Тема 8. Фінансове забезпечення підприємств комунальної форми власності

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою частиною місцевих фінансів, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отри­мані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничі й сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи: ті, які пов­ністю перебувають на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частко­во фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі самоокупності.

Заклади культури, освіти, охорони здоров’я, туризму і спорту, як правило, фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; підприємства житлового та комунального господарства, транспортні підприємства в значній мірі фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проект­ні організації та інші функціонують на принципах самоокупності. Таким чином, на рівні місцевого господарства створений сектор економіки зі специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто підприємства комунальної форми власності, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин.

Проблеми становлення, організації та розвитку місцевих фінансів широко висвітлені в економічній літературі. Що ж до питання організації фінансів на підприємствах комунальної фор-ми власності, то вчені і економісти-практики розглядають його, головним чином, при висвітленні інших проблем місцевих фінансів. Нині відсутні спеціальні праці, присвячені комплексному дослідженню проблем фінансів підприємств комунальної фор-ми власності, які б, зокрема, характеризували особливості прояву сутності фінансів в цьому секторі господарювання в умовах переходу до ринкових відносин, що до певної міри впливає на ефек­тивність їх використання місцевими органами самоврядування.

На наш погляд, фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою місцевих фінансів і водночас вони являють собою самостійну економічну категорією, яка віддзеркалює економічні відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:

· житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);

· санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);

· транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);

· комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);

· комунального обслуговування (готелі тощо);

· міські шляхи.

Житлово-комунальне господарство як галузь місцевого господарства було найменше підготовлене до ринкових умов господарювання. Це пов’язане з тим, що в умовах адміністративно-командних методів управління плата за житло тільки частково покривала видатки на його утримання.

За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалось нове житлове будівництво та значна час­тина видатків на капітальний ремонт житлового фонду, тому про самоокупність житлово-експлуатаційних організацій та госпрозрахунок у цей період не могло бути й мови.

Значні кошти з місцевих бюджетів виділялись також комуналь­ним підприємствам.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансуван-ня підприємств комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з визначення доходів цих підприємств. Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно мен­ші ніж видатки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й напряму надання дотації. Так, житлово-експлуатацій­ним конторам нада­ється: бюджетна дотація на покриття збитків від експлуатації, від перевищення сплаченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке подається відомчими котельними; дотація на капітальний ремонт. Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на придбання нового рухомого складу та на капітально-відновлювальні роботи. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються залежно від їх функціонального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати прибуток.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починаєть­ся з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і струк­тура залежать від функціонального призначення підприємства.

Наприклад, у житловому господарстві спочатку визначаються доходи за всіма джерелами надходжень: квартирна плата, орендна плата за нежитлові приміщення, відшкодування витрат на ут­римання внутрішньобудинкових мереж. Загальна сума квартир­ної плати розраховується виходячи з розмірів середньорічної жит­лової площі, за яку проводиться оплата, і середньої ставки плати за 1 кв. м. При цьому розмір середньорічної оплаченої пло­щі визначається за формулою:

де: П — розмір житлової площі на початок планового року;

В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію в плановому році;

Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації в плановому році;

М — кількість місяців функціонування житлової площі в плановому році (ця кількість обчислюється з 1 числа місяця, наступного за місяцем уведення житлової площі в експлуатацію; аналогічно роблять і щодо вибуваючої житлової площі);

12 — кількість місяців у році.

Середня квартирна плата за 1 кв. м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

На розмір індивідуальної квартирної плати впливають такі чинники: поліпшення в нових будинках умов благоустрою квар­тир, рішення уряду України і місцевих органів влади щодо зміни тарифів за користування житловою площею, забезпечення будин­ків ліфтами, місцезнаходження та поверховість будинку.

При плануванні доходів підприємств житлового господарства слід звернути увагу на те що, значна частина мешканців будинків має право на отримання різноманітних пільг, які фінансуються, як правило, з місцевого бюджету.

Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється за тарифами, диференційованими залежно від типу будови, цілей використання та її місцезнаходження.

Доходи від нежитлових приміщень складаються з орендної плати за встановленими тарифами, оплати опалення, комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами, а також сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і по-точ­ний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі.

Важливо зазначити, що структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов’язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Наприклад, у 2000 році житлові організації Ватутінського району м. Києва отримали 53% доходів від квартирної плати, у Дарницькому районі м. Києва це джерело доходів становило 59,5%, або на 6,5 пункту більше; орендна плата за нежитлові приміщення у Ватутінському районі становила 7,0%, а в Дарницькому — 19,3%, або на 12,3 пункту більше; кош­ти, отримані на відшкодування витрат на утримання внутрішньобудинкових мереж у Ватутінському районі дорівнювали 5,4%, а в Дарницькому — 5,8%, або на 0,4% пункту менше; інші доходи у Ватутінському районі становили 30,0%, а в Дарницькому — 15,4%, або на 14,6% пункту менше.

Дещо по-іншому плануються доходи транспорт них підприємств комунальної форми власності. В основу планування пок­ладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Пере­везення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума якої визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді. До інших видів доходів належать доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі. Слід зазначити, що на всіх видах транспорту склалась приблизно однакова структура доходів. Так, у м. Києві у 2000 році в доходах «Київміськ-автотрансу» надходження від перевезення пасажирів становили 95,0%, а інші надходження — 5,0%, анало­гічна ситуація в «Метрополітені» та «Київелектротрансі».

Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних статей: заробітна плата, яка становила в м. Києві у 2000 році — 21,0%; нарахування на заробітну плату — 8,2%; плата за технічне обслуговування житлових будинків — 14,0%; ремонт житлового фонду — 7,7%; вивезення сміття — 11,1%; матеріальні витрати — 4,4%; електроенергія на освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби — 10,5%; амортизаційні відрахування на повне відновлення відокремлених нежитлових будинків — 3,4%; утримання будинкового господарства, технічного інвентаря, дре­наж та механізоване прибирання — 16,9%; інші витрати становлять — 2,8%. Слід зазначити, що структура витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть більше того, в різних районах одного і того самого міста вона також не однакова — на неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Дещо інший склад витрат мають транспортні підприємства. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, таких як заробітна плата, нарахування на заробітну плату та інші, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспорт­ним підприємствам певної спеціалізації. Наприклад, автотранспортні підприємства в складі витрат мають витрати на придбання палив­но-мастильних матеріалів, які становлять 31,0%; у підприємствах «Київський метрополітен» у складі витрат є така стаття, як витрати на придбання електроенергії. Слід зазначити, що структура витрат в транспортних підприємствах різного призначення не однакова.

Склад витрат, що включаються в собівартість виробництва і реалізації робіт та послуг визначаються відповідно до «Інструкції з планування, обліку і калькуляції собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарст­ва», затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України № 24 від 31 березня 1997 року.

Витрати на виконання робіт та послуг у вартісному виразі фор­мують собівартість. Цей показник є одним з найголовніших економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства.

Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат за кожною її складовою визначається на підставі встановлених законодавством України (відповідними законодавчими актами), а також прийнятих на підприємстві норм використання сировини матеріалів, палива тощо, норм і розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва та норм на інші елементи витрат на виробництво.

Лише за окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне нормування, планування здійснюється на підставі фак­тичних витрат за попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його функціонування.

Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

· інші витрати.

До елемента «Матеріальні витрати» належать такі витрати:

1) пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт та послуг;

2) на розробку та використання природної сировини;

3) не капітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацію виробництва;

4) на обслуговування виробничого процесу, які містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію;

5) на перевезення матеріалів;

6) на матеріали для проведення поточного ремонту, технічного огляду та технічного обслуговування основних фондів, забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням.

У зв’язку з тим, що матеріальні витрати на виробництво в підприємствах житлово-комунального господарства становлять незначну частку, то їх планування здійснюється методом прямого обчислення.

До елемента «Витрати на оплату праці» належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені з урахуванням прийнятої підприємством системи оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат.

Витрати на оплату праці плануються відповідно до штатного розкладу, норм трудових витрат на проведення кожного виду робіт та нормативів обслуговування, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, надбавок і доплат, які передбачені чинним законодавством і обумовлені колективним договором, а також до витрат на оплату праці позаштатних працівників.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці розраховується виходячи з планового обсягу виконання робіт та надання послуг, установленої трудомісткості (норм виробітку) та відрядних оцінок і середньої годинної (денної) та-рифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинної оплати праці визначається виходячи з їх планової кількості та середньої тарифної ставки або посадового окладу.

До елемента «Відрахування на соціальний захист» належать відрахування на різні види державного обов’язкового соціального страхування і до Пенсійного фонду України.

Планування цієї групи витрат здійснюється також методом прямого обчислення. Для цього сума заробітної плати множиться на відповідний норматив, встановлений державою щодо кожного фонду, ділиться на сто і додається.

До елемента «Амортизація основних фондів та нематеріальних активів» належать витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів за встановленими нормами і порядком, затрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів у сумі амортизаційних відрахувань, визначаються щомісяця за нор­мами, розрахо­ва­ними виходячи з їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше 10 років безперервного використання або строку діяльності підприємства. Нематеріальні активи — це вартість промислової та інтелектуальної власності.

До елемента «Інші витрати» належать витрати на перевезення працівників до місця роботи, набір робочої сили, страхування майна підприємства, виготовлення та придбання бланків цінних паперів, оплату відсотків за кредитами, оплату послуг комерційних банків та інші незначні витрати.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових дохо дів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-ко­му­нального господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господа­рю­вання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів жит­лово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встанов­люється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капі­талу, своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують — неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення надходжень коштів до довго­строкової заборгованості, відношення суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

Тема 9. Фінанси житлово-комунальногогосподарства

1. Проблеми розвитку житлово-комунального господарства в Ук­раїні.

2. Класифікація та групування витрат ЖКГ.

3. Планування та калькулювання собівартості житлово-комуналь­них послуг.

4. Комунальні платежі та методи управління ними.

Основні терміни та поняття: житлово-комунальне господарство, ко­мунальні платежі, витрати, комунальні послуги, інформаційні системи жит­лово-комунального господарства.

1. Проблеми розвитку житлово-комунального господарства в Україні

Житлово-комунальне господарство - це одна з важливих та пріоритет­них галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток еко­номічних взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято >5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато про­блем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування.

Не сформований інститут власника житла гальмує створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла. У власність громадян передано понад 5,3 млн квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 % дер­жавного житлового фонду. Проте підприємства, що мають житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого.

Не забезпечено сприятливих умов для приватизації ЖЕКів та створен­ня об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, асоціацій жителів багатоквартирних будинків, будинкових комітетів тощо. Відсутність національних комісій регулювання діяльності природних монополій з цент­ралізованого водопостачання та водовідведення, централізованого постачан­ня теплової енергії, як це передбачено Законом України "Про природні мо­нополії", призвело до нерівних умов господарювання на ринку надання по­слуг водо-, теплопостачання та водовідведення та постачання електричної енергії. Якщо рівень тарифів на електроенергію визначається на державному рівні, то на послуги житлово-комунального господарства - на місцевому. Немає механізму їх синхронізації. У зв'язку з цим Комітет визначив основні завдання та заходи Загаль­нодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства (далі - Програма), щоб вивести галузь із кризового стану.

Метою Програми є реалізація державної політики, спрямованої на за­доволення потреб усіх споживачів у економічно доступних житлово-кому­нальних послугах належного рівня та якості, що відповідає вимогам держав­них стандартів, гармонізованих зі стандартами Євросоюзу; створення умов для сталої, ефективної роботи та розвитку житлово-комунального господар­ства, підвищення рівня прозорості у взаємовідносинах між суб'єктами ринку житлово-комунальних послуг; зниження техногенного впливу на природні об'єкти; стимулювання економного і раціонального використання ресурсів, насамперед енергоносіїв.

Програма передбачає виконання таких основних завдань:

• підвищити ефективність управління житлово-комунальним госпо­дарством та упорядкування відносин власності у цій сфері;

• забезпечити беззбиткове функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій системі визначення рівня та­рифів та адресного соціального захисту населення;

• технічно переозброїти галузь, запровадити інноваційну модель її роз­витку.

Ключовою проблемою управління на етапі реформування житлово-ко­мунального господарства є запровадження системи договірних відносин, зу­мовлених появою у цій сфері господарюючих суб'єктів різних організаційно-правових форм.

Пріоритетним на першому етапі є створення в містах керуючих житло­вим фондом компаній - замовників житлово-комунальних послуг, запрова­дження Єдиної автоматизованої системи нарахування та обліку оплати насе­ленням споживаних житлово-комунальних послуг та енергоносіїв.

У сфері природних монополій - утворення акціонерних товариств -керуючих компаній, до статутного фонду яких не входить майно, що не підлягає приватизації.

Органи місцевого самоврядування самостійно обирають одну з таких схем управління комунальним майном та житлово-комунальними підприємствами - суб'єктами природних монополій: схему безпосереднього керівництва (існуюча), яка базується на постійному керівництві підприємством комунальної власності через укладення контракту з керівни­ком і передбачає повну відповідальність органів місцевого самоврядування за експлуатацію, обслуговування, фінансування, інвестування реконструкції та розвитку підприємства тощо або схему делегованого управління (реко­мендована) - базується на розподілі відповідальності згідно з договорами (контрактами) на управління, оренду цілісного майнового комплексу або до­говору концесії на 20 - 25 років.

Одночасно з реформуванням управління у сфері природних монополій посилюється державне регулювання діяльності суб'єктів на монопольних ринках послуг водо-, теплопостачання та водовідведення. Ці функції покла­даються на першому етапі на Держжитлокомунгосп та його регіональні підрозділи, на другому - на Національну комісію регулювання діяльності природних монополій у житлово-комунальній сфері.

Головним завданням забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій системі визна­чення рівня тарифів та адресному соціальному захисту населення є досяг­нення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі з одночасним впро­вадженням комплексу заходів, спрямованих на:

• зменшення рівня витрат операційної діяльності;

• збільшення надходжень підприємств, що надають житлово-кому­нальні послуги.

Реалізація першого напряму може бути здійснена шляхом оптимізації витрат та втрат матеріальних та енергетичних ресурсів (палива, електричної енергії, води, теплової енергії) житлово-комунальних підприємств; встанов­лення цін на енергоресурси для підприємств житлово-комунального госпо­дарства на рівні цін для населення; зменшення податкового навантаження на підприємства житлово-комунального господарства (відміни ПДВ на послу­ги, поширення спрощеної системи оподаткування).

По другому напряму пропонується:

• запровадити механізм регулювання тарифів через установлення їх граничного рівня та застосування одночасної індексації тарифів з урахуванням інфляційних процесів, у тому числі змін цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси та механізм покриття різниці між фак­тичною вартістю житлово-комунальних послуг та встановленими та­рифами (при їх затвердженні менше від фактичної вартості) з місце­вих бюджетів;

• забезпечити збільшення рівня збору платежів до 95 %;

• визначити структури дебіторської та кредиторської заборгованості та ліквідувати ці борги;

• збільшити видатки з місцевих бюджетів розвитку на житлово-кому­нальне господарство;

• відновити пеню за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Заходи щодо технічного переозброєння галузі, запровадження інно­ваційної моделі її розвитку визначені в Галузевих програмах енергозбере­ження, поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, реконструкції житлових будинків перших масових серій та впровадження низки енергозберігаючих проектів, реалізація яких передбачає одержання швидкого економічного ефекту.

Механізм реалізації Програми включає організаційно-технічні заходи, нормативно-правове, науково-технічне та фінансове забезпечення її вико­нання, розробку та затвердження регіональних програм, координацію дій усіх суб'єктів господарювання у цій сфері Міжвідомчою комісією з ре­алізації реформи житлово-комунального господарства при Кабінетові Міністрів України.

Для визначення стану житлово-комунального господарства та його реформування передбачається здійснювати постійний моніторинг на підставі системи індикаторів, що характеризують роботу галузі в цілому та її підгалузей.

У Програмі наводять прогнозні розрахунки фінансового стану підприємств тепло-, водопостачання та водовідведення за умови врахування інфляційних процесів; основні завдання центральних і місцевих органів ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації Програ­ми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2003 -2010 роки; орієнтовний перелік демонстраційних проектів; зведені показни­ки орієнтовного фінансування пріоритетних напрямів нормативно-правово­го та науково-технічного забезпечення Програми та зведені показники орієнтовної вартості і джерела фінансування заходів розвитку житлово-ко­мунального господарства та міського електротранспорту за даними Ради Міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій.

Реалізація Програми та досягнення запланованої мети можливе тільки за умови спільних дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування, підприємств і організацій та споживачів житлово-комунальних послуг.

2. Класифікація та групування витрат ЖКГ

З метою зіставлення планових та звітних даних про витрати при здійсненні планування, обліку і калькулювання виробничої (операційної) собівартості робіт (послуг) у наступних параграфах визначено групи витрат, які класифіковані за різними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) групу­ються за окремими структурними підрозділами житлово-комунальних підприємств і організацій.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів вироб­ництво поділяється на основне, допоміжне і обслуговуюче (невиробниче) гос­подарство і регламентується в наказі про облікову політику підприємства.

До основного виробництва належать відокремлені структурні підрозділи підприємств, які безпосередньо беруть участь у виконанні житло­во-комунальних робіт та виробництві, які належать до основного виду опе­раційної діяльності. Допоміжне виробництво призначене для обслуговуван­ня підрозділів основного виробництва: виконання робіт по технічному об­слуговуванню, ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запа­сними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транс­портними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, будівельні дільниці, механічні майстерні, енергетичні, експериментальні та інші підрозділи До невиробничого господарства належать: культурно-побу­тові заклади, житлово-комунальне господарство, підсобні сільськогоспо­дарські підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші струк­турні підрозділи, які не беруть участі у здійсненні та забезпечені надання ко­мунальних послуг.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат.

За способами віднесення на виробничу собівартість - прямі та непрямі витрати. Прямі - це витрати, які можуть бути безпосередньо включені до ви­робничої собівартості окремих видів робіт (послуг). До непрямих витрат нале­жать витрати, безпосередньо не пов'язані із виконанням житлово-комуналь­них робіт (послуг). До таких витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати по управлінню та обслуговуванню виробничого процесу.

За ступенем впливу обсягів виконаних робіт та реалізованих послуг на рівень витрат, витрати поділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких змінюється (збільшується або зменшується) разом із зміною обсягів робіт (послуг). Зо­крема, витрати на сировину, матеріали, пально-мастильні матеріали, елект­роенергію, запасні частини і комплектуючі тощо. Постійні витрати - це вит­рати, абсолютна величина яких із збільшенням або зменшенням обсягів робіт (послуг) істотно не змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничих підрозділів, та витрати на забез­печення загальногосподарських потреб.

За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів.

За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати мину­лих та майбутніх періодів.

За доцільністю витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та надзвичайні.

Непродуктивними витратами вважаються витрати, що виникли в ре­зультаті недостатньої організації виробництва і управління, відхилень від технологічних норм, псування матеріальних цінностей. До витрат від над­звичайних подій (втрати від стихійного лиха, від техногенних катастроф та аварій, інші) відносяться як втрати за наслідками цих подій, так і витрати на здійснення заходів, пов'язаних з запобіганням та ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, заробітна плата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість використаних сировини та матеріалів тощо).

Групування витрат за економічними елементами

Групування витрат за економічними елементами здійснюється для ор­ганізації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів. Витрати операційної діяльності групуються за еко­номічними елементами витрат відповідно до п.21 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00).

До складу елемента "Матеріальні витрати" включаються витрати згідно з п.22 П(С)БО 16 "Витрати" (20027-00). Вартість матеріальних ре­сурсів залежно від способу їх придбання (отримання) визначається підприємством відповідно до п.п.9-15, а їх оцінка при використанні у вироб­ництво (вибуття) - п.п.16-23 П(С)БО 9 "Запаси" (20751-99).

Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з доставкою й транспор­туванням запасів, у тому числі вантажно-розвантажувальні роботи, включаються до відповідних елементів витрат і обліковуються відповідно до п.9 аб­зац 5 П(С)БО 9 "Запаси" (20751-99).

До елемента "Матеріальні витрати" можуть включатися такі витрати.

Витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій сиро­вини і матеріалів, палива, мастил, енергії, шин, малоцінних і швидкозношу­ваних предметів, які не належать до основних засобів, молока і продуктів лікувально-профілактичного харчування та засобів індивідуального захис­ту у випадках, передбачених законодавством, інших виробничих запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплектуючих виробів, які використані на:

• виробництво житлово-комунальних послуг (виконання робіт);

• забезпечення технологічного процесу надання послуг (робіт), їх якості та надійності;

• проведення всіх видів ремонту, технічного огляду і обслуговування, реконструкції, модернізації основних засобів (технологічного облад­нання, його агрегатів і вузлів, будівель, споруд тощо), у тому числі от­риманих за договорами лізингу (оренди);

• забезпечення робіт, пов'язаних з дотриманням правил безпеки праці, протипожежної і сторожової охорони, санітарно-гігієнічних, природоохоронних та інших спеціальних вимог, передбачених пра­вилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за процесом ви­робництва;

• забезпечення роботи апарату управління підприємства та його струк­турних підрозділів, включаючи транспортне обслуговування, пов'яза­не з управлінням виробництвом, а також технічних засобів уп­равління: обчислювальної техніки, засобів зв'язку, сигналізації тощо, які знаходяться на балансі підприємства;

• утримання та експлуатацію приміщень і території підприємства;

• утримання за наявності законсервованих основних засобів;

• винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-експеримен­тальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження;

• забезпечення робіт, пов'язаних з професійною підготовкою, перепід­готовкою та підтриманням професійної майстерності працівників підприємства за профілем його діяльності безпосередньо на підприємстві.

Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт (послуг):

• підвищені витрати на виробництво нових видів робіт (послуг) в період їх освоєння;

• витрати на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати), раціоналізацію.

Витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за во­ду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за вики­ди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів.

• Витрати на обслуговування виробничого процесу: на матеріали, паливо, енергію та на її трансформацію і подачу до місця використання; на роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду його діяльності (виконання лабораторних аналізів, ремонт та перевірка приладів обліку, які знаходяться на балансі підприємства, досліджен­ня внутрішнього стану трубопроводів тощо), на придбання інстру­ментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці;

• проведення поточного ремонту, проведення технічного огляду та те­хнічного обслуговування основних виробничих фондів, у тому числі взятих в тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за винятком їх реконструкції і модернізації;

• контроль за виробничими процесами і якістю продукції (робіт, по­слуг);

• забезпечення правил техніки безпеки праці, пожежної і сторожової охорони (включаючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожеж­ну та сторожову охорону), санітарно-гігієнічних та інших спеціаль­них вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю підприємств у встановленому законодавст­вом порядку;

• забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундиру­ванням, форменим одягом, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості вико­наних робіт (наданих послуг), вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва робіт (послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості поча­ткового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвище­ними витратами (зниженням виходу продукції) або використовуються не за прямим призначенням, а також реалізуються на сторону.

Оцінка зворотних відходів здійснюється відповідно до методу, перед­баченого в обліковій політиці підприємства. Є такі поточні витрати:

• поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів тощо), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій за приймання, зберіган­ня та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види поточних витрат;

• витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням те­хнологій та організацією виробництва, поліпшенням якості робіт (по­слуг), що проводиться в ході виробничого процесу;

витрати на проведення інших робіт власними силами, власне вироб­ництво електричної та інших видів енергій, а також на трансфор­мацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включа­ються до відповідних елементів витрат; витрати від нестачі матеріальних цінностей в межах норм природно­го убутку.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" належать витрати, що за­значені в п.23 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00) згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які знаходяться з підприємством в трудових і договірних відносинах та інших заохочень і ви­плат, виходячи з тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, погашення вар­тості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характе­ру, інші виплати в грошовій та натуральній формі, які встановлені Положен­ням про оплату праці, колективним договором або за домовленістю сторін.

Структура та перелік витрат підприємства, пов'язаних з оплатою праці, формується відповідно до Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР (108/95-ВР), Інструкції зі статистики заробітної плати № 323 (20465-95), Мін'юст №465/1001).

До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать вит­рати, зазначені в п. 24 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00), зокрема:

— збір на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

— відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування;

— відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві;

— інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, визначені законодавством.

Відрахування на обов'язкове соціальне страхування, обов'язкове пенсійне страхування здійснюються за встановленими законодавством нор­мами та порядком. Відрахування на додаткове пенсійне страхування, обов'язкове медичне страхування та інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи відносяться до собівартості наданих послуг (виконаних робіт) згідно з порядком, визначеним законодавством.

До складу елемента "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів" належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного зако­нодавства та облікової політики підприємства. Розрахунок амортизації ос­новних засобів та нематеріальних активів та віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюються згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" (г0288-00) та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" (г0750-99).

До складу елемента "Інші операційні витрати" належать витрати, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, а саме:

— сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування надани­ми в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;

витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове об­слуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включа­ючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом;

— будь-які витрати по страхуванню ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією трубопроводів при транспортуванні про­дукції підприємств, інших транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів підприємства, майна підприємств, страху­вання кредитних та комерційних ризиків у разі, якщо такі ризики безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємств при виконані ними обов'язків по договорах цивільно-правового ха­рактеру;

— оплата послуг сторонніх підприємств і організацій, зокрема:

— за протипожежну і сторожову (включаючи воєнізовану) охорону (в частині, що стосується іншої операційної діяльності);

— за використання та (або) обслуговування технічних засобів уп­равління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сиг­налізації;

— щодо управління виробництвом, якщо штатним розписом підприємства не передбачено відповідні функціональні служби;

— консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забез­печенням поточної діяльності підприємства, ціноутворенням, ре­алізацією послуг населенню, бюджетним організаціям та ко­мерційним підприємствам;

— пов'язаних з освоєнням нових робіт, послуг;

— за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод;

— оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сто­ронніми підприємствами та організаціями або структурними підрозділами даного підприємства, що не належать до основного ви­ду його діяльності;

— суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обов'­язкових платежів;

— витрати на виготовлення інструкцій, розрахункових книжок, правил та іншої службової документації;

— витрати на офіційну публікацію звітів (балансів) про фінансовий стан підприємств у засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством;

— витрати за користування автомобільними стоянками;

-витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів: розробка і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, ката­логів, брошур, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів, листівок, оформлення виставок тощо); реклама в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по радіо і телебаченню); придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрація рекламних кіно-, відео- і діафільмів, зберігання та експедирування рекламних матеріалів; виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо (в сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентарю); проведення інших рекламних заходів, пов'язаних з діяльністю підприємства;

— витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями у передбачених законодав­ством розмірах;

— придбання довідників, технічних паспортів та інших документів експлуатаційної, технічної та виробничої діяльності;

— витрати на службові відрядження працівників у межах норм, перед­бачених законодавством;

— витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у нап­рямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загально­го користування або в час, коли він не працює, включаючи додаткові витрати на спеціальні маршрути міського пасажирського транспор­ту, організовані відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами; витрати на перевезення працівників-інвалідів І і II групи до місця роботи і назад незалежно від наявності маршрутів па­сажирського транспорту загального користування;

— витрати на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкод­женням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, а та­кож заподіяної іншим особам;

— надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівникам тран­спорту, робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний характер, за кожну добу з моменту виїзду до моменту повернення на підприємство, в тому числі при здійсненні перевезень за межами Ук­раїни;

— витрати на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки згідно з вимогами чинного законодавства;

— витрати з підтримки професійних навичок (в тому числі за межами України) працівників, що здійснюють експлуатацію технологічних комплексів;

— витрати, пов'язані з професійною підготовкою та перепідготовкою по профілю підприємства в українських навчальних закладах фізич­них осіб, які знаходяться в трудових відносинах з підприємством. Витрати, пов'язані з набором робочої сили, передбачені законодавст­вом, з урахуванням витрат на оплату випускникам денного відділен­ня середніх спеціальних та середніх професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад, вар­тості проїзду до місця роботи, а також оплачуваної відпустки, яка на­дається їм перед початком роботи;

— витрати на утримання приміщень, засобів зв'язку і інших, що нада­ються безоплатно органам державної служби у встановленому по­рядку;

оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних доз­волів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності підприємства, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, витрати на прид­бання ліцензій, надання державних послуг з медичної сертифікації персоналу та інших спеціальних дозволів на право надання будь-яких, пов'язаних зі звичайною діяльністю підприємства, послуг;

— витрати на оприлюднення річного звіту, у випадках, передбачених діючим законодавством;

— витрати на виготовлення і придбання бланків цінних паперів, а та­кож інші витрати, пов'язані з емісією цінних паперів;

— витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечен­ня господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням підприємства;

витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраст­руктури: дитячих ясел або садків, дитячих таборів відпочинку; за­кладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та за­кладів підвищення кваліфікації працівників підприємства; закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам підприємства; спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для оздоровлен­ня працівників підприємства, клубів і будинків культури (крім бу­динків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів); приміщень, що використовуються підприємством для організації харчування його працівників; житлового фонду, включаючи гурто­житки, та об'єктів житлово-комунального господарства, щодо яких підприємством прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад. Витрати на утримання та експлуатацію зазначених об'єктів соціальної інфраструктури включаються до складу операційної собівартості виконаних робіт, наданих послуг, якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не зай­маються іншою комерційною діяльністю. Витрати, зазначені у цьому пункті, які мають комплексний характер, розподіляються між відповідними елемен­тами витрат:

— витрати на цивільну оборону та утримання державних матеріальних резервів;

— витрати на обов'язкове страхування життя або здоров я працівників у випадках, передбачених законодавством;

— операційні курсові витрати (втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінка активів, суми фінан­сових санкцій тощо);

витрати на утримання приміщень, що надаються безоплатно підпри­ємствам громадського харчування або використовуються підприємствами самостійно для обслуговування працівників, що пе­ребувають з підприємствами у трудових відносинах, витрати на про­ведення поточного ремонту приміщень, на освітлення, опалення, водопостачання та каналізацію, електропостачання, а також на паливо для приготування їжі; — сума нарахованих (сплачених) податків, зборів (обов'язкових плате­жів), встановлених Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12), за винятком податків, зборів, передбачених п.п. 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, які передбачені підпунктом 5.3.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР), тобто ті, що включаються до валових витрат, податок на землю, що використовується у виробничому обороті, санітарних та охорон­них зонах, податок з власників транспортних засобів, а також збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством України.

Групування витрат за статтями калькуляції

Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів жи­тлово-комунальних послуг (робіт), обчислення витрат в розрізі структурних підрозділів комунального підприємства.

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією робіт (послуг) та уп­равління підприємством (крім підприємств міського електротранспорту) з метою планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) гру­пуються за такими типовими статтями:

Прямі матеріальні витрати. 1. Сировина та матеріали. До статті "Сиро­вина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, потрібних для виконання робіт (послуг) та для забезпечення технологічного процесу (хімічні реагенти: коагулянт, хлор, аміак, сіль, сульфовугілля, хімреактиви, тощо). Витрати за статтею "Сировина та матеріали" включаються безпосе­редньо до собівартості окремих видів робіт (послуг).

2. Паливо на технологічні потреби.

3. Електроенергія на технологічні потреби. До статей "Паливо на тех­нологічні потреби" та "Енергія на технологічні потреби" відносяться витрати на всі види палива та енергії, що безпосередньо витрачаються у техно­логічному процесі виробництва робіт (послуг), як одержані від сторонніх ор­ганізацій, так і вироблені самим підприємством. Витрати на паливо та енергію на технологічні потреби (рух рухомого складу електротранспорту, виробництво теплової енергії, гарячої води, її очищення і доставка, відведен­ня та очищення стоків, робота ліфтів) відносяться безпосередньо до собівар­тості робіт (послуг).

4. До статті "Покупні ресурси, комплектувальні вироби, напівфабрика­ти" включається вартість води (для підприємств водопровідного господар­ства) та теплової енергії (для підприємств теплового господарства), придба­них у сторонніх підприємств для подальшого транспортування та реалізації споживачам. Витрати на покупні ресурси, комплектувальні вироби, напівфа­брикати відносяться безпосередньо до собівартості робіт (послуг).

5. До статті "Роботи і послуги виробничого характеру сторонніх
підприємств і організацій" включається вартість робіт (послуг) виробничого
характеру, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного ви­ду діяльності. До робіт і послуг виробничого характеру належать: у житлово­му господарстві - експлуатація ліфтів, прибирання, вивезення та знешкод­ження сміття; у водопровідному та тепловому господарствах - користування водо-, тепломережами сторонніх підприємств.

6. Витрати інших матеріальних ресурсів. До цієї статті витрат відно­сяться матеріальні витрати, що не знайшли відображення в попередніх стат­тях витрат.

Витрати на оплату праці:

1) основна заробітна плата виробничих працівників.

2) додаткова заробітна плата виробничих працівників.

3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних ма­теріальних активів.

Витрати по орендній платі основних засобів.

Загальновиробничі витрати. Загальна величина загальновиробничих витрат підприємства в цілому є сумою відповідних витрат структурних під­розділів основного виробництва. Такі самі витрати допоміжних виробництв включаються до собівартості робіт (послуг), що виконуються (надаються) допоміжними виробництвами підприємства.

До статті "Загальновиробничі витрати" належать:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці фахівців і пра­цівників апарату управління цехів та дільниць, гарантійні і компен­саційні виплати, передбачені діючим законодавством, інші грошові і матеріальні виплати згідно з Положенням про оплату праці, колек­тивним договором тощо, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень персоналу цехів і ділянок, інші витрати на ут­римання апарату управління).

2. Амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призна­чення.

4. Витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, опе­раційну оренду основних засобів і інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення. До цієї статті належать витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією технологічного обладнання, транспортних засобів, цехових приміщень, будівель, споруд, включаючи витрати на дезинфекцію, дератизацію виробни­чих приміщень тощо.

Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання роз­поділяються між видами робіт (послуг), пропорційно величині цих витрат за годину роботи машин та обладнання і тривалості його роботи при виконанні відповідного виду (послуг) або за методом, передбаченим обліковою політи­кою підприємства.

До пускових витрат відносяться витрати, пов'язані з освоєнням нових потужностей виробництва, які включаються до собівартості робіт протягом періоду, визначеного проектно-технічною документацією, а також витрати для виконання планових перевірок стану обладнання, виконання періодич­них регламентних робіт, які передбачені відповідною проектно-технічною документацією, і розподіляються на період часу між виконанням цих робіт. Ці витрати визначаються кошторисом, а їх погашення починається з місяця, наступного за місяцем підписання акту про закінчення випробувань чи проб­ної експлуатації об'єкта;

5. Витрати на вдосконалення технологи і організації виробництва.

6. Витрати на дезінфекцію і дератизацію.

7. Витрати на пожежну й сторожову охорону об'єктів виробничого призначення та утримання санітарних зон.

8. Витрати на охорону навколишнього середовища.

9. Витрати на обслуговування виробничого процесу.

10. Витрати по податках і цільових платежах загальновиробничого ха-
рактеру.

Адміністративні витрати. До статті "Адміністративні витрати" нале­жать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування і управ­ління підприємством, які включають:

1. Витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу (оплата праці персоналу, га­рантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавст­вом; інші грошові і матеріальні виплати згідно з Положенням про оп­лату праці, колективним договором; відрахування на соціальні захо­ди).

2. Витрати на службові відрядження.

3. Представницькі та організаційні витрати.

4. Витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, опера­ційну оренду основних засобів і інших необоротних матеріальних ак­тивів загальногосподарського використання (матеріали на утриман­ня будинків, опалення, освітлення, вивезення сміття, профдезін-фекція, охорона майна).

5. Витрати на професійні послуги (юридичні, експертні з оцінки майна, аудиторські та інші послуги).

6. Витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телексні, факс, Інтернет тощо).

7. Амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів загальногосподарського викорис­тання.

Витрати по податках і цільових платежах загальногосподарського характеру. До цієї статті включаються: податки, збори й інші, перед­бачені законодавством обов'язкові платежі, крім тих, що включають­ся у виробничі витрати, зокрема: плата за землю, займану адміністра­тивно-управлінськими приміщеннями; комунальний податок, розра­хований відповідно до чисельності адміністративного персоналу; по­даток із власників транспортних засобів на автомобілі, які викорис­товуються апаратом управління підприємства; інші обов'язкові збо­ри і платежі, передбачені чинним законодавством. Витрати на розрахунково-касове обслуговування та інші послуги
банку (крім витрат при прийманні платежів від населення тощо).

10. Витрати на врегулювання спорів у судових органах.

11. Інші витрати загальногосподарського призначення. До цієї статті витрат включаються витрати на підготовку і перепідготовку кадрів; оренду електронно-обчислювальних машин; передплату періодич­них професійних видань та інші, що не були включені до вищезаз­начених статей.

Адміністративні витрати розподіляються між об'єктами калькулюван­ня пропорційно сумі заробітної плати робітників, зайнятих виконанням (на­данням) відповідних робіт (послуг), або до витрат на утримання та експлу­атацію машин та обладнання. (Номенклатуру витрат наведено в ст.18 П(С)БО 16 "Витрати" (г0027-00).

Витрати на збут. До статті "Витрати на збут" відносяться такі витрати:

1. Витрати на оплату праці та утримання персоналу, що забезпечує збут послуг.

2. Відрахування на соціальні заходи.

3. Витрати на дослідження ринку, рекламу, участь у виставках, ярмар­ках, вартість безоплатно переданих зразків і моделей, інформаційні послуги.

4. Витрати на виготовлення розрахункових книжок.

5. Амортизація та ремонт основних засобів, інших необоротних ма­теріальних активів.

6. Амортизація нематеріальних активів відділу збуту.

7. Відрахування житлово-комунальним організаціям за збір абонентсь­кої плати.

8. Обслуговування і перевірки технологічних приладів обліку, витрати на гарантійне обслуговування.

9. Інші витрати, пов'язані зі збутом послуг.

Інші операційні витрати. До статті "Інші операційні витрати" включа­ються:

1. Витрати на дослідження і розробки.

2. Резерв сумнівних боргів у сумі безнадійної дебіторської заборгова­ності.

3. Втрати від операційних курсових різниць.

4. Втрати від знецінення запасів, застосування яких втратило еконо­мічну доцільність.

5. Витрати на утримання сфери соціально-культурного призначення.

6. Інші витрати операційної діяльності.

4. Планування та калькулювання собівартості житлово-комунальних послуг

Планування собівартості житлово-комунальних робіт (послуг) здій­снюється підприємствами галузі та їх структурними підрозділами одночасно з розробкою їх загальних річних, квартальних, а при необхідності - місячних планів.

Планові витрати на виконання робіт (послуг) у вартісному вираженні формують їх планову собівартість.

Розрахунку планових витрат передує оцінка та аналіз виконання пла­нових показників попереднього періоду, результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності окремих ор­ганізаційно-технічних заходів та виробництва в цілому.

На підставі результатів оцінки та аналізу в процесі планування виявля­ють внутрішньовиробничі резерви та розроблюють організаційно-технічні заходи, спрямовані на оптимізацію структури й вимог виробництва, оптимізацію процесу виробництва та удосконалення технологій виробництва робіт (послуг), транспортування послуг до споживачів; удосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня, раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються, підвищення економічної ефективності виробництва, оптимізації рівня використання виробничих по­тужностей, матеріальних та грошових ресурсів, удосконалення системи ор­ганізації праці. Серед заходів особлива увага приділяється впровадженню систем обліку використання матеріальних ресурсів та обсягів споживання послуг.

Процес планування включає виконання таких завдань:

• визначення потреб в ресурсах для виконання робіт (надання послуг) у натуральному виразі;

• розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому виразі;

• визначення загальної величини витрат у грошовому виразі, яка виз­начає собівартість робіт (послуг) і є основою для формування цін (та­рифів) на роботи (послуги);

• створення основи для визначення внутрішньовиробничих еко­номічних відносин на підприємстві.

Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов ви­робництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони навколишнього середовища, а також ураховують техніко-економічні особливості умов господарювання підприємств, що надають комунальні послуги.

Визначення планових витрат здійснюється шляхом технікоекономічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксується технічною доку­ментацією, статистичних даних з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: форм і систем оплати праці, цін на продукцію і ресурси, що перед­