Тема Педагогічні інновації

Вивчення передового педагогічного досвіду приводить до висновку про існування механізму саморозвитку школи. Його джерело - у творчості педагогів, в їх інноваційній діяльності, яка знайшла відбиття у створенні шкіл нового типу, у розробці і введенні елементів нового змісту освіти, нових освітніх технологій, зміцненні зв'язку практики з наукою, зверненні до світового педагогічного досвіду тощо.

Поняттям "інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація - означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. Інноваційні процеси в освіті виникали у різні історичні періоди, але на сучасному етапі розвитку шкільництва в Україні вони активізувалися у зв'язку з відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання та виховання. Цей процес не повинен бути стихійним, він потребує управління. У іншому випадку нововведення можуть набути ілюзорного характеру, чи характеру шкідливого прожектерства або голослівної псевдонаукової спекуляції (наприклад спроба запровадити сугестивне вивчення точних дисциплін, розробка проектів штучних інтегративних курсів, що порушують логіку вивчення навчальних дисциплін тощо).

Сьогодні інновація є об'єктом пильної уваги педагогів-теоретиків, які намагаються вивчити і осмислити загальні тенденції і закономірності розвитку інноваційної діяльності педагогів-новаторів. Характерною особливістю інновацій є нині його синтезування з педагогічною наукою, що виявляється у опорі новаторів на наукові знання.

Таким чином, активізація інноваційних процесів в Україні актуалізувала дві важливі проблеми педагогіки - проблему вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблему впровадження досягнень психолого-педагогічиої науки в практику. Результатом інноваційних процесів стає використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

1. Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища.

Сутність його полягає в тому, що будь-який І. процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

2. Закон обов'язкової реалізації процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів - А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького, вчителів-новаторів В.Ф.Шаталова, І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.

3. Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування педагогічних інновацій: 1) етап ознайомлення людини з педагогічними інноваціями -людина уперше чує про інновації, але ще не готова до отримання додаткової інформації; 2) етап появи зацікавленості - на цьому етапі людина проявляє зацікавленість в педагогічних інноваціях, хоча ще не вирішила застосовувати її чи ні до власної проблеми. Інтерес примушує людину активно шукати інформацію про педагогічні інновації, а ситуації будуть визначати, де він буде шукати її і яким чином інтерпретувати; 3) етап оцінки - на цьому етапі людина мислено "приміряє" педагогічні інновації до власної наявної або прогнозованої ситуації, а потім вирішує, чи необхідно апробувати дану педагогічну інновацію. Частіше за все на цьому етапі людина шукає спеціалізовану інформацію (поради, консультації) про педагогічні інновації; 4) етап апробації - на цьому етапі апробують педагогічних інновацій у порівняно невеликих масштабах, щоб вирішити питання про її застосування з метою вирішення власних проблем у даній конкретній ситуації. На цьому етапі також ідуть пошуки спеціалізованої інформації відносно найкращих методів використання педагогічних інновацій. Результатом цього етапу може бути як безумовне сприйняття інновацій, так і відмова від неї; 5) етап кінцевого (підсумкового) сприйняття

- на цьому етапі людина приймає заключне рішення про сприйняття педагогічних інновацій і про продовження її використання у повному обсязі. Основним завданням цього етапу є оцінка результатів попереднього етапу і прийняття остаточного рішення про застосування педагогічних інновацій у майбутньому.

На першому етапі п інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом педагогічна інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи.

Педагогічні інновації описують за такими критеріями: новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни; оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил; результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності вчителя; мож­ливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах.

Аналіз педагогічних інновацій проходить через кілька етапів: на першому етапі встановлюється відповідність нововведень вимогам до інновацій. Встановлюється, яка ідея покладена в основу новаторства вчителя; наскільки ця ідея віддзеркалена в загальній системі школи, підвищує педагогічну майстерність учителя і якість педагогічної практики в цілому; які елементи нового покладені в основу авторських пропозицій, педагогічної ініціативи, наскільки ця ідея збагачує певну наукову концепцію; які методи і прийоми створені і використовуються автором, наскільки вони нові та ефективні.

На другому етапі передбачається визначення виду педагогічних інновацій: педагогічна раціоналізація, педагогічне винахідництво, ав­торська концепція тощо. Одночасно виділяються параметри вивчення педа­гогічної інновації. Після встановлення інноваційних елементів у роботі вчи­теля і виду інновації дається її стисла характеристика: а) сутність інновації (нова ідея, нові підходи у навчанні, нове інформаційне забезпечення, нова логіка навчання, нові прийоми і методи та ін.); б) наукова аргументація інновації; в) освітні можливості і сфера застосування інновації; г) ефективність інновацій (результати, зміни у розвитку дітей і т. ін.); д) стабільність результатів інновацій; є) можливість масового застосування.

На третьому етапі визначаються об'єми і критерії аналізу з позиції використання інновацій. На четвертому етапі — можливість професійного творчого самовираження вчителя, розвитку його творчого мислення. На п'ятому — сфера використання педагогічної інновації.

До найважливіших загальних педагогічних інновацій можна віднести:

1) теорію і практичну технологію оптимізації навчально-виховного процесу, що охоплює систему педагогічної науки і педагогічної практики;

2) гуманістичну педагогіку у всій сукупності її теоретичних положень і практичних технологій;

3) засновані на нових ідеях підходи до організації і керування педагогічними процесами;

4) технології, засновані на застосуванні нових ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.

Головними напрямками інноваційних перетворень у педагогічній системі є теорія, технологія (зміст, форми, методи, засоби), керування (мети і результати), навчальні заклади.

Інноваційний заклад освіти — навчальний загальноосвітній заклад, в якому педагогічний та учнівський колективи експериментують, апробують чи впроваджують нові педагогічні ідеї, теорії, технології.

Виділяють реактивні (або пристосовані), активні, активно-адаптовані, часткові, системні І. заклади.

Реактивні (таких більшість) — заклади, які завжди запізнюються, реагують на зміни лише тоді, коли вже не реагувати неможливо.

Активні—заклади, які прагнуть змінювати свою діяльність, вміють прогнозувати зміни в освітній діяльності, але лише в своєму навчальному закладі.

Активно-адаптовані —- здійснюють нововведення незалежно один від одного. Кожний інноваційний проект зорієнтований на зміни тільки частини школи і не передбачає змін діяльності усієї школи. Відносно незалежна реалізація окремих інноваційних проектів може призвести до позитивних змін, а може породжувати неузгодженість нововведень на різних ступенях освіти.

Часткові - заклади, в яких нововведення зорієнтовані лише на деякі позитивні зміни у навчально-виховному процесі (звернена увага лише на процес виховання, нововведення відбуваються тільки в початковій школі або в основній тощо).

Системні — заклади освіти, в яких нововведення розраховані на загальний позитивний результат. Керівники прагнуть до гармонізації різних нововведень; орієнтації їх на досягнення загальної результативності, прогнозування змін на майбутнє. Модернізація змісту освіти реалізується за організаційних, змістових, технологічних та матеріально-технічних умов (наприклад, школу-лабораторію наукової установи

Дата добавления: 2013-12-12