Меркантилізм, фізіократи, класична школа й марксизм

Перша самостійна економічна теорія як наука із внутрішньою логікою, системою знань про сутність, цілі, завдання й предмет дослідження з'явилася в XVI-XVII ст. Для цього історичного етапу розвитку економіки характерно активне становлення капіталізму, ринкових відносин, посилення інтенсифікації господарської діяльності, поглиблення поділу праці й розширення внутрішнього й зовнішнього ринку. Ці процеси вимагали стабільності економічних досліджень і пошуку відповідей на нові явища, що відбуваються в суспільстві. Першою школою економічної науки, яка вивчала економічні проблеми, був меркантилізм.

Основний зміст вчення меркантилістів зводиться до визначення багатства й джерел його походження. Їхня заслуга в тому, що вони першими поставили це питання й шукали на нього відповідь. Багатством вони вважали гроші й ототожнювали їх із золотом і сріблом. А джерело багатства виводили з торгівлі, тому що аналіз обмежувався тільки сферою обігу. Найбільш відомі представники меркантилізму: У. Стаффорд (1554-1612), Г. Скардфорн (1519-1584), Т. Ман (1571-1641), А. Монкретьєн (1575-1621), І. Посошков (1652-1726), Ф. Прокопович.

В основі раннього меркантилізму лежала система грошового балансу, тобто збільшення грошового багатства лише законодавчим шляхом заборони вивозу благородних металів, обмеження імпорту товарів і заохочення господарської діяльності, яка сприятиме припливу в країну золота і срібла. А пізній меркантилізм розглядає позитивний торговельний баланс, що формується за рахунок перевищення продажів над купівлею товарів на зовнішньому ринку, що збільшує багатство країни. Яскравим представником меркантилізму був Антуан Монкретьєн, який ввів у науковий обіг поняття «політична економія» (1615р.). У понятійному змісті цього терміна була відбита зростаюча роль держави в захисті своїх національних інтересів у зовнішній торгівлі й початковому нагромадженні капіталу. В цілому меркантилістська політика європейських держав була досить продуктивною, але поступово вона привела до посилення конфронтації країн на зовнішньому ринку й стала гальмом економічного розвитку.

На зміну меркантилізму приходить школа фізіократів (XVIII ст.). Термін «фізіократи» у перекладі із грецької дослівно означає «влада природи». Основоположником цього вчення був Ф. Кене (1694-1774), а його прихильниками й продовжувачами були В.Мірабо (1715-1789), А.Тюрго (1727-1781). Фізіократи відкинули вчення меркантилістів про те, що обмін створює багатство й вважали джерелом багатства землеробську працю. Перенесення джерела багатства із сфери обміну в сферу виробництва є їхнім науковим досягненням. Але це відкриття носило обмежений характер, тому що тільки землеробська діяльність.

Подальший розвиток економічна наука одержала в працях представників англійської класичної політичної економії: У.Петті (1623-1686), А.Сміта (1723-1780), Д.Рікардо (1772-1823), Т.Мальтуса й ін. Класичний напрямок економічної думки зародилося в XVIII ст. і отримав всебічний розвиток у XVIII і на початку XIX ст.

Вчення представників класичної школи заключається в тому, що основою дослідження вони вважали працю як творчу силу і вартість як втілення цінності, заклавши у такий спосіб основи теорії трудової вартості. Вони обґрунтували ідеї економічної волі, ринкового саморегулювання на основі вільних рівноважних цін, що складаються залежно від попиту та пропозиції («невидимої руки» ринку). У працях класиків розкрито значення суспільного поділу праці як умови підвищення його продуктивності, створене вчення про доходи й принципи оподатковування, показана обернено пропорційна залежність між заробітною платою й прибутком і ін.

У другій половині XIX ст. подальший розвиток економічної науки привів до виділення двох напрямків економічних поглядів: утопічного соціалізму, який переріс у марксизм і маржиналізму, що потім перетворюється в неокласичну теорію. Причини розвитку ідей утопічного соціалізму, а потім комунізму виявилися у негативних наслідках нагромадження капіталу в руках небагатьох, соціально-економічного розшарування суспільства, появи бідних та ін. Тому частина економістів шукали вихід у революційному перетворенні й установленні соціально справедливого суспільства, заснованого на суспільній власності, принципах колективізму, справедливості, рівності й ін.

Одним з перших критиків капіталізму був швейцарський економіст Ж.Сісмонді (1773-1842). В основі його економічного вчення лежить розподіл, від якого залежить споживання й виробництво. Політичній економії він відводив роль науки, що покликана вдосконалювати соціальний механізм заради людини.

Значний внесок у розвиток ідей утопічного соціалізму внесли французькі економісти А.Сен-Симон (1760-1825), Ш.Фур'є (1772-1837) і англієць Р.Оуен (1771-1858). Вони виступили із критикою капіталізму й вимогою реорганізації виробництва, розподілу й споживання, скасування приватної власності, установлення справедливої соціальної системи. Однак вони були супротивниками революцій, війн і політичної боротьби. На зміну теоретичної настирності й безперспективних спроб реального створення комун прийшло марксистське вчення.

Основоположники марксизму К.Маркс (1818-1883), Ф.Енгельс (1820-1895) опиралися на вчення англійської класичної політичної економії. Їхні ідеї були розвинені в працях В.І. Леніна (1870-1924), а також радянськими економістами аж до 80-х років ХХ століття. Ця теорія одержала назву наукового соціалізму (комунізму) або марксизму-ленінізму.

Основна праця К. Маркса «Капітал» визнаний всіма економістами світу. Він вніс вклад у розвиток капіталізму на основі дослідження його протиріч: у розробку теорії відтворення й економічних криз; ціни виробництва; двоїстого характеру праці, втіленої в товарі; еволюцію форм вартості; вчення про додаткову вартість; розкриття сутності абсолютної ренти й ін. Концепція соціалізму (комунізму) побудована на суспільній власності, відсутності експлуатації найманої праці. Досягненні загальної й повної зайнятості, ведення господарства за єдиним планом носить догматичний зміст і зазнає всебічної критики з боку економістів.

У другій половині XIX ст. була створена теорія маржиналізму. Основоположниками її були економісти австрійської школи К.Менгер (1840-1921), Ф.Візер (1851-1926), Е.Бем-Баверк (1851-1914) і ін.

Маржиналізм (marginal - граничний) - це теорія, що критикувала класичну теорію трудової вартості. Представники цієї школи виходили з того, що цінність товару формується не в процесі виробництва, а в процесі обміну. Тому вартість товару визначається не кількістю праці, витраченої на його виробництво, а суб'єктивним сприйняттям покупцем цінності товару. Так як сприйняття споживачем цінності товару індивідуальне, то воно залежить від корисності, котру товар йому приносить. Корисність визначається ступенем потреби в товарі. Звідси, кожний наступний товар даного виду має все меншу корисність для споживача. У цьому й полягає сутність «закону спадної граничної корисності».

Маржиналізм опирається на кількісний аналіз і використовує економіко-математичні методи дослідження. Економісти цієї школи розглядали ринкову економіку як систему, здатну досягати рівноваги на основі раціональних дій господарських суб'єктів. На їхню думку, прагнення до економічного успіху досягається при оптимальному розподілі ресурсів і обсязі виробництва. Таким чином, маржиналізм вніс великий вклад у дослідження психології споживчої поведінки й рішень виробника; розробив ряд економіко-математичних моделей.

Дата добавления: 2013-12-12