Лекція 4

РОЗДІЛ: Ендогенні процеси і рельєф

ТЕМА: Тектонічні рухи земної кори. Землетруси.

МЕТА: ознайомити студентів з основними закономірностями прояву тектонічних рухів та їх видами, а також з формами рельєфу, утвореними в результаті тектонічних рухів.

ЛІТЕРАТУРА: Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія з основами палеонтології. Підручник. – К.:Вища школа, 1995. – С.132-147.

Толстой М.П. Основы геологии с минералогией. М., 1962. – С.180-200.

Горбачев А.М. Общая геология. – М.: Высшая школа, 1973. – С.255-297.

Леонтьев О.К., Рычагов Г.И. Общая геоморфология. – М.: Высшая школа, 1985. – С. 39-53.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ: скид, підкид, насув, здвиг, горст, грабен, шар’яж, глибинні розломи, вертикальні тектонічні рухи, горизонтальні тектонічні рухи, коливальні тектонічні рухи, антекліза, синекліза, антиклінорії, синклінорій, мегасинклінорій.

ПЛАН

1. Причини тектонічних рухів.

2. Форми прояву рухів.

3. Коливальні рухи.

4. Тектонічні порушення.

5. Землетруси.

6. Рельєфоутворююча роль тектонічних рухів.

1. Тектонічними рухами називають всі природні рухи земної кори, спричинені внутрішніми процесами. Наука, яка досліджує ці тектонічні рухи і створені ними структури, називається тектонікою.

Причини рухів земної кори до кінця ще не з’ясовані. Але більшість геологів основною причиною тектонічних рухів земної кори вважають фізико-хімічні перетворення речовини мантії та земної кори, з-за чого відбувається диференціація речовини. У місцях опускань відбувається занурення земної кори і її розплавлення, а в місцях піднять – навпаки. Енергетичною основою цих процесів є внутрішня енергія Землі, спричинена розпадом радіоактивних речовин в її надрах, метаморфічними процесами та хімічними реакціями.

2. Класифікація тектонічних рухів: за характером прояву тектонічні рухи поділяють на радіальні (вертикальні) і тангенційні (горизонтальні), за швидкістю – плавні і різкі, за часом – повільні та швидкі, за протяжністю – постійні і періодичні.

Радіальні – направлені вздовж земних радіусів і поділяються на коливальні, хвильові та брилові. Коливальні рухи охоплюють великі площі і полягають у поступовій зміні позитивних рухів на негативні, тобто мають пульсуючий характер. Виділяють епейрогенетичні (утворюють континенти) та таласогенетичні (утворюють западини океанів) рухи. Хвильові рухи є наслідком коливальних і сприяють утворенню прогинів, котловин, піднять. На відміну від них, брилові рухи супроводжуються утворенням глибоких тріщин, які розділяють земну кору на брили.

Тангенційні рухи мають горизонтальну спрямованість. Виділяються обертальні, складкоутворюючі та здвигові рухи. Обертальні пов’язані з силами осьового обертання Землі, спостерігаються на кордоні різнорідних геосфер: кори та мантії, базальту і граніту. Складкоутворюючі рухи завдяки боковому стисненню сприяють до зминання у складки пластів порід, в результаті чого утворюються гірські системи. Здвигові рухи є похідними радіальних і проявляються вздовж ділянок, одні з яких відчувають опускання, а інші – підняття, супроводжуються розривами.

За часом прояву тектонічні рухи поділяють на древні, новітні і сучасні. Древні – які проявлялися у донеогеновий період, у неоген-четвертинному періоді – новітні тектонічні рухи, а сучасні – охоплюють період останніх 6-8 тисяч років.

3. Коливальні (епейрогенетичні) – це повільні, вікові вертикальні рухи земної кори, які полягають у підняттях і опусканнях. Ці рухи є найбільш розповсюдженими. Позитивні коливальні рухи суші спричинюють регресії моря, а негативні – трансгресії. Найбільше вторгнення моря в сушу з затопленням гирла річок, прибережних западин, називається інгресією. З підняттям суші пов’язане збільшення її площі, заглиблення базису ерозії, що приводить до розвитку ерозійних процесів і викликає посилення розмиву поверхні суші. Навпаки, з опусканням суші пов’язане зменшення її площі і збільшення площі води, ослаблення процесів денудації, зміна інтенсивності річкового стоку.

Підвищення чи пониження рівня моря не слід плутати з підвищенням кількості води з-за розтавання льодовиків, збільшення кількості опадів чи припливно-відпливною діяльністю.

Коливальні тектонічні рухи мають велике значення для утворення потужних товщ осадових порід та формування покладів корисних копалин (нафти, вугілля, солей).

4. Тектонічними порушеннями називають згинання шарів та розриви у гірських породах внаслідок діяльності тектонічних рухів. У залежності від характеру тектонічних рухів їх поділяють на складчасті (плікативні) та розривні (диз’юнктивні).

Основним видом складчастого порушення є складка – хвильоподібний згин шару, що утворився у процесі пластичних деформацій гірських порід. Випуклі складки називаються антиклінальними, увігнуті – синклінальними. Великі підняття і прогини, які ускладнені рядом антиклінальних і синклінальних складок, називаються антикліноріями і синкліноріями. В свою чергу, вони групуються у більш складні складчасті структури, утворюючи мегантиклінорії та мегасинклінорії.

Розривні порушення – тектонічні порушення з розривом суцільності залягання гірських порід. Розрив має вид тріщини, що поділяє породу на блоки, які зміщуються (діаклази) або не зміщуються (параклази) один відносно одного.

Розриви без зміщення – це тріщини, мікротріщини. Бувають відкритими (не засипані мінеральною речовиною) і закритими (засипані речовиною). У залежності від кутів падіння тріщини поділяють на горизонтальні (кут падіння від 0^о до 10^о), похилі (10^о-50^о), круті (50^о-90^о). Сукупність тріщин, які покривають певні ділянки земної кори, називається тріщинуватістю.

Розриви із зміщенням пов’язані із діяльністю ендогенних сил, направлених на стиснення чи розтягування гірських порід. Виділяють: скид, підкид, насув, здвиг, горст, грабен.

Скид – розривні порушення, де зміщувач нахилений в бік опущеного крила, утворюється при розтягуванні земної кори.

Підкид – розривне порушення, де зміщувач нахилений в бік піднятого крила і висяче крило розміщене вище лежачого.

Насув – розривне порушення з пологим нахилом зміщувача, по якому висячий бік насунутий на лежачий і піднятий відносно нього. Насуви з переміщенням порід на десятки кілометрів, називаються шар’яжами.

Здвиг – розрив з вертикальним або нахиленим змішувачем, впродовж якого крила зміщені одне відносно іншого.

Грабен – опущена ділянка земної кори, відділена скидами від суміжних, відносно піднятих територій.

Горст – піднята ділянка земної кори, віддалена скидами або підкидами від суміжних ділянок. Чергування горстів і грабенів на значних витягнутих територіях, називають рифтами.

5. Землетруси – швидкі (раптові) коливання земної кори, викликані внутрішніми чи зовнішніми (рідко) силами. Щороку реєструється близько 3000 слабких землетрусів., а сильні проявляються 1-2 рази на рік. Токійський землетрус (1923р) – 140000 людей. Лісабонський (Португалія, 1755): 26-метрова хвиля накрила місто і прилягаючі території до 15 км від берега, Спітакський землетрус 1989 року.

Землетруси поділяються на ендогенні (вулканічні і тектонічні) та екзогенні (обвальні та гравітаційні). Вулканічні приурочені до районів вулканічних вивержень і пов’язані з проривами газів та лави по каналу. Обвальні землетруси пов’язані з обвалами гірської породи на поверхні Землі і в основному не приносять катастрофічних наслідків. Землетруси можуть бути викликані створенням великих водосховищ, під якими тиск води спричинює коливання.

Найбільш небезпечні – тектонічні. Тектонічна напруга, яка накопичується у певному місці надр, у певний момент досягає того рівня, коли гірські породи не здатні їх витримати, спричинює їх розриву на глибині. При цьому утворюються багато тріщин. Момент розриву та стрибкоподібних зміщень віддається на поверхні підземними поштовхами.

За глибиною сейсмічні землетруси поділяються на нормальні (до 75 км), проміжні (75-300 км) та глибоко фокусні (300-700 км).

Сейсмічний осередок – область розвантаження тектонічних напруг, глибинна зона цієї області – гіпоцентр, а область найбільшої сили ударної хвилі на поверхні – епіцентр.

Землетрус у межах водної акваторії називається моретрусом.

6. Рельєфоутворююча роль коливальних рухів полягає в створенні форм рельєфу різних розмірів. Вертикальні тектонічні рухи найвищого порядку сприяють формуванню планетарних форм рельєфу Землі, менші за силою та обсягами рухи утворюють підняття і прогини, утворюючи мега- і макроформи рельєфу. Так, прикаспійська низовина відповідає Прикаспійській синеклізі, Причорноморська – Причорноморській). Вертикальні рухи лежать в основі формування складчасто-брилових і столово-брилових гір. Вертикальні тектонічні рухи визначають конфігурацію материків та океанів, контролюючи розподіл моря і суші і впливаючи на кліматичні умови, прояв чи затухання ерозійних процесів.

Горизонтальні тектонічні рухи сприяють утворенню тріщин-рифтів у земній корі (в зонах спредінга), в зонах субдукції та обдукції – як негативні (глибоководні западини), так і позитивні (острівні дуги і гори) форми рельєфу.

Дата добавления: 2013-12-12