Політика радянської влади в Україні у 1919-1920 рр.

Західноукраїнська Народна республіка

Західноукраїнські землі в цей період знаходилися під владою Австро-Угорщини. В умовах підйому революційного руху та поразки у І світовій війні австрійський цар Карл 16 жовтня 1918 р. видав Маніфест з пропозицією народам Австро-Угорщини створити власні сейми. Мета: становлення федерації на теренах Австрійської імперії.

18 жовтня 1918 р. у Львові була утворена Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Мета: об’єднання українських земель в єдину Українську державу. 11 листопада Рада утворила виконавчий орган влади – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.

13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада затвердила самостійність новоутвореної держави – Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР). Визначалися її кордони, герб, прапор. Зазначалося, що влада в державі належить народу.

Однак ЗУНР стала об’єктом агресії з боку Польщі, яку підтримували країни Антанти. Головним завданням ЗУНР став захист території від іноземної агресії. Під тиском Польщі уряд ЗУНР змушений був покинути Львів.

Для захисту республіки була створена Українська Галицька Армія (УГА) – 100 тис. осіб – на зразок регулярної армії.

22 січня 1919 р. у Києві відбулося проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР (День Соборності України). На жаль, акт з’єднання мав декларативний, символічний характер. Сторони не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в складних тогочасних умовах. Під ударами Польщі ЗУНР втрачає контроль над власною територією.

Після закінчення І світової війни:

- з 1919 р. під польською окупацією опинилися Галичина і Західна Волинь,

- до Румунії відійшла Буковина і Бесарабія,

- у 1920 р. до Чехословаччини було приєднано Закарпаття («Підкарпатська Русь) на правах автономії.

У 1919 р. в Україні встановилася радянська форма державності.

6 січня 1919 р. держава стала називатися Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Тимчасовий робітничо-селянський уряд став називатися Рада Народних Комісарів (РНК) на чоліз Х. Раковським.

Першою формою соціально-економічної політики радянської влади в Україні була політика «воєнного комунізму», яка передбачала:

- диктатуру комуністичної партії, утворення ревкомів і комбідів;

- націоналізацію всіх підприємств;

- централізацію управління виробництвом і розподілом товарів;

- заборону свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи;

- мілітаризацію народного господарства;

- введення продовольчої розкладки (з 11 січня 1919 р.), або встановлення продовольчої диктатури. Примусове вилучення у селян продовольства;

- колективізацію села;

- «червоний терор» проти противників більшовизму.

Політика «воєнного комунізму» викликала масове незадоволення селянства. Проти продрозкладки та примусового створення колгоспів піднялася хвиля селянських повстань.

У 1919-1920 рр. громадянська війна в Україні досягла апогею. Червоній армії активно протистояли білогвардійська Добровольча армія Денікіна, об’єднана армія УНР та ЗУНР, Революційна повстанська армія України Нестора Махна, білогвардійська армія Врангеля. В результаті радянсько-польської війни 1920-1921 рр. за Ризьким договором Польща визнала існування Радянської України, до Польщі відійшли Східна Галичина та Західна Волинь. Після розгрому радянськими військами армії Врангеля в Криму громадянська війна завершилася.

Таким чином, українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. зазнала поразки. Причини невдач:

1) недостатній рівень національної свідомості українського громадянства, вузька соціальна база українського руху, байдужість селянства до визвольної боротьби,

2) нерішучість української інтелігенції в питанні будівництва самостійної української держави,

3) відсутність єдності в діях українських національних сил,

4) несприятлива міжнародна ситуація. Протистояння набагато сильніших зовнішніх ворогів – радянської Росії, Польщі.

Однак революція мала історичне значення: український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування. Після завершення революції визвольний рух українського народу не припинявся, а знайшов своє продовження в інших формах боротьби.

Тема 7. Україна у міжвоєнний період (20-30 рр. ХХ ст.)

Дата добавления: 2013-12-11