидатуру прем’єр-міністра і склад уряду;

– повноваження президента більші, ніж у прем’єр-міністра;

– уряд політично відповідальний і перед президентом, і перед парламентом.

Відмінності між зазначеними варіантами полягають у тому, що:

1) за президентсько-парламентарної республіки:

– президент самостійно визначається з кандидатурою прем’єр-міністра та формує уряд, після чого подає його склад на затвердження парламенту;

– уряд у першу чергу підзвітний президенту, хоча й парламент може висловити урядові недовіру. Тим не менше, рішення щодо відставки уряду є прерогативою[214] глави держави;

2) за парламентарно-президентської республіки:

– право утворення уряду належить парламентові, президент може пропонувати до його складу свої кандидатури (квота[215] президента – це передовсім можуть бути міністри: оборони, внутрішніх справ, іноземних справ);

– прем’єр-міністр і уряд відповідальні насамперед перед парламентом, який може без погодження з президентом відправити їх у відставку. Президент права відставки уряду не має. Не випадково парламентарно-президентськіреспубліки за наявність «двох центрів влади) неофіційно називають «президентсько-прем’єрськими»[216].

До президентсько-парламентарних республік належать: Білорусь, Колумбія, Македонія, Перу, Росія, Україна, Уругвай, Франція, Хорватія та ін.

До парламентарно-президентських республік належать: Грузія, Ісландія, Польща, Португалія, Фінляндія та ін.

Право президента розпустити парламент в окремих країнах реалізується по-різному: там, де він однопалатний (напр., в Україні), право президента на розпуск стосується парламенту в цілому, а там, де двопалатний, – нижньої палати: у Франції це – Національні Збори, у Росії – Державна Дума, у Польщі – Сейм [217].

4. Радянська республіка. Це своєрідна форма республіканського правління, яка існувала в Радянському Союзі (1922–1991 рр.); схожі моделі (у значенні монопольного партійного керівництва) залишаються зараз у Китайській Народній Республіці, Корейській Народно-Демократичній Республіці, на Куб і.

За Конституцією СРСР 1977 року, а відповідно й конституціями усіх п’ятнадцяти союзних республік, для радянської республіканської форми правління були характерні такі риси:

– проголошувалася загальнонародна держава, яка «виражає волю й інтереси робітників, селян, інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни»;

– не передбачалося принципу поділу влад на окремі «гілки», оскільки в СРСР «вся влада належить народу» (але поняття народного суверенітету сформульоване не було);

– на принципі єдності влади народу формувалася «політична основа СРСР»: її утворювала «єдина система органів державної влади», представлена виборними Радами народних депутатів різних рівнів – від сільських до Верховної Ради, що поєднували в своїй діяльності законодавчу й виконавчу функції;

– усі інші державні органи були підконтрольними й підзвітними Радам народних депутатів. «Організація і діяльність Радянської держави, – зазначалося в ст. 3 Конституції, – будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов’язковості рішень вищих органів для нижчих»;

– реально політична влада в радянській державі належала монопольно існуючій, а отже й неподільно правлячій Комуністичній партії, котра контролювала діяльність усіх Рад, починаючи з процесу обрання народних депутатів. Ст. 6 Конституції СРСР жорстко визначала: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних та громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу»[218]. Лідери Комуністичної партії (Генеральні секретарі[219]) були фактичними керівниками Радянської держави. Термін їх повноважень законодавчо не був обмежений. Населення не впливало на їх обрання чи усунення з посади[220]. Зрозуміло, що за таких умов Ради, на жаль, не могли повноцінно розвиватися як дійсно представницькі демократичні органи влади.

Кожна держава намагається відшукати для себе свої «ідеальні» форми державного правління, змінюючи в політичній системі та державному механізмі ті чи інші елементи. Але ідеальне можливе лише в теорії. Суспільно-політичне життя занадто різноманітне і рухливе, щоб бути вписаним у теоретично вибудувані логічні схеми.

Дата добавления: 2014-01-04