Патентно-ліцензійна діяльність організації

Виникнення правового регулювання інтелектуальної власності на міжнародному рівні пов’язують з Паризькою конвенцією (1883 р.) з охорони промислової власності, регулювання використання патентів, товарних назв і т.д., у тому числі заходів з покарання за їх незаконне використання. Право на інтелектуальну власність визначено у III Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. СРСР з метою забезпечення захисту пріоритету на винаходи приєднався до Паризької конвенції у 1965 р. Зараз законодавство України відображає зміст і спрямованість міжнародних правових актів у цій області.

Центральне місце при закордонному патентуванні винаходів займає питання так званого конвенційного пріоритету. Мова йде про прийняття до уваги дати первісної заявки на патентування в одній з країн - учасниць конвенції. Дата визначається в межах не більше одного року з дня подачі цієї первісної заявки. Звідси новизна винаходу визначається днем первісної заявки, а не днем заявки у даній країні. Цей пільговий рік (один рік) дає можливість визначити комерційні можливості використання винаходу (наприклад, продаж ліцензії), більш ретельно провести підготовку матеріалів, необхідних для оформлення заявки за кордоном, здійснити рекламу винаходу і т.д. Конвенція передбачає надання тимчасової (протягом одного року) охорони винаходам, якщо вони експонуються на міжнародних виставках і ярмарках.

Ліцензія являє собою дозвіл окремим особам або організаціям на використання винаходу, захищеного патентом, технічних знань, технологічних і конструкторських секретів виробництва, товарних знаків, ноу-хау і т.д.

Ноу-хау (буквально «знаю як») - технічні знання і практичний досвід інноваційного характеру, які являють собою комерційну цінність, застосовуються у виробництві і професійній практиці, але не забезпечуються патентним захистом.

Надання ліцензії (ліцензійна угода) складає комерційну операцію і є об’єктом договору про продаж (купівлю), згідно з якими власник патенту (ліцензіар) видає своєму контрагенту (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки і т.д.

За характером і обсягом прав ліцензіара і ліцензіата ліцензії підрозділяються на такі види:

• патентні (передаються права використання патенту без відповідного ноу-хау);
• безпатентні (передаються права використання ноу-хау);
• прості (правами використання патенту володіють ліцензіар і ліцензіат);
• виключні (монопольне використання патенту ліцензіатом);
• повні (ліцензіат використовує патент один впродовж оговореного договором строку).

Організаційні форми і практика продажу ліцензій на зовнішньому і внутрішньому ринках різні. Наприклад, крупні промислові фірми створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділи закордонного ліцензування і дочірні компанії з закордонного ліцензування. Ліцензійні відділи крупних фірм виконують наступні функції:

• збір і надання інформації технічним, виробничим і економічним службам;
• вивчення торгівлі ліцензіями;
• виявлення фірм, які цікавляться покупкою ліцензій, і проведення операцій з купівлі-продажу;
• забезпечення патентної охорони інноваційних досягнень своєї фірми.

Політику в області ліцензування розробляє керівництво фірми. Основна функція дочірніх компаній з закордонного ліцензування складається у здійсненні операцій з продажу ліцензій.

Посередниками у торгівлі ліцензіями є ліцензійні або патентні агенти (брокери). Їх послугами користуються індивідуальні власники патентів, малі і середні фірми, а також крупні фірми, які не займаються у великих масштабах науково-дослідною діяльністю.

У міжнародній торгівлі широко застосовуються ліцензійні угоди, які передбачають передачу одного чи кількох патентів. Цими угодами передбачені також інжинірингові послуги з організації ліцензійного виробництва, поставки обладнання і т.д. Крім науково-технічних аспектів комплекс ліцензійних угод відображає також фінансові і виробничі аспекти з реалізації продукції.

Типові ліцензійні угоди розробляють різноманітні організації (комісії ООН, галузеві асоціації промислових фірм та ін.).

Як відшкодування за використання предмету угоди ліцензіат (користувач ліцензії) платить певну винагороду, розміри якої визначаються на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (періодичні відсотки, участь у прибутку). Винагорода може бути не пов’язаною з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь указаною в угоді.

Періодичні відсоткові ставки виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно, або до певної дати).

Ставки поточних відрахувань диференціюються в залежності від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензійної продукції, її реалізаційних цін, експортних або внутрішніх продажів. У сучасній практиці рівень ставок поточних відрахувань може складати 2-10%.

У ліцензійній угоді може оговорюватися мінімальна сума винагороди, яка у будь-якому випадку (успішної або неуспішної діяльності) повинна бути сплачена ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Цей платіж встановлюється у таких випадках:

• при передачі ліцензії разом з поставками обладнання (ця угода має одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);
• при продажу ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку розголошення секрету);
• при утрудненні переводу прибутків з країни ліцензіата.

Паушальний платіж може проводитися у разовому порядку або у розстрочку.

Відтепер намітилася тенденція до скорочення строку дії ліцензійних угод у зв’язку з швидким моральним старінням обладнання і державним регулюванням ліцензійних угод. Найбільш розповсюджені терміни у п’ять-десять років.

Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв’язку з використанням ліцензії є комерційною тайною.

Базою міжнародної торгівлі ліцензіями і ноу-хау є патентна діяльність країн-експортерів технологій. Провідна роль у патентуванні винаходів належить Японії і США.

Дата добавления: 2013-12-12