Правобережна Україна і західноукраїнські землі у ХУІП ст

ЛЕКЦІЯ 14

1. Колонізаційні процеси на Правобережжі на початку XVIII ст. Відновлення козачини. Семен Палій.

2. Гайдамацькі рухи 30-х років XVIII ст. Коліївщина. М. Залізняк, І. Гонта.

3. Галичина у складі Речі Посполитої та Австрійської імперії. Приєднання Правобережжя до Російської імперії.

Студенти мусять знати, що бурхливі події другої половини XVII ст. не перервали тісних економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків між обома частинами козацької України, поділеної її великодержавними сусідами. Ідеєю політичної єдності України переймалися широкі верстви козацтва, міщанства і селянства, патріотично налаштована козацька старшина й духівництво. Важливу роль у національно-культурному єднанні українського народу відігравала Києво-Могилянська академія, де навчалися представники усіх регіонів України. До об’єднання українських земель в одному державному організмі прагнули наступники Б. Хмельницького – гетьмани П. Дорошенко, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа. Походи Дорошенка і Мазепи в Галичину і на Волинь щоразу пробуджували у свідомості найширших верств українського суспільства ідею національного єднання.

Слід звернути увагу на те, що важливим фактором зміцнення зв’язків між обома частинами колишньої козацької держави було відродження на Правобережній Наддніпрянщині козацького устрою всупереч спробам польської магнатерії знищити козацтво остаточно. Правобережному козацтву на чолі із С. Палієм, С. Самусем та А. Абазином вдалося, спираючись на підтримку Гетьманщини, колонізувати значні регіони і відродити завмерлі на тривалий час соціально-економічне і національно-культурне життя.

Важливе значення мали заходи Мазепи, спрямовані на інтеграцію Правобережжя у державний організм Гетьманщини в ході російсько-шведський війни. Однак після поразки шведської армії Правобережна Україна знову повернулася під владу Польщі. Козацькі війська були виведені на території Гетьманщини, магнати й шляхта почали повертатися на старі місця, вступаючи у земельні володіння після 60-річної перерви. Знову, як напередодні Хмельниччини, виросли величезні латифундії магнатів Любомирськи, І Потоцьких, Яблоновських, Браницьких, Сангушків, Чарторийських, які мали вирішальний політичний вплив у польській державі і вели до цілковитого ослаблення королівської влади.

Посилення соціального і національного гніту в результаті сваволі магнатів і шляхти на Правобережній Україні, де фактично не відчувалося присутності центральної влади, покликало до життя нову форму боротьби українського народу, яка дістала назву «гайдамаччина». Вона здійснювалася в умовах ліквідації козацтва на Правобережжі, полонізації вищих верств українського суспільства, коли українське селянство фактично залишилося сам на сам з новою хвилею шляхетсько-католицької експансії. Гайдамаки (від турецького «турбувати», «гнати», «переслідувати») організовувалися в загони і, спираючись на підтримку населення, вели активну партизанську боротьбу проти польської шляхти і магнатерії. Важливою опорою гайдамацького руху була Запорозька Січ, де нерідко формувалися гайдамацькі загони і яка постачала найбільш досвідчений та загартований прошарок вояцтва.

Необхідно знати, що гайдамацтво знаходило підтримку й серед праві славного духівництва, незадоволеного поверненням уніатства, посиленням католицизму. До нього прилучались також міщани та рештки дрібної шляхти. Таким чином, гайдамацький рух значною мірою відбивав загальнонаціональні прагнення, спрямовані на ліквідацію польського панування на правобережній Україні. Цю роль гайдамацтва в українській історії прекрасно усвідомлював Т. Шевченко, який називав його боротьбу «справою всієї опції».

Студенти повинні ознайомитися з найзначнішими виступами гайдамаків. Перший з них мав місце у 1734 р. під час т. зв. безкоролів’я і боротьби Ст. Лєщинського та Августа Саксонського за королівський престол, яких підтримували відповідно Франція і Росія. Втручання Росії, яка ввела свої війська у межі польської держави, серед яких були і козацькі загони, пробуджувало сподівання на возз’єднання Правобережжя з Гетьманщиною та ліквідацію польського панування. Повстання вибухнуло на Брацлавщині, де його очолив сотник надвірного війська Любомирських Верлан. Воно швидко поширилося на Поділля, Київщину, Волинь і навіть Галичину, де активізувався т. зв. опришківський рух. Повсталі скрізь громили прихильників Ст. Лєщинського. Коли ж на престолі утвердився Август III, він разом зі своїми російськими союзниками почав жорстоко придушувати повстання. Однак ліквідувати повністю гайдамацький рух не вдалося. У цей час посилився антишляхецький рух у Західній Україні, де діяв найславетніший з опришків Олекса Довбуш.

Дії гайдамаків тривали у 1737 р. і у 1750 р. Однак наймасштабнішим було повстання гайдамаків у 1768 р. Воно відбулося в обстановці тиску на Польщу Катерини II, яка добилася обрання королем свого коханця Ст. Понятовського і змусила проголосити зрівняння в політичних правах православ­них і протестантів із католиками. Це викликало роздратування польської шляхти яка утворила опозиційну конфедерацію у м. Барі та розпочала «хрестовий похід» проти «схизми», руйнуючи православні храми і знущаючись над українським населенням. Повстання, що увійшло в історію під назвою «Коліївщина», розпочалася на південній Київщині з виступу гайдамаків на чолі із запорожцем М. Залізняком. За кілька тижнів воно охопило Київське, Брацлавське, а також частину Подільського і Волинського воєводств. До посталих приєднався сотник надвірної охорони київського воєводи С. Потоцького Іван Гонта. Об’єднані загони повстанців узяли Умань, де ними було знищено значну кількість польської шляхти та євреів-орендарів. Це був кульмінаційний пункт повстання, до поразки якого спричинилися російські війська, дислоковані на Правобережжі. Налякане розмахом гайдамацького виступу, його антикріпосницьким спрямуванням, царське командування підступно захопило Залізняка, Ґонту та інших. Разом із польською шляхтою російські війська розгромили основні сили повстанців і вчинили над ними жорстоку розплату. Гонта був закатований поляками, а Залізняка заслано до Сибіру. Тисячі селян зазнали кривавого суду польської шляхти. Коліївщина знайшла яскраве відображення у творах Т. Шевченка, зокрема в його поемі «Гайдамики». Повстання 1768 р. було високо оцінене польським істориком Й. Лелевелем, який назвав його «видовищем зворушливим і прекрасним».

Студенти повинні звернути увагу на те, що придушення гайдамацького руху не забезпечило стабілізації внутрішнього становища польської держави. Егоїстична політика магнатів вела до посилення політичної анархії і розвалу соціально-економічного життя, чим намагалися скористатися її зажерливі сусіди – Росія, Пруссія і Австрія.

Внаслідок першого поділу Польщі (1772) Росія дістала Латгалію (східну частину Латвії) та деякі білоруські землі; Австрія – Галичину і частину Краківського воєводства, Пруссія – Вармію, Помор’я (без Гданська). Мальборкське та Хелминське воєводства (без Торуня), частину Куявії та Великої Польщі. Остаточне падіння польської державності було прискорене прийняттям т. зв. конституції 3 травня 1791 р., в якій відбився вплив Французької революції. У відповідь російські та прусські війська увійшли в Польщу, щоб запобігти поширенню революційних настроїв і можливому зміцненню польської державності.

Під час другого поділу Польщі (1793) Росія отримала Правобережну Україну та ще частину Білорусі; Пруссія – Гданськ, Торунь і Велику Польщу з Познанню. Внаслідок останнього, третього поділу Польщі (1795) Австрія загарбала Малу Польщу і частину Мазовії, Пруссія – решту Мазовії з Варшавою, Росія – Західну Білорусь, литовські землі і Волинь

Отже, під кінець XVIII ст. більшість українських земель увійшла до складу Російської імперії. Студентам слід усвідомити, що об’єднання різни гілок українського народу відбулося в умовах, коли царизм ліквідував політичну автономію України та козацтво і, здійснюючи централізаційну асиміляторську політику, стояв на заваді розвиткові української культури.

Феодально-кріпосницький лад і самодержавна система на довгі роки утвердилися в Україні. Знадобилося ціле століття, щоб український народ знову підвівся з колін і розгорнув боротьбу за соціальне й національні визволення.

Дата добавления: 2013-12-12