Основні поняття теми лекції

План лекції

Змістовий модуль 2. Державне регулювання споживання товарів і послуг

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Рекомендована література до лекції

Основна: [1,2,3,5]

Допоміжна: [1]

1. Соціальна проблема в умовах переходу до ринкових відносин.

2. Складові елементи соціальної інфраструктури.

3. Проблеми державного регулювання соціальної сфери.

4. Сучасна концепція розвитку соціального комплексу України.

5. Сутність побудови нової соціальної політики.

6. Основні цілі державної соціальної політики.

7. Основні завдання соціальної політики України на сучасному етапі розвитку.

8. Основні напрями соціальної політики та способи їх реалізації.

Мета лекції: ознайомлення студента з державним регулюванням споживання товарів та послуг.

Навчальні завдання лекції:

1. Розкрити сутність та зміст споживання.

2. Розглянути попит населення.

3. Ознайомити з методами регулювання споживання товарів та послуг.

Місце лекції в модулі і загальній структурі дисципліни: соціальна політика держави не може бути ефективною без регулювання споживання товарів та послуг.

2.1. Сутність і зміст споживання

2.2. Система вивчення попиту населення на товари і послуги та засоби його задоволення

2.3. Регулювання споживання товарів і послуг

Бюджет сім’ї раціональний. Бюджет сім’ї споживчий мінімальний (прожитковий мінімум). Бюджет споживання оптимальний. Вартість мінімального споживчого кошика. Життєвий рівень населення. Індекс вартості життя. Індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку — ІЛР). Індекс якості життя. Кошик споживача. Купівельні фонди населення. Межа малозабезпеченості. Прожитковий мінімум: фізіологічний. Рівень життя. Споживчий кошик. Споживчі витрати. Харчові стандарти. Якість життя.

2.1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СПОЖИВАННЯ

Студенти повинні знати, що вітчизняна економічна думка розрізняє споживання товарів і послуг як особисте (індивідуальне), що саморегулюється, і загальне споживання, що задовольняє суспільні потреби людей в управлінні, науці, захисті, суспільному ко­ристуванні будовами, спорудами, приладами, засобами техніки. Цей вид споживання прогнозується і регулюється державою через покриття матеріальних витрат закладів і установ, які обслуговують населення.

Для прогнозування споживання та його регулювання використовуються такі показники:

1. Фонд споживання — вартість усіх фактично спожитих чи придбаних населенням і закладами невиробничої сфери споживчих благ у матеріально-речовій формі.

2. Склад фонду споживання (у відсотках).

3. Особисте споживання населення.

4. Матеріальні витрати у закладах та установах, які обслуговують населення.

5. Ресурси для споживання і невиробничого будівництва в національному доході.

6. Споживання продуктів і товарів у натуральному виразі в розрахунку на душу населення, на сто сімей.

Студенти повинні знати, що особисте споживання слід розуміти як:

· природне біологічне явище, коли йдеться про харчування;

· фізичне, коли йдеться про споживання світла, теплоти, житла, одягу, взуття;

· духовне, коли йдеться про користування духовними благами;

· економічне явище, коли реалізується основна мета виробниц­тва, обміну і розподілу продукту, бо продукт урешті-решт вироб­ляється для споживання;

· соціальне явище, коли йдеться про зіставлення сьогоднішнього пенсіонера та бізнесмена.

Таким чином, особисте споживання — це споживання благ і послуг, які перебувають у приватній власності сімей чи індивідів. Воно саморегулюється під впливом збільшення і розвитку вироб­ництва, зростання доходів, зміни цін на товари і послуги.

Матеріальну основу особистого споживання утворюють засоби особистого споживання, тобто предмети споживання і послуги з продукту поточного виробництва (харчі, теплота, електроенергія тощо) і знос засобів споживання тривалого вжитку (житло, меблі, транспортні засоби, книги тощо), створених у попередні виробничі періоди. Як відомо, більша частина засобів споживання надходить у споживання через ринок, тому їх обсяг визначається купівельною спроможністю громадян, грошовими доходами, які вони одержують через систему розподілу (винагороди за працю, пенсії, стипендії тощо). Інша частина засобів особистого споживання (переважно послуги) споживається через систему спіль­ного задоволення потреб (безплатно). Ще інша частина засобів споживання створюється в особистих підсобних і домашніх господарствах громадян.

На структуру споживання впливають економічний розвиток країни; праця (розумова, фізична), вік і стать людини, кліматичні умови; соціальні умови (наприклад, місто, село), національні особ­ливості, вихованість, зв’язки тощо. Оптимальна структура споживання — це висококалорійний раціон харчування, це добре спланований гардероб (одяг, взуття), це розумно організовані робота і побут, і весь життєвий процес.

Структура споживання має такі основні ознаки:

¨ співвідношення між окремими видами витрат населення на придбання благ і послуг;

¨ співвідношення ресурсів поточного споживання і нагромадження споживчого майна;

¨ співвідношення ресурсів поточного споживання і невиробничих капітальних вкладень;

¨ співвідношення у нагромадженні майна сімейного і індивідуального користування і сумісного споживання;

¨ співвідношення шляхів та каналів надходження у споживання тих чи інших благ (торгівля, колгоспи, самозаготівля, підсобні господарства тощо).

У перехідний період до ринкової економіки особисте споживання може мати такі форми, як індивідуально-сімейна, колектив­на та колективно-сімейна. У свою чергу, особисте споживання може бути платним і безплатним.

Загальне споживання — це споживання засобів, що перебувають у державній чи колективній власності, яке може бути платним чи безплатним. Вони можуть прогнозуватись, плануватись, регулюватись.

Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організаційні, юридичні, власницькі та податкові межі, ґрунтуватись на рівновазі між попитом та пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

З цього приводу Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, де передбачаються розміри сумісного споживання через:

· фінансування заходів, пов’язаних із здійсненням державного регулювання цін (дотація на газ, торф, будівельні матеріали для індивідуальних забудовників та житлово-будівельних кооперативів, здешевлення вартості будівництва житла молодіжно-житло­вими комплексами, житлово-комунальне господарство, відшкодування різниці в цінах на обслуговування ліфтів у будинках житлово-будівельних кооперативів, збитки житлово-комунального господарства Академії наук України, авіалінії);

· фінансування соціально-культурних закладів і установ, у тому числі освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та молодіжних заходів;

· фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери;

· фінансування науки;

· фінансування житлово-комунального господарства;

· реставрацію пам’яток архітектури.

2.2. СИСТЕМА ВИВЧЕННЯ ПОПИТУ НАСЕЛЕННЯ НА ТОВАРИ І ПОСЛУГИ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАДОВОЛЕННЯ

Слід пам’ятати, що людські потреби, попит на товари і послуги залежать від рівня культури населення та особистих якостей кожної людини. Зростають культурні засади суспільства, збільшуються і потреби його членів, змінюється їх якість.

Потреби людей практично безмежні, а ресурси по задоволенню цих потреб вичерпні. Людина вибирає товари для споживання, якщо вони дають їй насолоду в межах своїх фінансових можливостей, купівельної спроможності. Остання формує попит.

Люди задовольняють свої потреби в товарах і послугах з допомогою обміну їх за гроші, засобами угоди на ринку цих товарів чи послуг. Ринок це і є сукупність існуючих і потенціальних покупців товарів. Ринок формується на якийсь певний товар, послуги чи об’єкт, що має цінову характеристику.

Робота з ринком заради обміну і задоволення людських потреб у товарах і послугах називається маркетинговою діяльністю. У процесі її застосовується аналіз, планування, організаторські здібності, контроль для того щоб досягалась мета: збільшувався прибуток; зростав збут товарів; розширювався ринок. Центральним завданням у цій діяльності є створення умов для розвитку попиту, розв’язання проблем, коли він змінюється, впливати на рівень, час і характер попиту.

Управління маркетингом — це управління попитом. Кожна фірма відпрацьовує уяву про бажаний рівень попиту на свої товари. В кожний окремо взятий момент часу рівень реального попиту може бути нижчим за бажаний, відповідати йому, перевищувати його і зусилля фірми спрямовують на створення спожив­чого задоволення як основи, що забезпечує виконання мети фірми — одержання прибутків. І саме цьому повинен відповідати стан попиту і завдання маркетингу.

Відправним у прогнозуванні споживання товарів і послуг є вивчення потреб (попиту) населення на ці товари та послуги.

В Україні силами Міністерства торгівлі, деяких промислових міністерств, Міністерства економіки вивчаються: обсяг потреб (попиту) населення на товари та послуги; його структура; внутрішньогрупові пропорції в споживанні окремих груп товарів; реалізований попит; нереалізований попит; попит, який формується; споживчі оцінки задоволення кількістю і якістю товарів.

Попит прогнозується такими методами, як нормативний, структурного і математичного моделювання, корпоративні методи експертної оцінки.

Нормативний метод заснований на використанні фізіологічних норм споживання окремих продуктів харчування і раціональ­них норм споживання непродовольчих товарів.

Метод структурного моделювання спирається на використання функціональної структури попиту тієї економічної групи сімей, середньодушові доходи якої наближаються до середньодушового доходу всього населення, встановленого на прогнозний період.

Метод математичного моделювання передбачає використання методу екстраполяції, прогнозування попиту за коефіцієнтом його власності. Для екстраполяції користуються середнім коефіцієн­том темпу росту К_р, розрахованим по абсолютних даних ряду динаміки за формулою:

, (2.1)

де n — число показників динамічного ряду;

Y_n — кінцевий показник ряду;

Y_i — початковий показник ряду.

Попит населення на товар чи групу товарів (П_t) на і -й рік дорівнює:

. (2.2)

Коефіцієнт еластичності попиту характеризує співвідношення між відносною зміною попиту і відносною зміною формуючого фактора — доходу, ціни, обсягу товарообігу в базовий період:

, (2.3)

де Δ y — зміни в попиті на душу населення в базовий період;

y — середньодушовий розмір попиту на початок базового періоду;

Δ x — зміни доходів на душу населення в базовий період;

x — середньодушовий розмір доходу на початок базового періоду.

Наприклад. У базовий період продаж швейних виробів на душу населення зріс з 280 до 300 грн. Доходи населення зросли з 7000 до 7220 грн. Коефіцієнт еластичності попиту дорівнює:

, (2.4)

У даному випадку коефіцієнт еластичності попиту вказує, на скільки відсотків зміниться попит при зміні доходу на 1 відсоток. Спираючись на значення отриманого коефіцієнта, можна стверджу­вати, що в майбутньому році при зростанні реальних доходів на душу населення на 3,2 % продаж швейних виробів збільшиться на 7,3 % (3,2 × 2,27). Позитивні коефіцієнти еластичності свідчать про те, що потреби в товарах зростають і задовольняються не повністю.

Корпоративні методи спираються на зіставлення структур попиту, які утворюються в досліджуваній сукупності в аналоговому об’єкті. За аналог береться об’єкт із більш розвинутою структурою попиту, наприклад, вищого за рівнем середньодушового доходу — економічна група, сім’я. Виходячи з такого зіставлення визначають перспективи розвитку попиту досліджуваної сукупності населення, а також перспективні напрями в зміні загальної структури попиту.

Метод експертних оцінок заснований на поєднанні глибоких наукових знань з інтуїтивним відчуттям, творчої фантазії та уяви спеціалістів, які мають значний професійний, науковий і практич­ний досвід. Цей метод використовується в довгострокових прог­нозах.

Прогнозування попиту ведеться за товарними групами, товарним асортиментом чи за окремими товарами. Товарні групи формуються за виробничими, торговельними та економічними ознаками, краще — за споживацькими цілями споживачів. Останні мають бути пріоритетними. При прогнозуванні попиту на окремі товари (за марками, моделями, артикулами) виходять з номенклатури й асортименту, який надходить і реалізується через торгів­лю, або ті, які споживалися населенням.

Прогнози складають на п’ять років за укрупненою номенклатурою товарів по споживчих комплексах. Наприклад, чоловічий чи жіночий одяг — верхній, для осіннього-зимового сезону, для спорту, білизна тощо. Для прогнозування використовувались нор­мативи, розраховані на п’ять років, які були зорієнтовані на так зване раціональне споживання населення.

При прогнозуванні орієнтувались на «тип споживача», що давало змогу визначити структуру й обсяг попиту різних прошарків населення. При цьому враховувались і фізіологічні норми споживання продуктів та непродовольчих товарів. Такі норми розрізняються за віком, статтю, зайнятістю. За такими фізіологічними нормами складались, наприклад, набори гардероба за статево-віковими групами населення.

2.3. РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВАННЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

При розгляді цього питання студенти повинні знати, що показ­ники обсягу споживання благ і послуг характеризують середні рів­ні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що проводяться при обчисленні розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на підставі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

Слід пам’ятати, що для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню — такі, як прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина споживчого кошика на продукти харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога тощо.

Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням або його окремими суспільними верствами матеріальних благ та споживчих послуг.

Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надходять населенню з суспільних фондів споживання. Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років.

Прогноз бюджету здійснюється побудовою моделі динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг. Прогноз споживчого бюджету застосовується для оцінки рівня життя населення; пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу; обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Індивідуальний споживчий бюджет — обсяг споживчих благ і послуг за рахунок індивідуальних доходів, представлених у табл. 2.1.

Дата добавления: 2013-12-11