Методи збору, обробки та статистичного

Процедурно-методична частина програми КСД та її зміст

Теоретична частина програми та її зміст

Як було зазначено вище, теоретична (методологічна) частина програми КСД починається з постановки дослідницької проблеми. Формулювання та обґрунтування проблеми передбачає показ відсутності знань відносно якоїсь важливої сторони соціальної дійсності, або характеристику тієї чи іншої суперечливої ситуації та важливості, актуальності пошуку шляхів її подолання. Наприклад, якщо б ми взяли для дослідження таку тему, як роль вищої освіти у підготовці спеціаліста відповідно з вимогами сучасного етапу науково-технічної революції, то проблема, яка потребує свого вирішення, тут могла б бути сформульована таким чином: з одного боку, сьогодні багато робиться для розширення сітки вищих навчальних закладів, в старих, традиційних університетах відкриваються нові факультети і відділення, вузи одержали великі права відносно затвердження навчальних планів та включення до них тих дисциплін, які на їхню думку необхідні для підготовки відповідних спеціалістів, з іншого боку, фахова підготовка випускників і студентів, які навчаються на 3-4 курсах, в основній своїй масі не відповідає сучасним вимогам. Тут очевидною є суперечлива ситуація: закінчуючи вищий навчальний заклад людина одержує диплом спеціаліста, а рівень знань і особливо практичних навичок не відповідає отриманому свідоцтву. Ця ситуація і може бути тією проблемою, яка матиме ймовірне вирішення за допомогою соціологічного дослідження.

Таким чином, постановка проблеми є початковою ланкою всякого соціологічного дослідження. Вирішенню проблеми підпорядковуються всі пізнавальні дії дослідника. Проблеми класифікуються за рядом ознак:

1) гносеологічні проблеми (ті, що відрізняються відсутністю пізнавальної інформації, наприклад коли ставиться задача розробки якоїсь нової теорії);

2) предметні (проблеми, що складають реальні соціальні протиріччя, як у нашому прикладі з рівнем підготовки спеціаліста і вимогами сучасного етапу НТР);

3) за носієм (стратифікаційні, демографічні, сімейні і т.д., в наведеному нами прикладі носіями проблеми виступають студенти, випускники вузів);

4) за масштабами (глобальні, регіональні);

5) за часом (коротко, середньо та довгострокові; наш приклад символізує довгострокову проблему);

6) за глибиною(однопланові, комплексні, системні проблеми; наприклад, підготовка спеціаліста відповідно з вимогами сучасного етапу НТР відноситься до комплексних проблем, адже її вирішення залежить від цілого комплексу заходів: покращення навчально-матеріальної бази вищих навчальних закладів, підвищення відповідальності викладачів і студентів за виконання навчальних планів, раціонального розподілу навчального навантаження тих, хто вчить, і тих, хто вчиться).

Проблеми породжуються соціальною дійсністю або знанням, що розвивається і формулюються соціологом у формі питань, на вирішення яких направлена вся пізнавальна діяльність дослідника. В процесі проблеми можна виділити дві основні процедури: осмислення проблемної ситуації та формулювання (розробку) проблеми.

Необхідно відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові.

Соціальна проблема - це соціальне, життєве протиріччя, яке вимагає організації ціле направлених дій на його усунення (наш приклад із завданнями підготовки сучасного спеціаліста).

Наукова проблема - це стан «знання і незнання». Вона віддзеркалює проблемну соціальну ситуацію. У науковій проблемі фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства та його організації в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, та незнанням шляхів і засобів реалізації дій - з іншого. Таким чином, вихідним пунктом будь-якого соціологічного дослідження виступає проблемна ситуація. Проблема у програмі КСД - це форма висловлювань, що відображають невизначеність, яка підлягає науково-практичному вирішенню. Вирішення проблеми вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально направлених на отримання нового знання у вигляді тих чи інших теоретичних концепцій, або практичних рекомендацій.

Проблема стає осяжною тоді, коли вона виділяється у якомусь соціальному явищі, тобто тоді, коли стає визначеним об'єкт і предмет дослідження. Зв'язок проблеми з об'єктом і предметом дослідження можна показати за допомогою такої схеми:

Предметом соціологічного дослідження є сторони, властивості, характеристики об'єкта, що підлягають безпосередньому вивченню в даному дослідженні. Так, у нашому прикладі предметом дослідження може бути організація навчального процесу, наявність необхідної літератури, технічних засобів, або відношення студентів до навчання і т.д. Вибір предмета дослідження орієнтує на такий відбір перемінних та зв'язків між ними, які в найбільшій мірі виражають центральне питання проблеми. Крім цього, визначення предмета дослідження окреслює рамки (кордони) дослідницького пошуку. Можна сказати, що визначення об'єкта і предмета є необхідною умовою цільової орієнтації і концентрації пошукового процесу.

Будь-яке соціологічне дослідження направлене на вирішення проблем, що свідомо формулюються у вигляді мети та завдань наукового пошуку, які визначають для чого він здійснюється і що треба отримати в його результаті. Мета дослідження може бути теоретико-прикладна, або ж практично-прикладна. Можна сказати, що мета соціологічного дослідження вказує на вирішення яких завдань воно направлене. Важливим розділом програми КСД є логічний аналіз основних понять, якими соціолог оперує в процесі свого пошуку. Логічний аналіз понять включає їх інтерпретацію та операціоналізацію.

Інтерпретація - це трактовка понять, їх уточнення з метою забезпечення надійності та адекватності соціологічної інформації. Нерідко це досить складна справа, тому що одне і те ж поняття може нести декілька значень. Так, визначаючи поняття «самостійна робота студентів», можна зіткнутися з такою дилемою: включати чи ні в самостійну роботу студентів читання ними науково-популярної літератури, яка безпосередньо не служить оволодінню ними конкретними навчальними дисциплінами, але сприяє загальному розвитку молодих людей і таким чином опосередковано впливає на оволодіння ними програмним матеріалом. Коли ми говоримо про «результативність самостійної роботи студентів», то в цьому випадку також може бути декілька трактовок даного поняття в залежності від того, що ми маємо на увазі: чи академічну успішність студентів, чи їхню готовність до виконання професійних та громадських обов'язків після закінчення навчального закладу, чи оволодіння молодими людьми навичками самоосвіти і т.д.

Операціоналізація - це розбивка понять, що пройшли інтерпретацію, на простіші, які сприймаються однозначно (операціональні поняття). Операціоналізація буває структурною і факторною.

Структурна операціоналізація передбачає визначення логічної структури основного поняття. В даному випадку ми маємо справу з описом явища, що вивчається. Наприклад, структурна операціоналізація поняття «самостійна робота студентів» може бути проведена такими способами:

по характеру роботи - з конспектом лекцій, читання та конспектування спеціальної літератури, підготовка доповіді, реферата, написання курсової чи дипломної роботи, підготовка до заліку (екзамену), робота на комп'ютері, в бібліотеці, вдома і т.д. При цьому можливими є і інші логічні деталізації.

Факторна операціоналізація - це побудова логічної структури фактів, які прямо чи опосередковано впливають на явище, що вивчається. Так, вивчаючи самостійну роботу студентів, ми виявили наступну групу факторів:

а) фактори, пов'язані з особистістю студента (стать, вік, курс, місце проживання, здоров'я, сімейний стан і т.д.);

б) фактори, пов'язані зі специфікою предмета, який вивчається (профілюючий чи ні, складність, галузь знання і т.ін.);

в) фактори пов'язані з особистістю викладача (доступність вик-

ладання матеріалу, вміння зацікавити своїм предметом, вимогливість і т.д.);

г) організаційні фактори (форма звітності з засвоєного студентом предмету, наявність чи відсутність практичних занять, вільне чи обов'язкове відвідування лекцій і т.ін.);

д) матеріально-організаційні фактори (наявність відповідної літератури, час роботи навчально-методичного кабінету, наявність читального залу у гуртожитку і т.д.).

Операціоналізація основних понять у програмі КСД передбачає також пошук таких факторів, які б слугували критеріями виміру соціальних понять. Такі фактори називаються індикаторами. Наприклад, для самостійної роботи у навчально-методичному кабінеті індикаторами можуть бути: час перебування в кабінеті, кількість прочитаних статей, кількість законспектованих сторінок. При характеристиці роботи викладача в плані вміння зацікавити студентів своїм предметом в якості індикатора можуть виступати: відвідування молодими людьми лекцій, враження від лекцій, що склалося у інших викладачів, поведінка студентів на лекції (слухають чи ні) і т.д.

За допомогою номінальних шкал вимірюються як суб'єктивні уявлення (думки, установки, ціннісні орієнтації), так і деякі об'єктивні признаки респондентів (стать, вік, сімейний стан, професія). Наприклад, побудова номінальної шкали буде мати такий вигляд.

Питання до респондента:

Які фактори стимулюють Ваше навчання у вузі?

а) бажання отримати знання;

б) необхідність мати диплом;

в) якщо вже стільки часу затрачено на навчання, то необхідно довести справу до кінця;

г) інші варіанти Вашої відповіді (вкажіть які).

Рангова (порядкова) шкала дає можливість вимірювати властивості та признаки соціальних явищ. Позиції рангової шкали розташовуються у строгій послідовності: від найбільш до найменш значимої, або навпаки.

Ось приклад такої побудови.

Чи можете Ви сказати про себе що:

а) навчаючись у вузі, Ви з повнотою віддаєте себе справі навчання;

б) працюєте напівсили;

в) обмежуєтесь тільки тим, що отримуєте на лекціях.

В даному випадку варіанти відповідей виступають як ранги. Відповідно, відповіді «а» надається більше переваги, ніж відповіді «б», а відповіді «б» - більше, ніж відповіді «в». Однак при цьому ні в якому разі не можна робити такі висновки, що, наприклад, рівень навчальної підготовки тих, хто вказав на першу позицію, вищій, ніж тих, хто відмітив другу позицію. Такі строгі числові співвідношення за допомогою рангової шкали недопустимі.

Інтервальні шкали дають можливість виміряти незначну кількість властивостей та признаків: в основному тих, значення яких можна виразити числом.. Такими можуть бути вік, рік навчання (курс) і т.д. Позиції у такій шкалі розташовані за рівними чи нерівними інтервалами.

Шкала з нерівними інтервалами має такий вигляд:

Скільки років Ви навчаєтесь в даному вузі?

- менше року;

- від 1 до 3 років включно;

- більш ніж 3 до 5 років включно. Пікала з рівними інтервалами має такий вигляд: Скільки років Ви навчаєтесь у даному вузі?

- від 1 до 2 років включно;

- від 2 до 4 років включно;

- від 4 до 6 років включно.

Конструюючи соціологічну шкалу необхідно дотримуватись таких вимог, як врахування валідності, повноти і чуттєвості шкали.

Валідність шкали виміру залежить від правильності вибору індикатора. Вона проявляється у тому, що шкала вимірює якраз ту властивість або якість явища, що вивчається, яку дослідник має намір виміряти.

Так, бажаючи вияснити ступінь активності студентів у підготовці до практичних занять з конкретних предметів, можна сформулювати питання: «Як регулярно Ви готуєтесь до практичних занять?» Чи вимірюємо ми при цьому саме ступінь активності студентів залежить від того, який індикатор виберемо.

Якщо вибрати індикатор зі значеннями:

- готуюсь регулярно;

- готуюсь тільки тоді, коли приходить моя черга робити повідомлення;

- не готуюсь зовсім, то таким шляхом ми виміряємо стан активності студентів у цьому виді навчального процесу.

Повнота шкали виміру передбачає врахування у варіантах відповіді всіх значень індикатора. Наприклад, побудована шкала, яка передбачає відповіді на питання «З яких джерел Ви одержуєте частіше всього необхідну Вам як майбутньому спеціалісту інформацію?» у таких варіантах:

- з лекцій, що читають викладачі спеціальних кафедр;

- з наукової та навчальної літератури, яку приходиться читати Під час підготовки до практичних занять і колоквіумів;

- З виступів товаришів на практичних заняттях та їхніх відповідей на колоквіумах.

Така шкала буде неповною, так як поряд з первинними існують і вторинні джерела отримання інформації, наприклад, INTERNЕТ, дискети, науково-популярні передачі на телебаченні і т.д.

Чуттєвість шкали - це її здатність виявляти відношення респондентів до явища, що вивчається з тим чи іншим ступенем диференціації. В даному випадку чим більше позицій, тим більш чуттєвою буде шкала.

Наприклад, варіанти відповідей на питання «Чи задовольнила Ваш інтерес прослухана лекція?», можуть мати в шкалі три позиції і п'ять.

Шкала з трьома позиціями:

- задовольнила;

- не можу сказати точно;

- Не задовольнила.

Шкала з п'ятьма позиціями:

- повністю задовольнила;

- в цілому задовольнила;

- не можу сказати точно;

- в цілому не задовольнила;

- лекція викликала у мене вкрай негативне враження.

У соціологічній практиці, як правило, застосовують шкали з трьома або п'ятьма позиціями. Позиції шкал, які використовуються для оцінок, розташовують симетрично. Це означає, що число позицій з позитивним значенням дорівнює числу позицій з негативним, а між ними розміщується позиція з нейтральним (нульовим) значенням. Таким чином, вибір індикаторів та побудова на їхній основі шкал дає можливість почати розробку інструментарію для безпосереднього виміру сторін і властивостей явища, що вивчається.

Завертається методологічна частина програми конкретного соціологічного дослідження формулюванням робочих гіпотез. Формулювання гіпотез - це висунення уявлень про характер, структуру, розвиток явища, яке досліджується, а також про особливості впливу на нього різних факторів. Можна сказати, що гіпотеза - це уявлення дослідника про стан об'єкта, яке в процесі вивчення його має бути або підтверджене, або ж відкинуте.

Методологічна роль гіпотези полягає в тому, що вона виступає тією ланкою, яка з'єднує теоретичну концепцію з емпіричною базою дослідження, що дає можливість відібрати фактори, необхідні для вирішення поставленої проблеми.

Науково обґрунтована гіпотеза повинна відповідати ряду вимог:

- по-перше, вона не може суперечити принципам матеріалізму - загальній методологічній основі наукового пізнання;

- по-друге, вона не повинна суперечити іншим теоріям, правильність яких уже доведена;

- по-третє, гіпотеза має бути доступною для перевірки в процесі соціологічного дослідження (її формулювання повинне ЯСНО вказувати на спосіб перевірки).

Виходячи із завдань соціологічного дослідження, гіпотези можуть бути основними і неосновними, первинними і вторинними, описуючими і пояснюючими.

Таким чином, вихідне теоретичне знання про проблему дослідження формулюється як апріорне, гіпотетичне, коли бажані результати, що відображені в цілях і завданнях, встановлюються на основі припущення, до проведення емпіричного дослідження. Схематично цей процес буде мати такий вигляд:

Отже гіпотеза - це припущення, в якому наявне знання має вірогідніше значення, але це знання є придатним для роздумів про незрозуміле, невідоме, що стало предметом дослідження.

Процедурно-методична частина програми конкретного соціологічного дослідження включає в себе розробку таких етапів наукового пошуку як визначення методу, інструментарію, методики, техніки і процедури дослідження.

Метод - це система правил теоретичної і практичної діяльності, які розроблені суб'єктом на основі закономірностей об'єкту що вивчається.

Інструментарій - це сукупність соціально-розроблених документів методичного спрямування, за допомогою яких забезпечується збір соціологічних даних (анкета, бланк інтерв'ю, картка спостереження І Т.Д.).

Методика - це система операцій, настанов, яка вказує на процедури та їх застосування в методах, що дає можливість забезпечити одержання репрезентативної соціологічної інформації.

Техніка - це сценарій, організаційні прийоми для ефективного застосування метода.

Процедура - це послідовність, поетапність в реалізації системи дій соціолога. Можна сказати, що процедура - це сукупність методичних та технічних заходів, які застосовуються у даному дослідженні.

Одним із основних методів, що практикуються в соціологічних дослідженнях є вибірковий метод. Справа в тім, що об'єкт дослідження сам по собі може бути досить великим: десятки або сотні тисяч людей, які складають населення регіону, області, міста, тисячі працівників промислових підприємств, наукових закладів і т.д. Зрозуміло, дослідник зацікавлений в тому, щоб опитати коленого з них. Але не завжди це є можливим. Адже соціологічні дослідження, як і будь-які інші дослідження, ведуть до певних матеріальних витрат. Якщо, наприклад, анкетному опитуванню підлягає група студентів у 20-30 чоловік, чи навіть потік в 200-300 чоловік, то опитування в такому випадку Може бути суцільним, тобто в ньому буде задіяний кожний студент. Але якщо мова йде про опитування, наприклад, студентів старших курсів в регіоні, в цілому в державі, то тут уже проведення суцільного дослідження буде не тільки важко зробити, воно стає практично неможливим. Ось чому в соціології у випадках, коли об'єкт дослідження нараховує 500 і більше чоловік, застосовують вибірковий метод.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти), які підлягають вивченню, називаються одиницями аналізу. Такими одиницями можуть виступати як окремі індивіди, так і цілі колективи, студентські групи, якщо в них проводяться суцільне опитування.

Правила формування вибірки такі, що в процесі відбору основними елементами не завжди виступають одиниці аналізу, тобто ті, хто підлягає безпосередньому опитуванню. Наприклад, спочатку можуть бути відібрані ті чи інші підприємства, вузи, потім категорії спеціалістів чи студентів. Елементи (заклади, групи респондентів), які вибираються на кожному етапі вибірки за особливим планом, називаються одиницями відбору.

В практиці соціологічних досліджень використовують велику кількість видів вибірки. Ми обмежимось визначенням і аналізом тих, що застосовуються найчастіше: механічної, серійної та гніздової. В загальному вигляді принцип механічної вибірки зводиться до того, що всі елементи генеральної сукупності зводяться до єдиного списку, а потім через рівні інтервали відбирається необхідна їх кількість. Інтервал, або крок вибірки визначається за формулою:

де N - об'єм генеральної сукупності, п - об'єм вибіркової сукупності. Наприклад, генеральна сукупність складає 10 тис. чоловік, а нам треба описати 500. Для цього треба скласти основу вибірки, тобто список всіх одиниць відбору. Такою основою може бути алфавітний список всіх співробітників закладу, студентів вузу, виборців на конкретній виробничі дільниці і т.д. Після цього підставляємо значення у формулу і визначаємо крок відбору:

Одержуємо результат: 20. Отже опитуванню у нашому випадку буде підлягати кожен 20 із загального списку потенційних респондентів.

Досить зручним і точним методом проведення соціологічного дослідження є метод серійної вибірки. Його суть полягає в тому, що генеральна сукупність «розбивається» на однорідні частини (серії), які групуються за певними ознаками. Такий метод особливо ефективним стає тоді, коли вибіркова сукупність формується як зменшена модель об'єкта. Наприклад, об'єкт (генеральна сукупність) складає 10 тис. чоловік, в тому числі 30% - люди від 18 до 25 років, 45% - від 26 до 49 років; 25% - від 50 років і старше. Для дослідження нам треба вибрати 500 чоловік. Так от, необхідно сформувати вибіркову сукупність таким чином, щоб у ній всі вікові категорії були представлені у тій же пропорції, що й у генеральній сукупності.

На практиці досить часто приходиться застосовувати так званий метод гніздової вибірки. Гніздова вибірка передбачає вибір у якості одиниць аналізу не окремих респондентів, а груп чи колективів з подальшим фронтальним опитуванням у відібраних групах. Наприклад, із 200 груп студентів старших курсів, у яких навчається по 20 чоловік, на основі механічної вибірки може бути вибрано 25 груп. В такому разі опитуванню підлягає 500 респондентів. Слід пам'ятати, що гніздова вибірка вважається репрезентативною, тобто такою що віддзеркалює всі основні параметри генеральної сукупності в тому разі, коли склад груп максимально схожий. Наприклад, якщо ми досліджуємо проблему ефективності організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, то застосовуючи гніздову вибірку будемо відбирати для опитування такі групи, які об'єднує рік навчання, спеціальність або тип навчального закладу.

Звісно, зі збільшенням вибіркової сукупності репрезентативність її зростає. Але вибірка повинна бути економною, і в цьому сенсі оптимальною. Досвід проведення конкретних соціологічних досліджень показує, що для пробних пошукових заходів достатньою є вибірка у100 - 250 чоловік. При масових опитуваннях, якщо об'єм генеральною сукупності становить менше 5 000 чоловік, достатньою буде вибірка в 500 респондентів, якщо об'єм генеральної сукупності більше 5000 чоловік, то вибірка може становити 10% від її складу, але не більш ніж 2000-2500 респондентів.

Отже, об'єм вибіркової сукупності має бути "статистично значим" тобто досить повним, щоб можна було отримати достовірну Інформацію, і в той же час вибірка повинна бути економною, а значить з урахуванням першого - оптимальною. Критерієм оптимальності виступають числові значення контрольних ознак елементів генеральної сукупності, точніше їхня дисперсія (розшарування).

Чим більше дисперсія, тим більший об'єм відбіркової сукупності знадобиться. Це положення можна продемонструвати наступним прикладом. Припустимо, що ми здійснюємо вибірку із генеральної сукупності в 2 000 чоловік, контролюючи склад вибіркової сукупності за признаками статі: 70% чоловіків і 30% жінок. Згідно з теорією ймовірності можна визначити, що серед кожних десяти відібраних респондентів буде три жінки. Якщо нам треба опитати 90 жінок, то виходячи із вищезгаданого співвідношення треба відібрати не менш ніж 300 чоловік. Якщо ж уявити, що у генеральній сукупності 90% чоловіків і 10% жінок, то у цьому випадку для того, щоб відібрати 90 жінок, треба мати справу з відбірковою сукупністю у 900 чоловік.

З даного прикладу видно, яким великим є вплив дисперсії на об'єм вибіркової сукупності.

Виділення респондентів в однорідні групи (серії) можна уявити таким чином:

На малюнку відбиті три серії. В кожній з них можна здійснити відбір одиниць аналізу за допомогою механічної вибірки. Кількість респондентів, що підлягають відбору з кожної серії окремо визначається відношенням:

де і - кількість серій, які виділені у генеральній сукупності,

N_і - кількість одиниць у кожній серії.

Якщо у вас генеральна сукупність складає 10 тисяч чоловік і в її складі віком 50 років і старше, то відповідно з кожної серії підлягає відбору і опитуванню, згідно з загальною кількістю в 500 респондентів.

Слід мати на увазі, що визначення статистично значимого об'єму

вибіркової сукупності - важлива, але недостатня передумова для правомірності розповсюдження висновків дослідження на всю генеральну сукупність. Справа в тім, що з однієї і тієї ж генеральної сукупності......... можна відібрати відносно велику кількість вибіркових сукупностей. Наприклад, навіть коли ми контролюємо співпадання струк тур відбіркової та генеральної сукупності тільки по признаку статі включає тільки два значення: «чоловіки», «жінки»), то із сукупностів 1000 чоловік, де 40% складають чоловіки і 60% - жінки, при об'ємі вибірки у 100 респондентів можна сформувати не менше 10 таких відбіркових сукупностей, у яких двічі не зустрінеться ні один із респондентів, а співвідношення чоловіків і жінок буде відповідно 40% і 60%. Усьго ж відбіркових сукупностей, у яких вказане співвідношення по признаку статі буде дотримуватись, можна скласти сотні.

Але із всьго різноманіття можливих відбіркових сукупностей нам

необхідно відібрати лише одну, більш точну. Для нашого прикладу таку, в якій співвідношення представників обох статей було б наближеним до їх співвідношення у генеральній сукупності (відповідно 4 0% і 60%). Якщо відхилення не перевершує в середньому 5%, тобто у вибірковій сукупності співвідношення названих величин може становити 37% і 63%, або 42% і 58% і т.ін., то вибіркова сукупність буде вважатись репрезентативною, а помилки вибірки - випадковими.

Поряд з випадковими помилками розрізняють помилки зміщення, що порушує точність вибіркової сукупності. Наприклад, якщо у.....генеральній сукупності склад жінок і чоловіків 60% і 40% відповідно,а у вибірці за причиною помилки зміщення буде: 60% чоловіків і 10% жінок, то середнє числове значення признака генеральної сукупності не буде відповідати середньому числовому значенню признака відбіркової сукупності.

Отже, одним із основних методів соціологічного дослідження є відбірковий метод, який передбачає формування вибіркової сукупності, що відбиває основні характеристики об'єкта. Вибірка має бути репрезентативною і нести в собі всі параметри генеральної сукупності тому що процес її формування досить відповідальний і підпорядкований строгим правилам. Слід сказати, що поряд із вибірковим методом, у соціології широко практикуються методи вивчення переваг, множинного порівняння та історизму.

Методи вивчення переваг - це способи збору та аналізу інформації про упорядкування групою респондентів чи експертів роду об'єктів по заданому критерію. Практично будь-який опросний документ (анкета, текст) включає питання, що базуються на тому чи іншому методі вивчення переваг. Респондент «надає перевагу» одному об'єкту перед іншим, якщо він оцінює його вище за заданим критерієм. Як приклад цього можна привести упорядкування набору професій залежно від їхньої престижності або ранжировку якихось цінностей, що пропонуються респонденту. Наприклад, респонденту пропонується відповісти на питання:

Дайте оцінку престижності професій, наведених у таблиці за принципом: +5 - дуже престижна, -5 - зовсім не престижна, 0 - звичайна (необхідне наведіть ручкою чи олівцем).

Можна виділити чотири основних методи вивчення переваг - бальні оцінки (респондент оцінює кожен із об'єктів певним балом, як у наведеному вище прикладі, або розбиває їх на декілька груп по заданому критерію, а бали присвоюються дослідником на стадії обробки), ранжирування, парні та множинні порівняння.

Метод множинних порівнянь являє собою екстраполяцію методу парних порівнянь на більшу кількість (у декілька десятків) об'єктів. Ідея методу полягає в тому, щоб експериментальним шляхом визначити максимальне число об'єктів k, потім в основному дослідженні респондентам пропонується ранжирувати із множини к названі об'єкти.

Порівняльно-історичний метод виступає у соціології як один із активних дослідницьких прийомів. Слід мати на увазі те, що порівнювати можна не тільки об'єкти, а й стадії їх розвитку, і таким чином встановлювати еволюцію об'єктів і явищ. Порівняльно-історичний метод виступає у соціологічному пізнанні не тільки засобом, за допомогою якого можна виявити те, як розвивались явища, він дозволяє встановлювати характер цього розвитку, його закономірності. Порівняння, наштовхуючись на повторюваність етапів, моментів у розвиткуявищ, встановлюючи схожість між ними, служить цілям генералізації знання та наукового передбачення.

Одним із аспектів історичного методу в соціологічному дослідженні є те, що дослідник має з погляду на минулий розвиток об'єкта визначити чим він став тепер. Суттєву рису історичного підходу до пізнання дійсності складає принцип актуалізму.

Актуальний (від латинського actualis)- значить справжній, сучасний, дійсно існуючий, важливий у наш час. Говорити про необхідність актуалістичного підходу до пізнання соціальних явищ має рацію переважно стосовно досліджень об'єктів, що розвиваються. Безперервний рух і постійне збагачення цих об'єктів примушує дослідника на кожному етапі розвитку об'єкта, що вивчається, порівнювати їх із попередніми та по-новому оцінювати.

Дата добавления: 2013-12-11