Становлення глобального ринку

Чинники: НТП та МПП

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни. Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції. Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн. Надання ринковій інформації і технологям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.

Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.

95. Суспільне відтворення, його типи та показники.

Відтворення – процес вир-ва, який розглядається не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється. Відтв-ня буває індивідуальним (або одиничним) – тобто відтвор. на окремих підприємствах і домогосподарствах. Воно є основою, вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Процес відтв-ня на рівні нац. ек-ки є суспільним (екон.) відтв-ням. Сусп-не екон. відтв-ня не є простою сумою одиничних процесів відтв-ня на рівні підприємств і домогосп-в. У ньому з’явл. нові якісні елементи, які відсутні на мікрорівні. Сусп-не екон. відтв-ня основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють (домогосп-в, підпр-ств, галузей, екон. регіонів, кластерів). Сусп. відтв-ня включ. в себе відтв-ня: - суспільного продукту та його конкретних форм;- людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;- основного і оборотного капіталу суспільства;- національного багатства;- споживання;- економічних відносин.

Основні види екон-го відтв-ня: Просте − це відновлення процесу сусп. вир-ва з року в рік у незмінних обсягах. Звужене – характ-ся відтв-ням сусп. вир-ва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді. Розширене − це відтв-ня сусп. вир-ва в зростаючих обсягах.

Основні показники, що характеризують екон. відтв-ня – це макроекономічні показники − валовий внутрішній продукт і національний дохід. Кожен з них аналізується за абсолютним приростом, темпами зростання відносно попереднього року або темпами зростання відповідно базового року та темпами приросту. Аналіз також охоплює показники ВВП і національного доходу на душу населення та інші показники.

96. Національний дохід

Дохід – це певна кількість грошових коштів, матер-х благ чи послуг, отриманих фізич. особою, підпр-вом чи економікою в цілому за певний проміжок часу. Дохід – це також грошові кошти, що отримають фізич. та юридич. особи за результати госп-ської діяльності, використ. власності чи у формі соц-х виплат, громадянських внесків.

Національний дохід (НД) — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів вир-ва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Кількісно НД є близьким до чистого внутрішнього продукту (ЧВП). ЧВП – це ВВП, зменшений на Аморт. НД можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.).

НД є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво НД на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення. Сьогодні загальновизнано, що частину НД створюють також працівники сфери послуг. Отже, вир-во НД відб-ся як в галузях матер. вир-ва, так і у сфері послуг.

Розподіл НД веде до визначення частки кожного з учасників його виробництва через з/п, прибуток, процент, ренту, дивіденд та ін. Ці доходи наз-ся первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором ви-ва. Перерозподіл НД здійсн-ся ч-з механізм ціноутворення, держ. бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Використання НД здійсн-ся за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів нац. вир-ва і майбутнього зростання нац. продукту.

На основі показника національного доходу визначають особисті доходи (ОД). ОД – це післяподатковий дохід. Таким чином: ОД − це одержаний дохід, а НД − це зароблений дохід.

Якщо від суми особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств − кінцевий показник системи національного рахівництва.

96. Валовий внутрішній продукт

ВВП – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Загальні риси, характерні для ВВП:1. є найбільш загальним пок-ком кінцевого результату екон-ної діяльності в нац. економіці; 2. характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів екон. процесу: вир-во матер-х благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матер-х благ і послуг; 3. охоплює результати екон-ної д-сті всіх госп-ських одиниць: підп-ств, організацій та установ як сфери матер-го вир-ва, так і сфери послуг, особистих підсобних госп-ств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом; 4. є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного вир-ва; 5. має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення ВВП 1. за виробничим методом: підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки; 2. за витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП (домогосп-в, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни); 3. за доходами: підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Ном. ВВП − це обсяг вир-ва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Р. ВВП − це обсяг вир-ва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників (напр., валовий нац. дохід, чистий внутрішній продукт).

Дата добавления: 2014-01-04