Розвиток культури в незалежній Україні

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності.

В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин, Глухів, Збараж). Створено національну урядову комісію, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей.

Видаються раніш заборонені твори українських письменників: І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, М. Зерова, С. Гординського, Є. Плужника, М. Хвильового, Б. Антоненка-Давидовича та ін. Почали виходити журнали «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Читачі України дістали змогу познайомитися з творами письменників-дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Сверстюка та ін.

Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси («Червона рута», «Золоті ворота»).

Як і в усьому світі, в Україні спостерігається тенденція комерціалізації культури, особливо масової. Зокрема, за роки незалежності виник вітчизняний шоу-бізнес. Популярними стали пісні І. Повалій, Н. Могилевської, О. Пономарьова, групи «Воплі Відоплясова» та ін. Однак разом із тим він програє поки що у конкурентній боротьбі російському шоу-бізнесові, краще організованому, з великою кількістю талановитих виконавців.

У травні 2004 р. вітчизняний шоу-бізнес досяг найбільшого за роки свого існування успіху, коли у конкурсі «Євробачення» у Туреччині перемогу здобула українська співачка Руслана Лижичко. Країна-переможниця, за умовами конкурсу, проводить конкурс наступного року. «Євробачення» у травні 2005 р. в Києві стало визначною подією в культурному житті України.

Досить у скрутному становищі в Україні опинилася видавнича справа через невдале податкове законодавство. Великою проблемою для сучасних українських літераторів є друкування своїх творів. Ринок друкованої продукції в Україні, особливо на сході та півдні заполонили російськомовні видання — більш дешеві, а головне — тематично різнобічні.

Занепад переживає українська освіта, оскільки реформи під гаслом її демократизації пробуксовують і здебільшого підміняються «показухою». Розбіжності між словом і ділом калічать моральність молодого покоління. 2001 р. набув сили новий закон України «Про загальну середню освіту в Україні», що передбачає демократизацію, гуманітаризацію системи освіти і впродовж 12-річноготерміну навчання та 12-бальної системи. Однак старі недоліки —бюрократичний контроль за роботою середньої школи, оцінка роботи вчителів за успішністю та ж сама «показуха», а також відсутність стимулів до навчання — зводять усі реформи середньої освіти нанівець.

Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови,обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства.

Україна має значний науковий потенціал. Сучасний науковий комплекс країни складається з науково-дослідних інститутів, ВНЗ, проектно-конструкторських та технологічних бюро. Академія Наук здобувши статус національної, стала провідним координуючим центром країни.. Українські науковці мають численні зв'язки з науковими товаришами і провідними університетами Росії, Європи і США. Встановлені тісні зв'язки з науковими центрами української діаспори: Українським вільним університетом у Мюнхені, Українським інститутом у| Гарвардському університеті (США), Канадським інститутом українських студій.

Наукові розробки Національного космічного агентства України дозволяють досліджувати космічний простір. Україна бере участь у міжнародній програмі ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобал старт».

Конструкторське бюро заводів ім. Антонова в Києві, ім. Малишева в Харкові, «Мотор-Січ» у Запоріжжі створюють сучасну цивільну і воєнну техніку.

Певних успіхів досягли вітчизняні гуманітарні науки, зокрема історична. За роки незалежності вивчення історії України переживає справжній ренесанс.

4. Релігійна і міжконфесійна ситуація у незалежній Україні.

Із моменту проголошення в Україні незалежності активізувалося релігійне життя. Навесні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила закон про свободу совісті та релігійних обов’язків, який заборонив державі втручатися у справи церкви, а церкві — у державні справи.

Сучасна релігійна ситуація в Україні характеризується розколом православ'я. У 1990 р обранням Помісним собором патріарха Мстислава (Скрипника) була відновлена УАПЦ, у Києві та інших містах відновилися її храми. Московський патріархат надав внутрішню автономію Українській православній церкві (УПЦ), але зберіг за собою право призначати вищих духовний клір в Україні. Спроби президента Л. Кравчука та київського митрополита Філарета (Денисенка) відділитися від Московського патріархату повної незалежності УПЦ не вдалися. Тому частини УПЦ за підтримки української влади виділились, утворивши Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП), яка й досі є ніким не визнаною. Таким чином, православ'я в Україні розділилось на три ворогуючі між собою конфесії, що надзвичайно ускладнює релігійну ситуацію в країні.

В 1989 р. відновилася діяльність греко-католицької церкви (УГКЦ). Вона має великий вплив у Західній Україні. її резиденцією став Собор Святого Юра у Львові.

Крім християнських конфесій, в Україні діють іудейські та мусульманські релігійні громади, буддисти та багато інших сект.

Дата добавления: 2013-12-12