Агропромисловий комплекс та його структура

Становлення та розвиток агропромислового комплексу (АПК) відображає природно-історичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно-правових відносин у сільському господарстві та взаємопов’язаних з ним галузях і сферах господарської діяльності. Формування АПК є закономірним результатом агропромислової інтеграції - зміцнення взаємозв’язків і органічного поєднання сільського господарства та суміжних галузей, які його обслуговують, постачають йому ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Основою агропромислової інтеграції є розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва. В результаті від сільського господарства відокремлюється низка функцій: виробничо-технічне та агрохімічне обслуговування, меліоративні роботи тощо. Нині більшу частину (близько 90 %) матеріально технічних ресурсів сільського господарства виробляють у промисловості та інших галузях економіки.

Зв’язки сільського господарства з іншими галузями стають складнішими і різнобічними, від їх організації і надійності дедалі більше залежить ефективність виробництва. Отже, виробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції є справою АПК як економічної та організаційної цілісності.

АПК - це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача. Слід розрізняти народногосподарський АПК, що охоплює відповідні галузі в масштабі країни, і регіональні АПК у межах області, району тощо. В народному господарстві України АПК посідає значне місце. Його головна функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці в продовольчі та інші товари споживання, у доведенні їх до споживача. Крім того, АПК виконує інші важливі соціально-економічні функції: по-перше, робить внесок у національний дохід країни, що сприяє збалансованості вартісних, грошово-валютних пропорцій у народному господарстві; по-друге, зберігає та підвищує родючість ґрунтів, забезпечує екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі; по-третє, послідовно поліпшує умови праці та побуту сільського населення, здійснює комплекс заходів щодо покращення умов здобуття освіти, торгівельного, культурно-побутового і медичного обслуговування у сільській місцевості. Завдання полягає в тому, щоб створити для сільських працівників такі умови життя та праці, які б перетворили працю селянина на престижну.

АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково-обгрунтованої галузевої структури, до якої входять три основні сфери:

1) продукування засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2) безпосередньо сільське господарство; 3) галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукції і доведення її до споживача (легка, харчова, м’ясна, молочна, борошно-круп’яна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими товарами).

У складі АПК важливе місце належить його інфраструктурі, яка забезпечує загальні умови розвитку виробництва та життєдіяльності людей: це шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі соціального обслуговування. При цьому слід виділити виробничу інфраструктуру, яка власне обслуговує виробництво, і соціальну, що забезпечує загальні умови життєдіяльності людей (житло, культурно-побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування тощо). Відповідні ланки інфраструктури є в кожній з трьох зазначених сфер АПК.

Невід’ємною частиною АПК у ринковій економіці є також банки, біржі, кредитні установи й науково-консультативні фірми, страхові компанії, експертні об’єднання та ін.

У ринковій економіці сукупність відносин і зв’язків аграрного сектора становить частину агробізнесу, яка формується в Україні. Поняття агробізнесу в західній економічній літературі визначається як форма підприємницької діяльності в аграрній сфері. Отже, поняття агробізнесу за своєю сутністю, на перший погляд, тотожне звичному для нас поняттю АПК. Однак аналіз свідчить, що структура системи агробізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою істотно відрізняється від структури АПК в Україні.

Відмінності полягають, по-перше, у співвідношенні об’єктів підрозділів, що входять до системи агробізнесу та АПК; по-друге, у рівні розвитку інфраструктури агробізнесу та АПК; по-третє, у системі зв’язків між структурними елементами системи агробізнесу та АПК. Наприклад, питома вага сільського господарства в кількості зайнятих працівників і вартості основних виробничих фондів в АПК України перевищує третину, в той час як у країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага цього підрозділу в системі агробізнесу не перевищує 10 – 15 %. Кінцева продукція агробізнесу є результатом взаємодії всіх трьох сфер, міжгалузевої кооперації. Оптимальне співвідношення вартості продукції трьох сфер агробізнесу в розвинутих країнах становить: 25- 30 %, 10- 15%, 50-55%.

Найбільшим є агробізнес США, на який припадає близько 19 % валового національного продукту і майже 20 % зайнятих у країні. При цьому частка власне сільського господарства в усьому агробізнесі становить всього 10 %. Таке співвідношення закономірне: чим більше розвинутий агробізнес, тим нижча частка вартості продукції, виробленої в самому сільському господарстві.

Крім функціональної, галузевої та територіальної структур, АПК має також складну організаційно-економічну структуру, вдосконалення якої спрямовано на розвиток багатоукладної економіки на селі. У сфері АПК діють приватні, державні, колективні, корпоративні, орендні підприємства, також необхідно сприяти формуванню і технічному оснащенню товарних фермерських і селянських господарств.

Значне місце в АПК належить особистому підсобному господарству населення, де виробляється 4 частина валової продукції сільського господарства (особливо картоплі, овочів, м’яса, молока, яєць тощо).

Дата добавления: 2013-12-12