Таблиця 5. Класифікація водосховищ за глибиною

Категорія водосховищ	Найбільша глибина, м	Середня глибина, м
Виключно глибокі	Більше 200	Більше 60
Дуже глибокі	100 - 200	30 – 60
Глибокі	50 - 99	15 – 29
Середньої глибини	20 – 49	7 – 14
Неглибокі	10 – 19	3 – 6
Мілководі	Менее 10	Менее 3

За характером регулювання стоку розрізняють водосховища багаторічного, сезонного (річного), місячного, тижневого і добового регулювання.

Багаторічне регулювання стоку переслідує мета затримати стік багатоводних років для використання його в маловодні роки; сезонне регулювання направлене на акумуляцію у водосховищі стоку багатоводних періодів (повені, дощових паводків і т.п.) для використання в маловодні сезони року. Сезонне регулювання річкового стоку здійснюють майже всі водосховища, призначені для іригації, водопостачання, боротьби з повенями, акумуляція води в цілях забезпечення лісосплавних, судноплавних, санітарних і інших попусков (тобто скидання води вниз по річці), а також багато гідроенергетичних. Місячне, тижневе і добове регулювання стоку здійснюється майже всіма водосховищами гідроелектростанцій. Ці види регулювання збільшують нерівномірність витрат води в порівнянні з природними витратами.

Глибина виработки рівня води водосховищ належить до найважливіших показників їх гідрологічного режиму; вона впливає на біологічні процеси, що протікають в них. Амплітуда коливань рівнів у водосховищах зазвичай більше, ніж в природних озерах.

При великій різноманітності режимів рівнів водосховищ багаторічного і сезонного регулювання можна виділити такі їх загальні риси. Найбільшої висоти рівень досягає в кінці повені; потім він зберігається протягом подальшого часу, не однакового за тривалістю і календарними термінами як на різних водосховищах, так і на одному і тому ж водосховищі в роки різної водності. Після цього накопичені води поступово використовуються на живлення каналів, насосних станцій і на скидання води через турбіни гідроелектростанції або через інші водозливні отвори в нижній б'єф гідровузла, внаслідок чого відбувається зниження рівня води; це спрацювання водосховища йде зазвичай поволі; до мінімальних відміток рівень його знижується в передповеневому періоді. Потім з наростанням притоку паводкових вод починається наповнення водосховища. Водосховища багаторічного регулювання наповнюються до НПР не щорічно, а, як правило, тільки раз в декілька років.

У правилах експлуатації ряду водосховищ передбачена можливість перевищувати (форсувати) відмітку НПУ при проходженні паводків рідкісної повторюваності в 1 % (в середньому 1 раз в 100 років і менш); величина форсировки на водосховищах СНД при повенях середньої повторюваності 1 % складає зазвичай 20—70 см, а при повторюваності 0,1 і 0,01% — 1—3 м і більш.

В результаті аналізу даних по декількох сотнях водосховищ миру А.Б. Авакян і ін. (1987) запропонована їх класифікація по глибині сработки рівня: мала (амплітуда менше 1 м); невелика (1-3); середня (3-10); велика (11-30); дуже велика (31-100); виключно велика (більше 100 м).

Класифікація по водообміну. Для характеристики водообміну і ступеня проточності водосховищ і озер різними авторами застосовуються різні показники. Одним з основних і найбільш зручних показників для характеристики зміни води, з акумульованої у водосховищах, можна рахувати усереднену водообмінність (відношення об'єму водосховища при НПУ до об'єму середньорічного стоку в створі дамби).

Природно, що крупні озера-водосховища за показниками водообмінности виходять за рамки класифікації. Наприклад, період зміни повного об'єму Онежського (Верхнесвірського) водосховища близький до 17 років, а озера Байкал — приблизно до 400 років. Водообмін неглибоких проточних озер близький до водообміну водосховищ багаторічного регулювання.

Розробка класифікацій водосховищ за гідрохімічними та гідробіологічними показниками набуває важливого соціального і екологічного значення у зв'язку з виснаженням і погіршенням якості природного середовища.

При типізації водосховищ за хімічним складом води, його динамікою використовуються численні класифікації поверхневих вод суші: за кількістю розчинених у воді мінеральних речовин, за співвідношенням між головними групами іонів, за особливостями газового режиму (в основному кисню і вуглекислого газу), за кількісними та якісними характеристиками органічних речовин, що знаходяться у воді. У СНД найбільш поширена класифікація природних вод, розроблена О.А. Алекіним (1949), згідно якої по мінералізації виділяються прісні (до 1,0 г), солоноваті (1—25), морські води (25—50) і розсоли (вище за 50 г солей на 1 л). За небагатьма виключеннями, вода у водосховищах прісна або слабосолена (у аридних районах). По поєднанню і співвідношенню основних класів аніонів вод суші (гідрокарбонатних, сульфатних і хлоридних) виділяється 27 видів вод, що характеризуються різними властивостями, походженням і розповсюдженням. За цими ознаками можуть бути класифіковані водосховища різних природних поясів миру. Відзначимо, що гідрохімічний режим водосховищ, що входять до складу каскаду, особливо на річках, що поточних в меридіональному напрямі і перетинають різні природні зони, формується при взаємодії зональних, азональних і інтерзональних чинників (Фортунатов, 1970). Для класифікації представляють інтерес такі показники якості, як колір, прозорість і інтенсивність забарвленої (кольоровість), які побічно характеризують зміст органічних, гумінових речовин.

В умовах забруднення водоймищ, що посилюється, великої практичної важливості набувають класифікації водосховищ по характеру і ступені дії забруднень антропогенного походження, що поступають в них. При цьому може бути використаний перш за все критерій трофності та євтрофіровання. Євтрофіровання розглядається нині як процес порушення водної екосистеми; розрізняють дистрофні, олиготрофні, мезотрофні, евтрофні, поліевтрофні і гіперевтрофні водосховища; останні три класи трофності означають відповідне (за ступенем) погіршення якості вод.

В основу типізації водосховищ за якістю води може бути покладений і показник так званої сапробності, встановлюваний по характерному видовому складу живого населення вод (бактерій, планктону і бентосу), відповідно до якого виділяються олігосапробні (чисті), альфа- і бетамезосапробні (слабо і середньо забруднені) і полісапробні (сильно забруднені) водосховища або їх окремі ділянки.

І нарешті, відзначимо, що для водопостачальницьких і рекреаційних водосховищ особливий інтерес представляють класифікації, засновані на комплексному обліку різних показників якості води, — хімічних, біологічних і токсикологічних (природного і штучного походження). У багатьох країнах світу зроблені великі зусилля для створення універсальних класифікацій якості вод.

При класифікації водосховищ за якістю води перспективні для використання розроблені і прийняті колишніми країнами соціалістичної співдружності «Единые критерии качества вод» (1982), в основі яких — хімічні і гідробіологічні показники, зокрема «трофність» і «сапробність». Враховуються п'ять основних класів показників: неорганічні речовини, органічні речовини, неорганічні промислові забруднюючі речовини, органічні промислові забруднюючі речовини, біологічні показники. Виділяється шість класів якості вод: I — вода дуже чиста; II — чиста; III і IV — трохи забруднена; V — сильно забруднена; VI — дуже забруднена.

Дата добавления: 2013-12-11