Колективізація сільського господарства

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Вирішити ці проблеми можна було за допомогою селянства, що складало більшість населення країни. Однак управляти індивідуальними селянськими господарствами було важче, ніж великими спільними господарствами селян. Тому вихід було знайдено в кооперації сільських трудівників, зокрема, в колективізації.

У 1927 р. ХV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на колективізацію. Восени 1928 р. було колективізовано лише 4% селянського землекористування, що було замало для реалізації грандіозних планів модернізації промисловості.

У 1929 р. відбувся перехід до політики суцільної колективізації, яка здійснювалася форсованими насильницькими методами. Аби зламати опір заможних селян, проводилася політика «ліквідація куркульства як класу»: розкуркулення, виселення селянських родин на Північ і до Сибіру. Таким чином було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що надалі призвело до уповільнення темпів розвитку сільського господарства.

Політика колективізації викликала протидію селянства. У збройних виступах проти представників радянської влади взяли участь 40 тис. учасників.

2 березня 1930 р. у газеті «Правда» була опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів». У «перегинах» процесу колективізації було звинувачено місцеву владу.

Почався масовий вихід селян із колгоспів (за сто днів – 1594 тис. господарств). Виходили передусім середняцькі господарства. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів.

У вересні 1930 р. вийшла директива «Про колективізацію». Розпочався новий етап суцільної колективізації, яка проводилася прискореними темпами і супроводжувалася розкуркуленням і депортаціями селянських господарств.

У грудні 1932 р. було введено « внутрішній паспорт». Він не давав можливості переїхати до міста без дозволу місцевої влади, закріпачував селян.

Результати. У 1932 р. в колгоспи було об’єднано близько 70% селянських господарств. У 1937 р. в УРСР нараховувалося вже 27,3 тис. колгоспів, які охоплювали 96,1% селянських дворів і 99,7% посівних площ.

Сільське господарство стало колгоспним, проте дезорганізованим. Індивідуальні селянські господарства були зруйновані, а колгоспи були ще слабкими. Наростали кризові явища: зниження продуктивності праці, падіння виробництва сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2013-12-11