Протекціоністська політика і політика забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств

В зарубіжній економічній літературі, зокрема в «Oxford Paperback Encyclopedia», протекціонізм визначають як «Використання урядом будь-якого засобу, спрямованого на обмеження міжнародної торгівлі або подання штучної допомоги національним виробникам за рахунок їх іноземних конкурентів. Переважно охоплює спроби скоротити імпорт за допомогою торгівлі, квот та інших бар’єрів».

Протекціоністська політика необхідна в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок «відкриття» тих ринкових ніш, де національна економіка або безнадійно відстала, або готова до конкуренції з іноземцями без яких-небудь державних преференцій, і «закриття», використовуючи весь арсенал засобів, тих ніш, де вітчизняні виробники не готові до негайної відкритої конкуренції, але які не можна втрачати з міркувань національної економічної безпеки або макро- економічної важливості.

Протекціонізм включає цілий арсенал заходів з метою обмежень у міжнародній торгівлі, до яких належать запровадження митних тарифів і нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі (рис.)

В ідеалі протекціоністська політика спрямована на створення умов для стабільного потоку прибутків, для стійкого національного процвітання. Неминуче, через внутрішню логіку цілепокладання, протекціоністська політика прагне сприяти національному бізнесу в занятті більш престижних ніш у міжнародній спеціалізації, а саме в освоєнні галузей з найбільшою часткою доданої вартості, тобто галузей із найпередовішою технологією, оскільки технологічний відрив не тільки забезпечує максимально високу норму прибутку і найнадійніший і більш тривалий за часом потік прибутків, але й містить в собі величезний потенціал подальшого саморозвитку.

Сучасна держава надійно захищає як структурно-кризові, так і перспективні галузі, методами торгового протекціонізму від небажаної іноземної конкуренції. У межах інвестиційної політики надання підтримки грунтується на раціональних принципах, що передбачають поєднання допомоги із власними зусиллями фірм, поступове зниження підтримки піонерних виробництв у міру окупності проекту, переваги потенційно життєздатних фірм у депресивних галузях в отриманні довготривалої допомоги.

Протекціонізм також пов'язаний із регіональною політикою, яка спрямована на скорочення відмінностей у рівнях господарського розвитку регіонів і загальному стимулюванні економічного зростання, зокрема, з регіональною міграційною політикою. Як у перспективних, так і у кризових галузях і регіонах проведення протекціоністської політики завжди обумовлюється збереженням (шляхом модернізації) або збільшенням кількості робочих місць. Зазначена обставина є віддзеркаленням зростаючої активності зв'язків протекціонізму з політикою у сфері зайнятості.

Сферами тимчасової державної опіки є депресивні і піонерні галузі. У межах регіональної політики ними часто виступають:

- райони нового промислового освоєння, у тому числі відсталі райони аграрної спеціалізації. Як приклади можна навести регіональну програму розвитку долини річки Теннессі; програму освоєння ресурсів затоки Джемса в Канаді; засновані на теорії «полюсів зростання» японські регіональні програми «Технополіси» і державну регіональну програму розвитку Південної Італії - «Маццоджорно». Аналогічні програми реалізовувалися і в СРСР - в Казахстані і середньоазіатських республіках;

- депресивні старопромислові райони, тобто райони, у структурі виробництва яких переважають морально застарілі, низькорентабельні або збиткові галузі. Прикладом може служити регіональна політика Великої Британії, у межах якої здійснюються великомасштабні державні програми допомоги депресивним районам з переважанням збиткових (вугільні) і низькорентабельних (чорна металургія) галузей. Аналогічні програми існували у [Франції, Німеччині та інших країнах. Типовим прикладом району зазначеного типу в Росії є Кузбас, а в Україні - Донбас;

- райони з несприятливими для життя природно-кліматичними умовами. Широкої популярності набули програми розвитку районів Крайньої Півночі у США, Канаді, Швеції, Норвегії, колишньому СРСР. Крім іншого деякі країни не допускають іноземний капітал до розробки надр у північних районах. Вище згадувався федеральний закон США про Аляску. Аналогічні закони, що захищають Північ від проникнення іноземного капіталу, існують у Канаді.

Враховуючи, що виробничий потенціал трансформаційної економіки України характеризується в цілому відносно низьким техніко-технологічним рівнем виробництва, високим ступенем фізичного і морального зношення експлуатованого в діючому виробництві устаткування, хронічним браком інвестицій для реконструкції застарілих потужностей, поглибленням інноваційного відставання виробництва від загальносвітових тенденцій, стає доцільним об'єднання різних галузей за чотирма групами, які мають специфічні особливості відносно можливостей експорту і потреб у здійсненні протекціоністських заходів.

У першу групу включаються галузі, які маютіь об'єктивні перешкоди для виходу на міжнародні ринки через специфіку виробництва (сільськогосподарське виробництво, легка промисловість, транспортна сфера). Дані галузі переважно орієнтовані на внутрішній ринок, оскільки мають обмеження в можливостях експорту і слабко розвинене міжнародне виробництво. При наростанні економічних труднощів ці галузі зацікавлені в посиленні протекціоністських заходів, підвищенні захисних бар'єрів проти імпорту аналогічної продукції і, особливо, субсидуванні власного виробництва.

Галузі, що належать до другої групи, мають розвинений експорт, але обмежені в міжнародному виробництві (добувні галузі, чорна металургія тощо). Продукція цих галузей характеризується створенням незначної доданої вартості і сировинною спрямованістю. Такі галузі менше потребують захисних заходів, але особливо в умовах економічної нестабільності зацікавлені в більшій відкритості ринку і розширенні експорту, оскільки доходи від експортної діяльності служать основою їх існування.

Третя група включає галузі (аерокосмічну, літакобудівну, машинобудівну та інші), продукція яких відрізняється високим рівнем обробоки і наукоємністю, пов'язана з міжнародним виробництвом і могла б мати значну експортну орієнтацію, але сьогодні є неконкурентоспроможною на світових ринках. Оскільки ці галузі значною мірою інтегровані у світову економіку, вони виявляють зацікавленість до продовження відкритості внутрішнього ринку, так само як і зовнішнього, але більшою мірою потребують протекціоністських заходів щодо просування їх продукції на зовнішні ринки.

Галузі четвертої групи (паливно-енергетичний комплекс, тютюнова і окремі види харчової промисловості) майже повністю використовують зарубіжне виробництво для задоволення потреб внутрішнього ринку, через високу конкуренцію практично не мають шансів виходу на світовий ринок і тому менше зацікавлені у протекціоністських заходах, ніж галузі другої і третьої груп. Оскільки продукція цих галузей має неоднорідний характер для них характерний селективний протекціонізм, спрямований проти певної країни або товару.

В Україні, наприклад, є потенціал для створення конкурентної експортної продукції (включаючи послуги) в таких наукоємних галузях:

- авіаційна і ракетно-космічна промисловість;

- виробництво зброї і військової техніки;

- окремі види енергетичного машинобудування;

- оптоелектроніка;

- розробка нових матеріалів;

- ядерні технології;

- оптичні прилади і геодезичне устаткування для пошуку нафти і газу;

- програмне забезпечення.

Проте, мабуть, єдиною сферою наукоємного виробництва, яка дійсно спроможна сьогодні успішно конкурувати з аналогічною експортною продукцією провідних країн світу; є орієнтована на зовнішній ринок частина оборонно-промислового комплексу України. Але й вона потребує суттєвої всебічної підтримки з боку держави, у тому числі й через систему реально допустимих на сьогодні протекціоністських заходів. У решті сфер, на жаль, пріоритети в науково-технічній, промисловій і зовнішньо-економічній політиці України чітко не визначені.

[1] Сільський час. – 2003. – 16 квіт.

[2] Павлов О.І. Модель сільського розвитку в Україні та її відповідність стандартам Європейського Союзу // Статистика України. - 2006. - №3, с. 91-97.

[3] www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/09/21/26411/ - 30k

[4] Меєрс В., Дем’яненко С., Джонсон Т., Зоря С. Зміна фокуса аграрної політики та розвитку села в Україні: висновки та перспективи для руху вперед: Зб. Наук. Праць.- К.: КНЕУ, 2005.- с. 65.

[5] Ревенко М. Удосконалення державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки //Економіка України. – 2003. - № 5. - с. 51-55.

[6] Статистичний щорічник України за 2007 рік // За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Видавництво «Консультант». – 2008. – 571 с.

[7] Джерела: Звіт про результати управління корпоративними правами держави в госпо­дарських товариствах, НАК та ДХК за 2006 рік; Звіт про результати управління корпоративними правами держави в ГТ, національних акціонерних компаніях і ДХК за 9 місяців 2007 року.

[8] Про результати перевірки та аналізу фінансово-господарської діяльності державних (національних) акціонерних і холдингових компаній за 2001-2003 роки / Затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 07.12.2004 № 27-4 / - Київ: Рахункова палата України, 2005. - Випуск 2.

Дата добавления: 2013-12-12