М’язова тканина

№19.

№6.

Чтобы в реальной колебательной системе получить незатухающие колебания, надо компенсировать потери энергии. Такая компенсация возможна с помощью какого-либо периодически действующего фактора X(t), изменяющего по гармоническому закону. Если рассматривать механические колебания, то роль X(t) играет внешняя вынуж­дающая сила: С учетом формулы, закон движения для пружинного маятника запишется в виде: придем к уравнению: Вынужденные колебания происходящие под действием периодической вынуждающей силы будут гармоническими и иметь решение вида:.

Выписать рецепт и дать разбор на средство для купирования гипертонического криза.

Выписать рецепт и дать разбор на средство при парезе и параличах скелетных мышц.

Rp;Solutionis Pentamini 5 % -1 ml

Da tales doses numero 10

Signa: в/м 1 раз в день.

Пентамин (азаметония бромид, пендиомид) - средство, блокирующее Н хр (средство, блокирующее передачу возбуждения в вегетат. ганглиях) ганглиоблокатор. Применяют при отеке легких, арт. эмболии, облитерир. эндартериите, при гипертонических кризах, язвенной болезни.

Rp: Sol. Magnesii sulfatis 25%- 10ml у

Da tales doses N 5 in ampullis

Signа: B/м 1мл.

1.Спазмолитик миотропного типа действия.

2.Гипотензивный эффект обусловлен с прямым миотропным действием, оказывает успокаивающее, противосудорожное действие. При приеме через рот оказывает слабительное действие, в дуоденальную трубку- желчегонное. Магний активирует Na, К-АТФазу, удаляя натрий из клетки и возвращая в нее калий, этим он участвует в поляризации клеточных мембран; увеличивает поступление калия в клетки миокарда, способствует нормализации силы сердечных сокращении, повышает проницаемость клеточных мембран для ионов калия, активирует освобождение паратгормона и повышает реакцию костной ткани на него.

З.Применяют при гипертоническом кризе, как противосудорожное (внутривенно осторожно, так как может угнетать дыхание), при эклампсии (токсикоз второй половины беременности, который сопровождается повышением АД и судорогами), при гипомагниемии.

4. П.э. угнетение дыхания, угнетение нервно-мышечной передачи-в больших дозах.

№27. Гармонические колебания изображаются графически методом вращающегося век­тора амплитуды, или методом векторных диаграмм. Для этого из произвольной точ­ки О, выбранной на оси х, под углом j, равным начальной фазе колебания, откладыва­ется вектор А, модуль которого равен амплитуде А рассматриваемого колебания (рис. 199). Если этот вектор привести во вращение с угловой скоростью w ₀, равной циклической частоте колебаний, то проекция конца вектора будет перемещаться по оси х и принимать значения от –А до +А, а колеблющаяся величина будет изменяться со временем по закону x=A cos (w ₀ t + j). Таким образом, гармоническое колебание мож­но представить проекцией на некоторую произвольно выбранную ось вектора амп­литуды А, отложенного из произвольной точки оси под углом j, равным начальной фазе, и вращающегося с угловой скоростью w ₀ вокруг этой точки.

№28. Явление резкого возрастания амплитуды вынужденных колебаний при приближении частоты вынуждающей силы (частоты вынуждающего переменного напряжения) к ча­стоте, равной или близкой собственной частоте колебательной системы, называется резонансом. При значение w _рез практически совпадает с собственной частотой w ₀ колебательной системы. . При сильном затухании W_рез становится мнимым и резонанс не возникает.

№29. Упругими (или механическими) волнами называются механические возмущения, распространяющиеся в упругой среде. Упругие волны бывают продольные и попереч­ные. В продольных волнах частицы среды колеблются в направлении распространения волны, в поперечных — в плоскостях, перпендикулярных направлению распростране­ния волны. Продольные волны могут возбуждаться в средах, в которых возникают упругие силы при деформации сжатия и растяжения, т. е. твердых, жидких и газообразных телах. Поперечные волны могут возбуждаться в среде, в которой возникают упругие силы при деформации сдвига, т. е. в твердых телах; в жидкостях и газах возникают только продольные волны, а в твердых телах — как продольные, так и поперечные.

№30. Расстояние между ближайшими частицами, колеблющимися в одинаковой фазе, называется длиной волны l. Уравнение бегущей волны: ; Уравнение бегущей волны через волновое число: ; Волновое число: . Скорость волны: ; фазовая скорость: ;

№31. Если среда, в которой распространяется одновременно несколько волн, линейна, т. е. ее свойства не изменяются под действием возмущений, создаваемых волной, то к ним применим принцип суперпозиции (наложения) волн: при распространении в линейной среде нескольких волн каждая из них распространяется так, как будто другие волны отсутствуют, а результирующее смещение частицы среды в любой момент времени равно геометрической сумме смещений, которые получают частицы, участвуя в каждом из слагающих волновых процессов. Для возникновения интерференционной картины требуется соблюдение нескольких условий(условия когерентности): 1.Длинны волн должны быть одинаковыми(одинаковые частоты). 2.Между волнами должна быть постоянная разность фаз. 3.У волн должны быть одинаковые скорости. 4.направление колебаний частиц среды должны быть одинаковыми. При наложении в про­странстве двух (или нескольких) когерентных волн в разных его точках получается усиление или ослабление результирующей волны в зависимости от соотношения между фазами этих воли. Это явление называется интерференцией волн. интерференционный максимум: интерференционный минимум:

№32. Особым случаем интерференции являются стоячее волны — это волны, образующиеся при наложении двух бегущих воли, распространяющихся навстречу друг другу с оди­наковыми частотами и амплитудами, а в случае поперечных волн и одинаковой поляризацией. В точках среды, где амплитуда колебаний достигает максимального значения и наз. пучностями стоячей волны. В точках среды, где амплитуда колебаний обращается в нуль и наз. узлами стоячей волны.

№33. Молекулярная физика — раздел физики, изучающий строение и свойства вещества исходя из молекулярно-кинетических представлений, основывающихся на том, что все тела состоят из молекул, находящихся в непрерывном хаотическом движении. Процессы, изучаемые молекулярной физикой, являются результатом совокупного действия огромного числа молекул. Законы поведения огромного числа молекул, являясь статистическими закономерностями, изучаются с помощью статистического метода. Этот метод основан на том, что свойства макроскопической системы в конеч­ном счете определяются свойствами частиц системы, особенностями их движения и усредненными значениями динамических характеристик этих частиц (скорости, энер­гии и т. д.). Идея об атомном строении вещества высказана древнегреческим философом Демо­критом (460—370 до н. э.).

№34. Уравнению удовлетворяет лишь идеальный газ, и оно является уравнением состояния идеального газа, называемым также уравнением Клапейрона — Менделеева. Уравнение Клапейрона — Менделеева для массы т газа: где n =m/M — количество вещества. Модель идеального газа: 1)молекулы рассматриваются в виде материальных т. (формой и размерами пренебрегаем). 2) Силы притяжения между молекулами очень малы (ими пренебрегают). 3) Соударения происходят абсолютно упруго. Для выполнения условий идеальности требуется: 1) достаточное разряжение газа 2) температура газа не очень низкая. Основное уравнение молекулярно-кинетической те­ории: pV=NkT.

№35. По молекулярно-кинетической теории, как бы ни изменялись скорости молекул при столкновениях, средняя квадратичная скорость молекул массой т ₀ в газе, находящемся в состоянии равновесия при Т = const. остается постоянной и равной Это объясняется тем, что в газе, находящемся в состоянии равновесия, устанавливается некоторое стационарное, не меняющееся со временем распределение молекул по скоро­стям, которое подчиняется вполне определенному статистическому закону. Этот закон теоретически выведен Дж. Максвеллом. При выводе закона распределения молекул по скоростям Максвелл предполагал, что газ состоит из очень большого числа N тождественных молекул, находящихся в состоянии беспорядочного теплового движения при одинаковой температуре. Пред­полагалось также, что силовые поля на газ не действуют. Закон о распределения молекул идеального газа по скоростям: .

№36. Определим наиболее вероятную скорость движения молекул, кот. Соотв. Max распределению Исследуем формулу на экстремум. Функция имеет min или max f(v), её производная Рассчитаем 1-ую производную от функции распределения: Полученное уравнение имеет три корня: v₁ =0, , . При одной и той же температуре разный газ распределяется по-разному.

№37. Вывод барометрической формулы: разность давлений на разных высотах . Из формулы следует . . Разделим переменные: . Проинтегрируем: . Потенцируем: . При h=0, p=p₀. – Барометрическая формула. Из этой формулы следует, что давление с высотой убывает тем быстрее, чем тяжелее газ.Она позволяет найти атмос­ферное давление в зависимости от высоты или, измерив давление, найти высоту.

№38. Вывод формулы: Подставим в барометрическую формулу, формулу , получим: . , гдеm – масса одной молекулы. – Распределение Больцмана. Из неё следует, что при постоянной температуре плотность газа больше там, где меньше потенциальная энергия его молекул.

№39. Молекулы газа, находясь в состоянии хаотического движения, непрерывно сталкивают­ся друг с другом. Между двумя последовательными столкновениями молекулы прохо­дят некоторый путь λ, который называется длиной свободного пробега. Минимальное расстояние, на которое сближаются при столкновении центры двух молекул, называется эффективным диаметром молекулы d. Он зависит от скорости сталкивающихся молекул, т. е. от температуры газа (уменьшается с ростом температуры). Потенциальная энергия реального газа обусловлена только силами притяжения между молекулами. Наличие сил притяжения приводит к возникновению внутреннего давления на газ. XX в., по мере развития представлений о строении атома и квантовой механики, было выяснено, что между молекулами вещества одновременно действуют силы притя­жения и силы отталкивания. Силы отталкивания считаются положительными, а силы взаимного притяже­ния — отрицательными. Величины характеризующие состояние системы наз. параметрами системы. Не всегда параметры имеют определённое значение. В этом случае состояние системы наз. неравновесным. Если систему изолировать, то её параметры уравниваются и система переходит в равновесное состояние. Процесс установления равновесного состояния в неравновесных системах наз. релаксацией.

№40. В термодинамически неравновесных системах возникают особые необратимые процес­сы, называемые явлениями переноса, в результате которых происходит пространствен­ный перенос энергии, массы, импульса. К явлениям переноса относятся теплопровод­ность (обусловлена переносом энергии), диффузия (обусловлена переносом массы) и внутреннее трение (обусловлено переносом импульса). 1. Теплопроводность. Если в одной области газа средняя кинетическая энергия молекул больше,чем в другой, то с течением времени вследствие постоянных сто­лкновений молекул происходит процесс выравнивания средних кинетических энергий молекул, т. е., иными словами, выравнивание температур. Перенос энергии в форме теплоты подчиняется закону Фурье: 2. Диффузия. Явление диффузии заключается в том, что происходит самопроиз­вольное проникновение и перемешивание частиц двух соприкасающихся газов, жид­костей и даже твердых тел; диффузия сводится к обмену масс частиц этих тел, возникает и продолжается, пока существует градиент плотности. Явление диффузии для химически однородного газа подчиняется закону Фука: . Где М₁ – плотность потока молекул, проходящих через поперечную площадь S в единицу времени, D- коэф. Диффузии (м²/с). - градиент концентрации (1/м³ м). Знак «-» означает, что поток частиц М направлен в сторону убывания концентрации. 3. Вязкость(внутреннее трение) – это процесс переноса импульса от слоёв движущегося газа или жидкости с большей скоростью к слоям с меньшей. Закон Ньютона для вязкости: , где 𝜼 – коэф. Динамической вязкости (кг/мс), - градиент скорости(м/с²).

№41. понятие числа степеней свободы: это число независимых переменных (координат), полностью определяющих положение системы в пространст­ве. В классической статистической физике выводится закон Больцмана о равномерном распределении энергии по степеням свободы молекул: для статистической системы, находящейся в состоянии термодинамического равновесия, на каждую поступательную и вращательную степени свободы приходится в среднем кинетическая энергия, равная kT/ 2, а на каждую колебательную степень свободы — в среднем энергия, равная kT. Колебательная степень «обладает» вдвое большей энергией потому, что на нее прихо­дится не только кинетическая энергия (как в случае поступательного и вращательного движений), но и потенциальная, причем средние значения кинетической и потенциаль­ной энергий одинаковы. Таким образом, средняя энергия молекулы: . Закон равнораспределения энергии: . I= (1ат. «3», 2ат.ж. «5», 2ат.у. «6», 3…ж. «6», 3…у. «7 и >»)

№42. Внутренняя энергия системы может изменяться в результате различных процессов, например совершения над системой работы или сообщения ей теплоты. первое начало термодинамики: теплота, сообщаемая систе­ме, расходуется на изменение ее внутренней энергии и на совершение ею работы против внешних сил. в дифференциальной форме . Работа газа при изменении его объёма:

№43. Удельная теплоемкость вещества — величина, равная количеству теплоты, необходи­мому для нагревания 1 кг вещества на 1 К: . Молярная теплоемкость —величина, равная количеству теплоты, необходимому для нагревания 1 моль вещества на 1 К: . теплоемкости при постоянном объеме: .

№44. теплоемкость газа при постоянном давлении: . Уравнение Майера: . Адиабатическим называется процесс, при котором отсутствует теплообмен (dQ= 0) между системой и окружающей средой. показателем адиабаты (или коэффициентом Пуассона): .

№45. Энтропия – это приведённая теплота. Она характеризует степень молекулярного беспорядка. S=klnГ, где Г – термодинамическая вероятность, характеризует к-во способов осуществления данного соотношения. Второе начало термодинамики: 1. Природа стремится от менее вероятных состояний, к более вероятным. 2. Невозможна передача теплоты от менее нагретого тела, к более нагретому. 3. Невозможно создание вечного двигателя второго рода. 4. Наиболее вероятное изменение энтропии – её возрастание.

№46. Вывод уравнения адиабаты: Запишем первое начало термодинамики для одного моля . В адиабатическом процессе Q=const, без теплообмена с окружающей средой. . Из ур. Менделеева – Клайперона ; ; Разделим обе части уравнения на C_VT: ; Полученное уравнение проинтегрируем: ; Согласно уравнению Майера: R=C_p-C_v ⇒ ; ; Проведём потенциирование: – уравнение адиабаты.

№47. Круговым процессом (или циклом) называется процесс, при котором система, пройдя через ряд состояний, возвращается в исходное. Термодинамический процесс называется обратимым, если он может происходить как в прямом, так и в обратном направлении, причем если такой процесс происходит сначала в прямом, а затем в обратном направлении и система возвращается в исходное состояние, то в окружающей среде и в этой системе не происходит никаких изменений. Всякий процесс, не удовлетворяющий этим условиям, является необратимым. Всякий двигатель – система многократно совершающая круговой процесс. 𝜼<1. Цикл Карно – идеальный цикл тепловой машины.

Поступательное движение	Вращательное движение
S	α

Поступательное движение	Вращательное движение
S	α
v	ω
a	ℇ
m	ℐ

####

Цей вид тканини складається з клітин, що мають такі властивості, як збудливість, провідність і ско­ротність. Клітини м’язової тканини працюють дружно й одночасно, що дає змогу м’язам скоро­чуватись або розслаблюватись. Існують два види м’язової тканини: гладка й поперечносмугас­та. Гладка м’язова тканина утворена білковими волокнами і складається з дрібних одноядерних веретеноподібних клітин. Вона розташовуєть­ся у стінках кровоносних і лімфатичних судин, порожнистих внутрішніх органів (травлення, виділення, дихання). Поперечносмугаста м’язова тканина утворює кістякові й серцеві м’язи. Кістя­кові м’язи – частина опорно-рухового апарату. Во­ни забезпечують рух тіла. Волокна кістякової м’язової тканини довгі (10 – 12см), їхні багато­ядерні клітини містять безліч дрібніших скоро­чувальних ниток (міофібрил), що складають­ся з білків двох видів. Чергування цих ниток (світлих і темних) зумовлює поперечносмугас­тий малюнок тканини. будова серцева м’язова тканина. дещо від­різняється від будови кістякової м’язової ткани­ни. У серцевій тканині присутні ділянки, на яких м’язові волокна щільно прилягають одне до од­ного, і скорочення одного волокна миттєво передається сусіднім волокнам. Завдяки цьому відбувається одночасне скорочення ділянок сер­цевого м’яза. М’язова тканина відіграє важли­ву роль. Кістякові м’язи дають нам можливість пересуватися, прибирати різні пози. Гладкі м’язи забезпечують перистальтику кишечника та ско­рочення стінок кровоносних судин.

13. Будова і функції скелетних м’язів. Види м’язів

У організмі людини для здійснення різних рухів є три види м’язової тканини: скелетна, гладенька та серцева. Скелетні м’язи утворені посмугованою м’язовою тканиною. Найчастіше обидва кінці цих м’язів за допомогою сухожиль прикріплюються до сусідніх кісток, рухомо з’єднаних між собою. Скелетні м’язи скорочуються за бажанням людини, довільно. Серцевий м’яз складається з особливого виду по­смугованих м’язових волокон і скорочується весь одночасно. Гладенькі м’язи розташовані у внутрішніх органах і стінках кровоносних судин, їхні рухи мимовільні.

М’язова система людини поділяється на групи відповідно до частин тіла: м’язи голови, шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. М’язи голови поділяються на жувальні та мімічні. М’язи шиї здійснюють нахили і повороти голови. М’язи тулуба, що виконують різноманітні функції, поділяються на м’язи грудей, спини, живота. М’язи верхніх кінцівок поділяються на м’язиплечового пояса і м’язи вільної верхньої кінцівки. Найсильніший м’яз плечового пояса — дельтоподібний — забезпечує підняття руки до горизонтального положення. Двоголовий та триголовий м’язи забезпечують згинання розгинання ліктьового суглоба. Інші м’язи передпліччя викликають згинання і розгинання кисті.

М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової ділянки зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахил тулуба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні тощо. Чотириголовий і двоголовий м’язи беруть участь у згинанні і розгинанні колінного суглоба. М’язи, які приводять у рух стопу і пальці, розташовані на гомілці. Найбільший з них — литковий.

14. М'язи голови і шиї -

Підйоми, нахили і повороти голови здійснюються за рахунок м'язів шиї. Ця група м'язів називається поверхневими м'язами шиї. У виконанні цих же дій беруть участь і глибокі м'язи шиї, які крім цього мають допоміжне-дихальне призначення. Це видимі групи м'язів. Крім цього, у нас є середні м'язи шиї, які відповідають за ковтання, опускання нижньої щелепи.

М'язи голови - Особлива група м'язів людського тіла. Навряд чи якомусь атлетові прийшло б в голову їх тренувати. Однак м'язи голови мають декілька найбільш важливих функцій для нашого організму. М'язи голови поділяються на жувальні та мімічні. Найчастіше, вони діють спільно. Жувальні м'язи голови відповідають за жування, ковтання і мова - головний інструмент людського спілкування.

Мімічні м'язи - Самі незвичайні. На відміну від інших м'язів, деякі з них з одного боку прикріплені до кісток, а з іншого вплетені в шкіру, деякі прикріплюються до зв'язкам або беруть від них початок. З самої назви цієї групи м'язів зрозуміло, що ці м'язи відповідають за міміку нашого обличчя. азнообразние комбінації скорочень мімічних м'язів надають особі певні вирази.

15. М'язи тулуба поділяють на м'язи грудей, спини, живота. М'язи грудей поділяють на м'язи грудей, що належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м'язи, підключичний та ін.), і власне грудні м'язи (зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи). Великий і малий грудні м'язи здійснюють рухи верхніх кінцівок. Зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи беруть участь у дихальних рухах. Зовнішні міжреберні м'язи підіймають ребра (вдих), а внутрішні — опускають їх (видих).

М'язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м'язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, голову, плече і опускають руки вниз. Глибокі м'язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М'яз — випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину.

М'язи живота беруть участь в утворенні передньої й бічних стінок черевної порожнини. Прямі м'язи живота згинають тулуб уперед. Косі м'язи живота нахиляють хребет у боки. М'язи живота утворюють черевний прес, який сприяє утриманню органів порожнини в нормальному положенні.

16. М'язи верхніх кінцівок поділяють на м'язи плечового поясу і м'язи вільної верхньої кінцівки.

М'язи плечового поясу зумовлюють рухи верхньої кінцівки в плечовому суглобі. Найбільш розвинений дельтоподібний м'яз, що підіймає руку до горизонтального положення. Найбільш вираженими м'язами плеча є двоголовий і триголовий. Перший, розміщуючись на передній поверхні плечової кістки, під час скорочення згинає руку в плечовому й ліктьовому суглобах. Він прикріплений Двома верхніми сухожилками до лопатки, а нижнім — до передпліччя. Триголовий, розміщуючись на задній поверхні плечової кістки, є антагоністом двоголового і розгинає обидва суглоби. Від його верхнього кінця відходять сухожилки, один з яких прикріплюється до лопатки, а два інших — До задньої поверхні плечової кістки.* Сухожилок нижнього кінця триголового м'яза проходить по задній поверхні ліктьового суглоба і прикріплюється до ліктьової кістки. М'язи передпліччя згинають і розгинають його, кисть і пальці, а також повертають передпліччя навколо осі. М'язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців.

17. М'язи нижніх кінцівок поділяють на м'язи тазового поясу і м'язи вільної нижньої кінцівки.

М'язи тазостегнової ділянки починаються від кісток таза прикріплюються до стегнової кістки. Серед них виділяють клубово-поперековий, великий, середній і малий сідничні м'язи. Вони зумовлюють згинання й розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед тощо. Крім того, вони підтримують тіло у вертикальному положенні, тому в людини розвинені краще, ніж у тварин.

Двоголовий м'яз стегна згинає гомілку і розгинає стегно, чотириголовий — розгинає гомілку в колінному суглобі.

М'язи, що приводять у рух стопу й пальці, розміщені на гомілці. Найбільший з них — литковий, який у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги. Він також згинає стопу. Передній великогомілковий м'яз розгинає стопу.

18. .Загальний план будови НС. Ф-ії НС

НС поділяється на Центральну Нервову систему та Переферичну НС. До ЦНС відноситься головний мозок і спинний.До ПНС відноситься Соматична (нерви до мязів і органів чуття, відносяться черепно-мозкові нерви 12 пар та спинномозкові 31 пара) та Перефирична (нерви до внутрішніх органів ганглії, відносяться симпатична та парасимпатична нервова система). Ф-ії НС: 1)здійснює зв'язок організму з навк.серед. 2)регулювання діяльності органів і систем органів- регуляторна 3) забезпечення координації діяльності між органами і системами органів 4) абстрактне мислення

Захворювання НС: Радикуліт —захворювання периферичної нервової системи, Параліч — повна або часткова втрата здібності до довільних рухів із-за порушення іннервації м'язів. Остеохондроз — дегенеративні пошкодження міжхребетного хряща. Розрізняють остеохондрози шийного, грудного, поперекового відділів хребта, Запаморочення, Головний біль, Епілепсія — хронічна психічна хвороба, що виявляється регулярними нападами і змінами особистості та інші.
Нервова система виконує функції сприймання подразнень навколишнього і внутрішнього середовища, їх аналізу та організації відповідних пристосувальних реакцій на ці подразники.

19. Нервові волокна -це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно складається з відростка нервової клітини, який лежить у центрі нервового волокна і називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроглії, які тут називаються нейролемоцитами (шванівськими клітинами).. Нерви- пучки мієлінових та немієлінових нервових волокон,вміщені у загальну сполучнотканинну оболонку. У сполучнотканинній оболонці розташовані кровоносні та лімфатичні судини, що живлять нерви.
Основні властивості нервових волокон:
-, здатні до відновлення - регенерації;
- висока збудливість та провідність -
- висока лабільність - здатність за одиницю часу багато разів збуджуватися.
- відносна невтомлюваність
- збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано в обох напрямках від місця його виникнення;
- швидкість проведення збудження по нервових волокнах залежить від діаметра волокна і структури його мембрани

синапси (від грец. tynapsis - зв'язок) – місця контакту двох нейронів, у яких відбувається передача збудження від однієї клітини до іншої. Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні аксона та має вид ґудзиків, кілець, бляшок, і постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс
Між двома мембранами знаходиться синаптична щилина. Збудження в хімічних синапсах відбувається за допомогою медіатора – хімічної речовини, що передає збудження або гальмування однієї клітини на іншу, і який знаходиться у синаптичних мішечках синаптичної бляшці.

20. Рефлекторна дуга (нервова дуга) - шлях, прохідний нервовими імпульсами при здійсненні рефлексу.

Рефлекторна дуга складається з:

рецептора - нервове ланка, що сприймає подразнення;

афферентной ланки - доцентрове нервове волокно - відростки рецепторних нейронів, що здійснюють передачу імпульсів від чутливих нервових закінчень в центральну нервову систему;

центральної ланки - нервовий центр (необов'язковий елемент, наприклад для аксон-рефлексу);

еферентної ланки - здійснюють передачу від нервового центру до ефекторів.

еффектора - виконавчий орган, діяльність якого змінюється внаслідок рефлексу.

Розрізняють:

моносинаптичних, двухнейронний рефлекторні дуги;

полісінаптіческіе рефлекторні дуги (включають три і більше нейронів).

Найпростіша рефлекторна дуга у людини утворена двома нейронами - сенсорним і руховим (мотонейрон). Прикладом найпростішого рефлексу може служитиколінний рефлекс. Проста рефлекторна дуга, описана вище, дозволяє людині автоматично (мимоволі) адаптуватися до змін навколишнього середовища, наприклад, відсмикувати руку від больового подразника, змінювати розміри зіниці залежно від умов освітленості. Також вона допомагає регулювати процеси, що протікають всередині організму.

21. Будова і ф-ії спинного мозку. Спинномозкові рефлекси. Будова рефлекторної дуги.

Спинний мозок - це частина ЦНС розміщена в каналі хребта, має вигляд тяжа, довжина якого у дорослої людини ~45 см. Спинний мозок оточений 3 оболонками:твердою, павутинною, м’якою. В середині спинного мозку розрізняють сіру речовину утв.тілами нейронів- без мієліновими аксонами. Сіра реч. Спинного мозку утв.з кожної сторони по 2 виступи: короткі і широкі виступи, що ідуть до передньої поверхні мозку назв.передніми рогами, а в напрямку до задньої поверхні витягуються вужчі задні роги. У сірій речовині передніх рогів містяться тіла рухливих нейронів, відростки яких утв. Передній корінець. Зовнішня частина спинного мозку- біла речовина утв.трактами аксонів, укритих мієліном, які здійснюють двохсторонні зв’язки між головним і спинним мозком. У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал заповнений спинномозковою реч. Від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Передні корінці спинномозкового нерва скл. з аксонів рухових клітин. Задні корінці спинномозкового нерва товщі за передні в кожному з них є спинномозковий вузол. У цих вузлах лежать чутливі нейрони з двома відростками. Із спинномозкових нервів, що відходять від кількох суміжних формуються нервові сплетіння. Ф-ії: 1)рефлекторна- у сірій реч.містяться центри рухових рефлексів 2)провідна-по стовпах білої реч. Проводиться збудження у висхідному і нисхідному напрямках. Рефлекторна дуга- час по якому іде збудження під час рефлексу. Вона скл. з 5 ланок:1-рецепторна,2-аферентний нейрон, 3- ділянки спинного мозку, 4-еферентний нейрон, 5 – робочий орган, тобто орган що реагує на подразнення.

Дата добавления: 2014-01-04