Методика визначення економічної ефективності окремих нововведень у рослинництві і тваринництві

Перед тим, як впроваджувати те чи інше досягнення науково-технічного прогресу у виробництво, аграрне підприємство повин­не здійснити його всебічну оцінку з тим, щоб за її результатами можна було б дати альтернативну відповідь на питання про економічну доцільність такого впровадження.

Наведемо кілька прикладів визначення економічної ефективності нововведень у короткостроковий період.

А. Економічна оцінка прогресивної поверхневої технології обробітку ґрунту як важливого заходу боротьби з його водною і вітровою ерозією здійснюється в розрізі окремих культур, у нашому прикладі — за озимою пшеницею, посіяною по непарових попередниках. Особливість цього нововведення полягає в тому, що при його впровадженні досягається подвійний ефект: підвищується вро­жайність сільськогосподарських культур і знижуються виробничі витрати не лише на центнер продукції, а й нерідко на гектар посіву.

При впровадженні поверхневої технології обробітку ґрунту на 8—10 см замість звичайної відвальної оранки на 20—22 см зростають запаси доступної вологи в 1,5-метровому шарі ґрунту в період посіву, створюються більш сприятливі умови для зволоження його верхнього шару і появи дружних сходів, рослини інтен­сивніше кущаться, знижується також коефіцієнт водоспоживання. В результаті цього підвищується врожайність даної культури, знижується трудомісткість і собівартість зерна і за умови стабільних цін зростає додатковий прибуток. Ці показники і є оціночними при визначенні ефективності поверхневої технології. За базисний варіант беруть результати вирощування культури при звичайній оранці. Поверхневий обробіток можна проводити двома варіантами: на міжполосному і відкритому полі. Їх ефективність визначається порівняно з показниками базового варіанта.

Приріст урожайності D у_і визначають як різницю між її рівнем за досліджуваним У _і і базовим У_б варіантами, тобто:

D у_і = У _і – Уб,

де і — і -й варіант поверхневого обробітку.

Приріст прибутку на 1 га посіву за відповідним варіантом поверхневого обробітку ґрунту обчислюють за формулою:

DП _і = (У _і · Ц – ВВ _і) – (У_б · Ц – ВВ_б),

де ВВ _і і ВВ_б —виробничі витрати на основну продукцію в розрахунку на 1 га посіву відповідно за і -м досліджуваним і базовим варіантами; Ц — ціна реалізації 1 ц продукції.

Додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення врожайності й економії виробничих витрат. Для визначення част­ки прибутку, створеної під впливом урожайності (DП_у), використовують формулу:

Частку прибутку, створену за рахунок другого фактора визначають з виразу:

Зростання продуктивності праці за і -м варіантом Ппрі і зниження собівартості Сп і обчислюають за формулою:

де 3tб, Зt _і — затрати живої праці на 1 га посіву відповідно за базисним та і -м досліджуваним варіантом.

Наприклад, поверхневий обробіток впроваджено на відкритому полі. Врожайність озимої пшениці на цьому полі становить 40 ц/га, а виробничі витрати на 1 га — 960 грн. За звичайної оран­ки ці показники дорівнюють відповідно 30 ц і 1032 грн. Ціна реалізації 1 ц зерна становить 55 грн. Підставивши вказані дані в наведені раніше формули, одержимо, що додатковий прибуток складає 622 грн, у тому числі за рахунок збільшення врожайності — 320 грн і зниження витрат — 302 грн.

Економічна ефективність впровадження поверхневої технології обробітку ґрунту тим вища, чим більше одержується додаткового прибутку з одиниці площі завдяки збільшенню врожайності і зниженню собівартості продукції. В трудонедостатніх районах важливе значення має показник зниження трудомісткості виробництва, насамперед за рахунок зменшення затрат живої праці на 1 га посіву.

Б. Економічна оцінка різних технологій заготівлі сіна і вибір найбільш ефективної в умовах підприємства. Заготівля сіна на аграрних підприємствах може здійснюватися трьома способами: 1) традиційним — природним сушінням сіна на полі; 2) до­сушкою сіна активним вентилюванням; 3) пресуванням сіна в тюки. Для кожної технології необхідний відповідний набір робочих машин і знарядь, а також неоднаковий обсяг затрат живої праці. Крім того, зазначені технології забезпечують неоднакове біологічне збереження врожаю, що є одним з визначальних факторів у диференціації рівня економічної ефективності їх застосування на виробництві. Завдання полягає в тому, щоб за даними оцінки вибрати економічно найбільш вигідну технологію порівняно з існуючою на підприємстві й тим самим підвищити раціональність використання кормової площі, знизити собівартість виробництва кормів і, зрештою, одержати додатковий прибуток від виробництва продукції тваринництва.

Технологію заготівлі сіна можна економічно оцінити за такими показниками:

· фактичний валовий збір кормових одиниць з 1 га посіву трав, ц;

· сукупні витрати на 1 га з урахуванням вартості втрат кормів;

· вартість кормів з 1 га;

· прибуток на 1 га зібраної кормової площі;

· строк окупності додаткових капітальних вкладень.

Для того щоб обчислити наведені економічні показники, необхідно мати вартісну оцінку центнера сіна. За умови, що існує ринок грубих кормів, у розрахунок береться реальна ціна цього продукту. Якщо такого ринку немає, виникає необхідність у визначенні вартості 1 ц кормових одиниць сіна через закупівельну ціну на продукцію тваринництва. Оскільки сіно використовується переважно для годівлі корів, вартість його доцільно визначати через ціну центнера молока (Цм):

де Цс — вартість 1 ц кормових одиниць сіна; Пв — питома вага витрат на корми в структурі собівартості молока, %; Зо —зоотехнічна окупність кормів за показником витрат центнерів кормових одиниць корму на 1 ц молока.

Біологічні втрати врожаю за різних технологій розраховуються як різниця між біологічною врожайністю трав у центнерах кормових одиниць і фактичним збором кормових одиниць, що міститься в сіні за відповідною технологією його заготівлі. Одер­жаний результат множать на вартість центнера кормових одиниць сіна і таким чином визначають суму втрат урожаю у вартіс­ному виразі. Звідси витрати за відповідною технологією обчислюють як суму виробничих витрат і вартості втрат врожаю.

Прибуток на 1 га зібраної площі дорівнюватиме:

П і = В і · Цс – Св і,

де В і —валовий збір центнерів кормових одиниць сіна з 1 га посіву трав за і -ю технологією його заготівлі; Св і — сукупні витрати на 1 га посіву трав з урахуванням вартості втрат урожаю, грн.

Строк окупності додаткових капітальних вкладень при впровад­женні нової технології заготівлі сіна (Тс) визначається за формулою:

де КВ і, КВб — капіталовкладення, необхідні для придбання техніки відповідно за і -ю технологією, що передбачається впровадити в господарстві, та за існуючої технології заготівлі сіна.

При виборі технології заготівлі сіна перевага віддається тому варіанту, за якого забезпечується високий рівень збереження врожаю й одержання найбільшого прибутку з гектара зібраної площі. При цьому обернений показник строку окупності додаткових капітальних вкладень повинен бути вищим або дорівнювати банківській ставці на довгостроковий кредит.

Розглянемо ще один приклад, який переконує в необхідності застосування різних методичних підходів до оцінки альтернатив­них технологій. Спеціалістами Українського державного центру з випробування та прогнозування техніки розроблено альтернатив­ну технологію збирання зернових культур спеціальними жатка-
ми ЖОН — 4 і ЖОН — 6 методом очісування зернової частини (колосків) без зрізання стебла. Технологія апробована у виробничих умовах в 2001 р. і доказала свою високу ефективність. Жатка очісуючого типу може навішуватися на реверсивний трактор ХТЗ-161 31. Такий зернозбиральний агрегат «Колосок» має на 30 % меншу енергомісткість і на 40 % — металомісткість. На 1 т намолоченого зерна витрачається лише 1,6 л пального. Звичайний зерновий комбайн коштує значно дорожче за такий зернозбиральний агрегат, причому після жнив жатка знімається з трактора і він використовується протягом року, тоді як комбайн пра­цює лише до двох місяців у рік. Жатки очісувального типу можуть кріпитися і на комбайни. Так, комбайн «Лан» з очісувальною жаткою намолочує 20—25 т зерна за годину, тоді як у самостійному режимі роботи — 10—12 т. Зменшуються і втрати зерна, особливо на полеглих полях. Солома, яка залишається після очісування колосків, може бути приорана як органічне добриво ґрунтообробними дисковими культиваторами або ж скошена для потреб тваринництва.

Таким чином, застосування даної технології дає змогу значно прискорити темпи збирання зернових, зменшити втрати зерна, підвищити продуктивність техніки, скоротити витрати на 1 га збиральної площі. Особливо важливо застосовувати дану технологію в тих господарствах, де відчувається гостра нестача комбайнів. Адже жниварка ЖОН-4 спроможна збільшити продуктив­ність застарілих комбайнів «Нива» чи «Єнісей» в два — три рази. Завдяки цьому відпадає необхідність у купівлі нових дорогих зер­нозбиральних комбайнів.

В кількісному (вартісному) виразі економічний ефект (Ет) від застосування альтернативної технології збирання зернових культур можна визначити за формулою:

Ет = (Стт – Сат) + (ВЗтт – ВЗат) · Цз + ЗЗ · Цз,

де Стт — собівартість 1 га зібраної площі за традиційної технології збирання зернових, грн; Сат — те ж за альтернативної технології; ВЗтт і ВЗат — втрати зерна на 1 га відповідно за традиційної та альтернативної технології збирання зернових, ц; Цз — ринкова ціна 1 ц зерна; ЗЗ — зменшення втрат зерна на 1 га збиральної площі завдяки скороченню строків збирання зернових культур.

В. Економічна оцінка заходів з племінної справи. Необхідною умовою зростання продуктивності тварин і підвищення якості продукції є поліпшення їх породних властивостей. В аграрних підприємствах воно може відбуватися за кількома напрямами. Проте загальний економічний підхід до оцінки різних заходів з племінної справи і визначення економічної ефектив­ності від їх впровадження приблизно однаковий. Зрештою він зводиться до розрахунку сумарного і річного економічного ефекту за відповідним виробничим об’єктом, атакожрівня рентабельності додаткових витрат. Специфічні особливості методики найбільш рельєфно проявляються лише при підготовці вихідної і проміжної інформації для визначення даного ефекту.

Для прикладу розглянемо механізм економічної оцінки заходів з племінної справи в скотарстві. Зокрема, ставиться мета визначити внутрішньогосподарську ефективність від впровадження перевірених за потомством плідників великої рогатої худоби. Річний економічний ефект розраховують за першу, другу і третю лактації дочок від перевірених биків-поліпшувачів. Базою для порівняння беруть обсяг виробництва молока, його жирність і вміст білка за перші три лактації від корів — дочок бика-плідника, який раніше використовувався для осіменіння основного стада.

Для визначення сумарного і річного економічного ефекту та рівня рентабельності додаткових витрат від впровадження даного заходу необхідно розрахувати такі показники:

· вартість виробництва молока з урахуванням вмісту в ньому жиру і білка за базовим варіантом (за групою дочок колишнього бика-плідника) і за новим варіантом (за групою дочок бика-поліпшувача);

· собівартість виробництва молока за кожним варіантом.

Перший з названих показників обчислюється за формулою:

ВМ і = М і · Ц · Кж і · Кб і,

де М і — валовий надій молока за і -м варіантом за трьома лактаціями; Ц — ціна реалізації 1 ц молока; Кж і — коефіцієнт надбавки до закупівельної ціни за підвищення жирності в і -му варіанті; Кб і — те саме за підвищення вмісту білка в молоці.

Валовий надій молока за варіантами визначається так:

де Н іj — надій молока від корови в j -й лактації за i -м варіантом; ПК ij — поголів’я корів в j -й лактації за i-м варіантом.

Якщо розрахунок за здане молоко молокозаводи здійснюють у перерахунку на його базову жирність без урахування вмісту біл­ка (саме так здійснювався розрахунок із сільськогосподарськими товаровиробниками за молоко в 2001 р.), то валове виробництво молока визначається за формулою:

де Ж іj — жирність молока, надоєного у j -й лактації за і -м варіантом; Жб — базова жирність молока, прийнята на рівні 3,6 %.

Собівартість виробництва молока за обома варіантами визначають за загальноприйнятою методикою. Необхідні дані при цьому беруть з первинного зоотехнічного і бухгалтерського обліку, який ведеться роздільно за двома виділеними групами корів — дочок бика-поліпшувача і дочок бика-плідника, що уже використовувався в господарстві. Наявність даних про вартість валового виробництва молока і його собівартість дозволяє визначити сумарний економічний ефект Еф від впровадження даного заходу за три роки лактації:

Еф =

де ВВ_{1 J} — і ВВ_{0 j} — виробничі витрати за j -ю лактацією відповідно за новим і базовим варіантами.

Річний економічний ефект обчислюють за кожну лактацію окремо за аналогічною методикою. Остаточний висновок про доцільність впровадження цього заходу роблять з урахуванням показника рівня рентабельності додаткових витрат і приросту прибутку на одну корову. Перший з цих показників визначають за додатковим прибутком і додатковими витратами з виразу:

Рівень рентабельності додаткових витрат повинен перевищувати рівень рентабельності витрат за базовим варіантом.

Методика визначення загального економічного ефекту від впровадження нових порід тварин.

Фактичний економічний ефект розраховувався за формулою:

де Ем — вартість додатково одержаного молока; Ц — ціна реалізації молока; Сп — середня продуктивність ровесниць вихідної породи (симентали), кг; Пс — середнє перевищення надою на одну корову нової породи, %; Л — постійний коефіцієнт, що пов’язаний з додатковими витратами на продукцію і дорівнює 0,7; Пк — поголів’я лактуючих корів нової породи.

Для запровадження НТП у сільськогосподарське виробництво велике значення матиме створення Національної аграрної дорадчої служби з її регіональними представництвами і філіями як неприбуткової структури, спроможної розв’язувати наступні завдання:

· надавати практичну допомогу сільськогосподарським товаровиробникам в освоєнні нових технологій, впровадженні інших новин, сучасного менеджменту, в здійсненні поглибленого аналізу фінансово-економічного стану підприємств і оцінки їх позиції на ринку;

· здійснювати інформаційне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надавати їм маркетингові послуги;

· проводити курс на інтеграцію науки і практики шляхом організації прикладних наукових досліджень відповідно до потреб сільськогосподарських товаровиробників;

· організовувати навчання керівників і спеціалістів аграрних підприємств, сільського населення за програмами, орієнтованими на засвоєння методів ведення прибуткового бізнесу;

· забезпечення зворотного зв’язку із сільськогосподарськими товаровиробниками та сільським населенням з метою подальшого вдосконалення механізмів і важелів аграрної політики.

[1] У вітчизняній науці і практиці, замість поняття «оборотний капітал», використовувалося поняття «оборотні засоби». За своїм економічним змістом вони ідентичні.

[2] В знаменнику даної формули степінь і -1 береться тоді, коли дохід від інвестицій починають отримувати в перший же рік їх здійснення. За таких умов коефіцієнт дискон­тування у першому році береться за одиницю. В решті випадків за степінь береться і, тобто рік, на який розраховується коефіцієнт дисконтування.

Дата добавления: 2014-01-04