Національно-культурний рух в Україні у XV – середині XVII ст

ЛЕКЦІЯ 7

1. Культурний розвиток українських земель у складі Литовської держави і Польського королівства. Становлення гуманістичної культури в Україні.

2. Національно-культурне піднесення наприкінці XVI – на початі XVII ст. Острозька академія. Заснування Києво-Могилянсько колегіуму.

3. Українська культура напередодні Визвольної війни 1648 – 1657 рр.

Незважаючи на несприятливі політичні умови, тривав подальший розвиток української культури. Період XV–XVI ст. став добою посилення її зв’язків із Заходом. У цей час чимало українців навчалося в університетах Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі, де вони переймалися іншими, передовими на той час ідеями, насамперед гуманістични­ми, й переносили їх на рідний ґрунт. Особливу увагу студентам слід звернути на діяльність визначних представників гуманістичної культури в Україні Юрія Дрогобичва (1450–1494), Павла Русина з Кросна (помер 1527), Григорій Чуй Русина (1523–1573), Юрія Тичинського-Рутенця (перша половина XVI ст.), Івана Туробінського-Рутенця (1511–1575), Станіслава Оріховського (1513-1566).

Однак, попри наявність в українському середовищі досить значного прошарку високоосвічених людей, які сприяли формуванню нової української світської інтелігенції, давалися взнаки кризовий стан шкільної освіти в Україні, відсутність вищої школи. Ситуація змінилася наприкінці XVI ст., коли активізація єзуїтів у шкільництві викликала несподіваний для апологетів католицизму спротив українського суспільства. На протидію чужинському впливу розпочалося інтенсивне створення нових українських шкіл. Взірцем реформованого навчального закладу вищого ступеня стала Острозька школа, фондована князем К. Острозьким, яка перша піднесла систему освіти в Україні до рівня вищих католицьких шкіл у Речі Посполитій. Провідне місце в її навальній програмі займало вивчення слов’яно-руської, грецької і латинської мов, а також «семи вільних наук» – граматики, риторики, діалектики, геометрії, арифметики, музики, астрономії. Викладачами школи, яку сучасники називали академією, були визначні вчені й письменники Г. Смотрицьких, І Княгинецький, В. Суразький, Клірик Острозький, Д. Наливайко та ін. Вони склали т. зв. Острозький вчений гурток, який став важливим осередком розвитку ренесансно-гуманістичної культури в Україні. Подібні вогнища культури виникають у багатьох інших містах України з ініціативи тих чи інших представників української знаті, шляхти або міщанства чи духівництва. Серед них – культурно-освітні осередки при дворах кн. Курбського у Миляновичах на Волині, кн. Ю. Слуцького, в маєтку волинського маршала П. Загоровського та ін. У 1586 р. було створено школу вищого типу при Львівському Успенському братстві, де викладали визначні діячі української культури К. Ставровецький, С. та Л. Зизанії, С. Косів ін. Братські школи, подібні до Львівської, виникають у Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Немирові, Кам’янці на Поділлі, Луцьку та ін.

Після укладення Берестейської унії і посилення наступу католицизму в Галичині та на Волині культурно-освітні сили переносять свою діяльність зі Львова й Острога до Києва, ближче до місця зосередження козацтва, яке дедалі активніше виступає захисником національно-культурних інтересів українського народу. Головними осередками культурного життя були Києво-Печерський і Богоявленський монастирі з братством і школами, які дістали безпосередню підтримку гетьмана П. Сагайдачного і козацтва в цілому.

Активну участь у піднесенні освіти і культури беруть І. Борецький П. Беринда, З. Копистенський, Л. Зизаній, Т. Земка та ін. Найяскравішою постаттю серед них був київський митрополит П. Могила, визначний церковний і культурний діяч, учений, організатор вищої школи в Україні. Йому належить заслуга в об’єднанні Київської братської школи з Печерською монастирською школою і створенні колегіуму на зразок західноєвропейських шкіл, який був перетворений митрополитом на академію. З історією Києво-Могилянської академії пов’язаний всебічний розвиток культури українського народу протягом XVII–XVIII ст., задоволення його освітніх і наукових потреб. Тут формувалася і розвивалася тогочасна літературна мова, був започаткований перший у нашій країні театр. Із стін академії вийшло багато визначних державних, громадських, політичних і освітянських діячів, вчених письменників, художників і композиторів.

Важливу роль у розвитку української культури відігравало книгодрукування, Першою слов'янською друкованою книгою був «Часослов», видані Святополком Фіолем у Кракові (1491). Студентам необхідно запам'ятати, що вона призначалася саме для користування в Україні, про що свідчить ні явність у ній багатьох ознак живої української мови. Широкою популярністю користувалися також видання Франциска Скорини – визначного білоруського вченого. Першою друкованою на українських землях книгою вважається «Апостол» (1574), надрукований у Львові Іваном Федоровичі Епохальною подією в історії української культури було ви друкування перш у східнослов'янських народів знаменитої Острозької біблії (1581), яка гіді репрезентувала українську книжність в Європі. Варто зауважити, що сучані дослідники дотримуються думки про існування друкарства в Україні. Федоровича, який відновив занедбане раніше книгодрукування.

Наслідком протистояння католицькій експансії в Україні була мобілізація усіх інтелектуальних сил українського суспільства, яка спричинила піднесення національно-культурного руху в останній чверті XVI – на початку ХVІІ ст. Характерне явище – виникнення полемічної літератури. Вона торкалася актуальних і злободенних проблем, була розрахована на контакт із щиро; освіченою аудиторією, студентами братських шкіл, їх викладачам духівництвом, православною шляхтою, що надавало їй високого громадянського звучання.

Для розвитку українського мистецтва у XV—XVII ст. характерні проникнення гуманістичних ідеалів, перехід від умовної догматичності, середньовічної канонічної замкненості до відтворення навколишнього світу й реальної людини з її діяннями, думками й почуттями. Ренесансний культурний рух, що народився в Італії, захопив у сферу своїх впливів і Україну, хоча вияви його тут мали свою специфіку, пов'язану з продовженням мистецьких традицій Київської Русі, могутнім впливом народної творчості. Яскравим зразком поєднання місцевих рис будівництва з ренесансним стилем є ряд ансамблів Львова (насамперед Успенська церква, каплиця Трьох святителів вежа Корнякта), Кам'янця-Подільського, Острога. Високого рівня досяг український монументальний фресковий живопис. У XV ст. його зразки можна побачити також у соборах Кракова, Сандомира, Гнєзна, Любліна, Вислиці, що пояснювалося високим мистецьким рівнем і підтримкою Ягеллонів, насамперед Владислава Ягайла, який виховувався в атмосфері української культури. Високого рівня досяг станковий живопис, насамперед іконопис. В українській іконі виразно позначилися дві художні концепції – професійна та народна, причому колористично-образний внесок народних майстрів набу­ті деталі більшої ваги і глибшого звучання. Зокрема, у XVI ст. у станковому живопису поряд із традиційними видами іконопису утверджується портрет як самостійний жанр, зароджується історичний живопис, посилюється увага до побутових сцен, пейзажу. Під впливом західноєвропейського мистецтва відбувався процес руйнування традиційних, канонічних форм вираження. В результаті український живопис XVII ст. утвердився як певний синтез традиційного бачення й нового світовідчуття, позначеного впливом ренесансного гуманізму.

Дата добавления: 2013-12-12