Структура особистості

II вимір І вимір	Потреби та мотиви	Інформаційний пошук, прийом, первісна переробка інформації	Прийняття рішення про мету, задум, план діяльності	Виконання рішення результату діяльності	Емоційно-по чуттєві компоненти діяльності
А	Спілку- вання	Потреби у спілку- ванні	Комунікація (усна, пись- мова), мов- лення	Розуміння партнера зі спілку- вання	Міжосо- бистісна взаємодія	Ємоційно- почуттеві компоненти спілкування
Б	Спря- мовані- сть	Основні бажання і мотиви	Головні пізнавальні інтереси	Ідеали і переко- нання	Прагнення і воля у досягненні цілей і результатів	Емоційна основа спря- мованості, почуття- мотиви
В	Харак-тер	Мотивацй- ні риси характеру	Інформаційно- пізнавальні ри- си характеру	Риси ціле- срямовано- сті харах- теру	Риси про- Дуктивно-сті характеру	Емоційно- почуттєві риси характеру
Г	Само- свідо- мість	Потреба в само- усвідом- ленні	Самопізнання та самооцін- ка особистості	Саморегу- ляція і са- моконтроль	Самореалі- зація осо- бистості та самовдо- сконалення	Емоційно- почуттєві компоненти самосвідо- мості
Д	Досвід, компе- тентні- сть	Мотива- ційна готовність	Система знань.Карти-на світу	Система вмінь	Система навичок і звичок	Емоційно- почуттєвий досвід
Е	Психіч- ні (ін- телек- туальні) проце- си	Атенційні установки	Обсяг і пере- ключення уваги	Спрямова- ність і зо- середжені- сть уваги	Розподіл уваги	Атенційні емоції
Інтелек- туальні установ- ки	Сенсорно- перцептивні процеси	Мислен- нєві та імажиніти- вні проце- си	Сенсомо- торні, пер- цептивно- рухові, ми- сленнєво- дійові процеси	Інтелекту-альні емоції
Мнемічні установки	Образна пам'ять	Поняттєво- лопчна пам'ять	Рухова пам'ять	Емоційна пам'ять
Є	Психо- фізіо- логічні якості	Психофі- Зіологічні установки	Сензитив- ність нерво- вої' системи	Рухомість, пластичні- сть нерво- ва системи	Працездат- ність нер- вової сис- теми	Емоційність
Центральна нервова система та цілісний організм індивіда

Розвиток особистості. Розвиток людської особистості вивчався багатьма психологами. Г.С. Костюк розробив принцип розвитку у психології, який став центральним у ро­зумінні природи психічного розвитку осо­бистості. За цим принципом розвиток людської особистості - це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Вони відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Маючи зв'язок із фізіологічним розвитком, ці зміни визнача­ються наслідками взаємодії із зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями. У дитинстві психічний розвиток особистості здійснюється за допомогою до­рослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система.

Онтогенез психіки відбувається не за прямою, а за спіраллю. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої.

Створюється система психічних властивостей підростаю­чого людського індивіда - особистість. З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. При цьо­му складається неповторна специфічність особистості - її індиві­дуальність.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у роз­витку особистості належить соціальним умовам, але цей розви­ток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародка виникає людсь­кий організм із притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо.

Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність.

Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його роз­виток як особистості.

Процес становлення людської особистості здійснюється як "саморух", якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов.

Зовнішні умови визначаються природним і суспільним се­редовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяль­ності, навчання, праці, розвитку. Зовнішні умови впливають на процес розвитку особистості через внутрішні умови, що містять­ся в самому індивіді.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засво­юється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Цей процес називається інтеріоризацією. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес - екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єк­тивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.

Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом "са­моруху", психічного розвитку індивіда, становлення особистості.

Внутрішні суперечності, що виникають у житті людини, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання.

Сучасні автори визначають таку структуру особистості. Скерованість особистості, або вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості. Наприклад, домінування пізнавальної потреби приводить до відповідного вольового та емоційного налаштування, що, в свою чергу, активізує інтелектуальну діяльність.

ІІ. Можливості особистості другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов'язані га взаємодіють одна з одною. Кожний має свою основну, провідну, здібність і підпорядковану їй ведену.

ІІІ. Характер, або стиль поведінки в соціальному середовищі, є третім компонентом у структурі особистості. Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті. У системі характеру можна виокремити

- провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах людьми, відповідальне ставлення до суспільних обов'язків, скромність тощо);

- затим вольові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання), які забезпечують певний стиль поведінки і спосіб розв'язання практичних завдань.

Тому можна сказати, що морально-вольові якості складають дійсну основу характеру. Система управління, яку зазвичай позначають поняттям «Я», буде четвертим компонентом структури особистості. «Я» - утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

Психічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожний період являє собою певний ступінь розвитку особистості, етап її життєвого шляху. У межах кожного періоду виділяються стадії, а в межах кожної стадії - фази.

Визначення періодів, стадій і фаз психічного розвитку лю­дини необхідне для раціональної побудови системи навчання і виховання, професійного самовизначення молодого покоління, більш повного використання трудового і творчого потенціалу дорослої людини на кожному віковому етапі.

У психології зроблено багато спроб періодизувати психіч­ний розвиток індивіда, проте, дотепер немає загальноприйнятої системи періодизації.

Узагальнені результати досліджень психологів можна по­дати у вигляді схеми періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя (За В.Ф. Моргуном і Н.Ю. Ткачовою [27]).

Таблиця 2.2.

Дата добавления: 2013-12-12