Запитання та завдання. Основи конституційного права України

9 4- 1.16

П6

194

Глава 7

Основи конституційного права України

195

судову». Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або од­ного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і ме­жах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питан­ня місцевого значення.

У статтях 8,9 і 19 Конституції України закріплено такі основ­ні принципи побудови та функціонування національної право­вої системи:

а) верховенство права, що передбачає неухильне дотриман­
ня правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої
політичної доцільності;

б) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим прин­
ципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийма­
тися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі
прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають
виконанню;

в) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим
зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні
відносини безпосередньо.

Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 р.

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є «власністю Українського народу», від імені якого права власника щодо цих об'єктів «здійснюють органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування». До таких об'єктів на­лежать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільно­го життя «на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».

У розділі І Конституції України закріплено засади національ­ної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сфе­рах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньо­політичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки через «підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Ці норми й прин­ципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.

§ 4. Народовладдя в Україні та форми його здійснення

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Консти-туціїчерез інститути безпосередньої (прямої) чи представниць­кої (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демо­кратії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держав­ної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і ви­конавчих органів перед населенням.

Представницька демократія — це засіб реалізації волі наро­ду через представників, обраних ним до органів влади: насампе­ред, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого са­моврядування.

Референдум — це голосування населення всієї держави (за­гальнодержавний референдум) або певної частини її населення

7*

196

Глава 7

Основи конституційного права України

197

(місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших пи­тань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати ви­борну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасуван­ня законів, вирішення проблем територіального устрою в ме­жах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном «референдум» інколи застосовується термін «плебіс­цит». У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і відмінність, яка полягає в тому, що референ­дум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло пи­тань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предме­том у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

§ 5. Види референдумів

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізня­ються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значен­ня і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприк­лад, був референдум 1 грудня 1991 p., під час якого визначало­ся, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обо­в'язковою для вирішення державними органами відповідної

проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здійснюється під назвою «всенародного обговорення».

Конституційним називається референдум, внаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то рефе­рендум називається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, проведення яко­го є обов'язковим для вирішення визначених конституцією про­блем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов'язкового референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання суперечностей між палатами парламен­ту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він нази­вається факультативним. Це може стосуватися, приміром, за­твердження законів, міжнародних угод.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлен­ня волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий рефе­рендум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, про­ведення референдуму потребує витрати значних коштів, а організація — певного часу. Отже, зрештою, держава може за­лишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається прове­дення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначе-

198

Глава 7

Основи конституційного права України

199

них Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповнова­жена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право при­значити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референ­дум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народ­ною, а отже, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під ви­могою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через ре­ферендум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Законом України «Про всеук­раїнський і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

§ 6. Виборче право та виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством загальний порядок формування представниць­ких органів держави. При цьому за порядком визначення резуль­татів виборів розрізняють мажоритарну, пропорційну та зміша­ну виборчу систему.

При мажоритарній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до пред­ставницьких органів (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі решта вважаються необраними.

При пропорційній виборчій системі застосовується порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представниць-

ких органів розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.

При змішаній виборчій системі застосовується такий поря­док визначення результатів виборів, коли мандати до представ­ницьких органів розподіляються шляхом поєднання мажоритар­ної та пропорційної виборчої системи у рівних долях чи з пере­вагами якоїсь із них.

Усі норми права, які регламентують загальний порядок фор­мування представницьких органів, у сукупності складають ви­борче право. Основними його джерелами є Конституція Украї­ни й закони України: «Про вибори народних депутатів Украї­ни» від 25 березня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який набрав чин­ності з дня його офіційного опублікування, «Про вибори депу­татів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного, прямо­го виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким надень голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлу­мачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи об­меження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені цими законами, забороняються.

Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному Так, народним депутатом України може бути обраний громадя­нин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України про­тягом останніх п'яти років. Президентом України може бути об­раний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має пра-

200

Глава 7

Основи конституційного права України

201

во голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради та сільським, селищним, міським головою може бути об­раний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнад­цяти років та має право голосу.

Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни Ук­раїни по окремому виду виборів мають тільки один голос і го­лос кожного голосуючого дорівнює голосу усякого іншого го­лосуючого. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.

Принцип прямого виборчого права означає, що кандидати на виборні посади у представницькі органи усіх рівнів обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий.

Упродовж цього Закон України «Про вибори народних де­путатів України» від 25 березня 2004 року, який набирає чин­ності з 1 жовтня 2005 року передбачає, що вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обирають­ся за виборчими списками кандидатів у депутати від політич­них партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандат­ному загальнодержавному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів.

Виборчий процес із виборів народних депутатів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) утворення територіаль­них виборчих округів; в) утворення виборчих дільниць; г) утво­рення виборчих комісій; ґ) висування та реєстрація кандидатів у депутати; д) проведення передвиборної агітації; є) голосуван­ня; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; ж) встановлення результатів виборів депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України.

Вибори народних депутатів можуть бути черговими або поза­черговими. Чергові вибори проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачер­гові вибори депутатів призначаються Президентом України. Чер­гові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України.

Виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинаєть­ся за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія ого­лошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікуван­ня Указу Президента України про дострокове припинення по­вноважень Верховної Ради України.

Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та про­ведення виборів депутатів, становлять Центральна, територі­альні та дільничні виборчі комісії.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 жов­тня року, який передує року проведення чергових виборів на­родних депутатів України, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті, на підставі відомостей про місце їх проживання, за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складання списку прожива­ють на відповідній території. Виборець може бути включений до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці.

Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюдже­ту України та коштів виборчих фондів партій (блоків), канди­датів у депутати від яких зареєстровано Центральною вибор­чою комісією. Партія (блок), кандидатів у депутати від якої зареєстровано Центральною виборчою комісією, для фінансу­вання своєї передвиборної агітації зобов'язана утворити свій виборчий фонд.

202

Глава 7

Основи конституційного права України

203

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстро­вана в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Висування кандидатів у депутати розпочи­нається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.

Передвиборна агітація розпочинається з моменту прийнят­тя Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Передвиборна агітація закінчується о 24 годині остан­ньої п'ятниці перед днем виборів.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких фор­мах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та за­конам України, зокрема у формі політичної реклами. Громадя­ни України мають право вільно і всебічно обговорювати перед­виборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати.

Голосування проводиться в спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, обладнаних кабінами (кімнатами) для таємного голосування з визначеними місцями для видачі вибор­чих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Контроль за облаштуванням приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійсню­ється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому ж приміщенні, де відбува­лося голосування. Засідання дільничної виборчої комісії почи­нається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується після складення та підписання протоко­лу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набува­ють кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчо­му окрузі. Кандидати у депутати, включені до виборчого спис­ку партії (блоку), що отримали менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у роз­поділі депутатських мандатів не мають.

Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Уря­довий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазна­ченням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який на­брав чинності з дня його офіційного опублікування, окрім прин­ципів, які розглянуті вище, встановлює, що право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі по тексту — партії (блоки), а також самовисуванням. Партія (блок) може висуну­ти лише одного кандидата на пост Президента України.

Виборчий процес із виборів Президента України включає такі етапи: а) утворення територіальних виборчих округів; б) утворення виборчих дільниць; в) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; г) формування списків ви­борців, їх перевірка та уточнення; ґ) висування та реєстрація кандидатів; д) проведення передвиборної агітації; є) голосу­вання у день виборів Президента України; є) підрахунок го­лосів виборців та встановлення підсумків голосування і резуль­татів виборів.

Суб'єктами виборчого процесу є: а) виборець; б) виборчі комісії; в) кандидати на пост Президента України, зареєстро­вані у встановленому порядку; г) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України; ґ) уповноважені пред­ставники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

Вибори Президента України можуть бути черговими, поза­черговими та повторними. Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Позачергові — у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України

204

Глава 7

Основи конституційного права України

205

у випадках, передбачених Конституцією України. Повторні — у випадках: а) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента Украї­ни і жодного з них не було обрано; б) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кан­дидатури.

Вибори Президента України призначаються спеціальною постановою Верховної Ради України. Вибори Президента про­водяться за єдиним загальнодержавним одномандатним вибор­чим округом, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 те­риторіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі встановлюється Центральною виборчою комісією з ураху­ванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на підставі даних центрального органу виконавчої вла­ди з питань статистики. Територіальний виборчий округ вклю­чає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах.

Для проведення голосування та підрахунку голосів із виборів Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, по­діляється на виборчі дільниці.

Вибори Президента України організовують і проводять Цен­тральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, а також консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном до 1 липня року проведення чергових виборів Пре­зидента України складають загальний список виборців, які по­стійно проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті. До загального списку виборців включаються гро­мадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складан­ня списку постійно проживають на відповідній території.

Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України здійснюються виключно за рахунок коштів Державно­го бюджету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.

Висування кандидатів на пост Президента України партія­ми (блоками) та самовисування розпочинається за 119 днів і за­кінчується за 95 днів до дня виборів. Кандидата на пост Прези­дента України може висувати партія, яка зареєстрована в уста­новленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.

Кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією. Передвиборна агі­тація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Вона може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам Ук­раїни. Кандидату на пост Президента України не може бути відмовлено у звільненні на період передвиборної агітації від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем ро­боти з наданням неоплачуваної відпустки.

Голосування проводиться у спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видачі вибор­чих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Обладнання приміщення для голосування покладається на дільничну вибор­чу комісію. Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 години. На закордонних ви­борчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійсню­ється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому самому приміщенні, де відбу­валося голосування.

Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. встановлює, що депутати сільських, селищних,

206

Глава 7

Основи конституційного права України

207

міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються гро­мадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадя­нами України, які належать до відповідних територіальних гро­мад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно­го села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками канди­датів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному ок­рузі, межі якого збігаються з межами території відповідної міської громади.

Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за про­порційною системою: депутати обираються за виборчими спис­ками від організацій політичних партій, виборчих блоків органі­зацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.

Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорцій­ною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району.

Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, ви­борчих блоків організацій політичних партій у багатомандатно­му виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповід­ної області, міст Києва та Севастополя.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обира­ються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман-

датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Ав­тономної Республіки Крим.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єди­ному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.

Виборчий процес по цьому виду виборів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) формування виборчих комісій; в) утворення територіальних виборчих округів; г) утворення виборчих дільниць; ґ) висування та реєстрація кандидатів у де­путати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; д) проведення передвиборної агітації; є) голосування; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голо­сування і результатів місцевих виборів. Він завершується офі­ційним оприлюдненням результатів місцевих виборів.

Суб'єктами виборчого процесу є: а) громадяни України, які мають право голосу на місцевих виборах; б) виборчі комісії; в) кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, се­лищного, міського голови; г) місцеві організації партій (блоків), які висунули кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; ґ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування; д) офіційні спосте­рігачі від місцевих організацій партій (блоків) — суб'єктів ви­борчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів.

Місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, по­вторними, проміжними або першими (у разі формування нових місцевих рад).

Рішення про загальний склад (кількість депутатських ман­датів) сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради приймається відповідною радою поточного скли­кання не пізніш як за 90 днів до дня місцевих виборів. Загаль­ний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, район­ної, обласної ради має становити при чисельності: до 3 тисяч виборців — від 16 до 26 депутатів; до 5 тисяч виборців — від 20 до ЗО депутатів; до 20 тисяч виборців — від ЗО до 36 депутатів; до 50 тисяч виборців — від ЗО до 46 депутатів; до 100 тисяч ви­борців — від 36 до 50 депутатів; до 250 тисяч виборців — від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч виборців — від 50 до 76 депутатів;

208

Глава 7

Основи конституційного права України

209

до 1 мільйона виборців — від 60 до 90 депутатів; до 2 мільйонів виборців — від 76 до 120 депутатів; понад 2 мільйони виборців — від 76 до 150 депутатів.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 ве­ресня року, що передує рокові проведення чергових місцевих виборів, складають загальні списки виборців на підставі відо­мостей про місце їх проживання за формою, встановленою Цен­тральною виборчою комісією. До нього включаються громадя­ни України, які належать до відповідної територіальної грома­ди і які досягай або надень виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу.

Висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів.

Громадяни України, політичні партії, місцеві організації партій (блоки), інші об'єднання громадян мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів на посади сільського, селищного, міського голови, а також канди­датів у депутати, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за чи проти того чи іншого кандидата. Передвиборна агітація із виборів депутатів, а також сільських, селищних, міських голів розпочинається за ЗО днів до дня місцевих виборів і закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.

Голосування проводиться в спеціально відведених приміщен­нях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни для таєм­ного голосування та визначаються місця видачі виборчих бю­летенів. Виборчі скриньки для голосування встановлюються так, щоб виборці при підході до них мали можливість проходити через кабіни (кімнати) для таємного голосування. Голосування проводиться в день місцевих виборів з восьмої до двадцятої го­дини.

Територіальна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів у багатомандатному ок­рузі та в одномандатних округах офіційно оприлюднює резуль­тати місцевих виборів депутатів у місцевих друкованих засобах масової інформації.

§ 7. Територіальний устрій України

Під територіальним устроєм держави розуміють її терито­ріальну організацію, тобто систему відносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами суспільної влади). Категорію «територіальний устрій» не слід ототожнювати з поняттям «дер­жавний устрій», під яким розуміють політико-територіальну організацію держави, що визначається політико-правовим ста­тусом територіальних складових і порядком, принципами їхніх відносин з державою в цілому та між собою. За державним уст­роєм усі держави диференціюються на унітарні, федеративні, конфедеративні та імперські.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною держа­вою, територія якої поділяється на адміністративно-терито­ріальні одиниці, що здебільшого не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них і можуть мати статус територіальної автономії.

У цій же статті вказано, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною. Загалом територія — невід'ємна ознака державності, просторові межі державної влади. Конституція встановлює, що суверенітет Ук­раїни поширюється на всю її територію. Держава розпоряд­жається всією територією. Територіальне верховенство - це по­внота й незалежність влади держави в межах її території.

А втім, використання державою її території не повинно бути юридично необмеженим. Держава зобов'язана розпоряджатися територією тільки в інтересах населення, що проживає на ній.

Із цієї статті також випливає, що державна територія Украї­ни обіймає суходіл, надра, води (внутрішні води та територіальне море), повітряний простір над ними. Тобто слід розрізняти су­ходольну, водну й повітряну територію нашої держави.

Вказані положення поглиблюються в розділі IX Конституції України «Територіальний устрій України». У ст. 132 формулю­ються його головні засади. Насамперед зазначено, що державна територія є єдиною і цілісною, себто такою, що поєднана спільною системою державної влади законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів. Одночасно її здій-

210

Глава 7

Основи конституційного права України

211

снення має включати централізацію та децентралізацію, що за­безпечить поєднання і врахування загальнодержавних і регіональних (місцевих) інтересів. Це також означає, що в май­бутньому необхідно чітко визначитися щодо структурного та функціонального розподілу влади між центром і регіонами.

Вказана стаття проголошує також необхідність забезпечен­ня збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, більшої їх інтеграції, зближення, поступового вирівнювання соціально-економічного життя. Актуальним є також урахуван­ня історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій у розбудові територіального устрою України.

У ст. 133 Конституції України визначено: «Систему адмініс­тративно-територіального устрою України складають: Автоном­на Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, се­лища й села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Жито­мирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київсь­ка, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одесь­ка, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігів­ська області, міста Київ та Севастополь».

З огляду на це можна стверджувати, що адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим: вищий рівень складають Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь; середній — райони й міста республіканського (Ав­тономної Республіки Крим) і обласного підпорядкування; ра­йони у містах; нижчий — міста районного підпорядкування, се­лища і села. Відповідно до таких територіальних одиниць бу­дується система державних органів і система місцевого самоврядування.

Слід також зазначити, що такий детальний перелік суб'єктів складу України є зовсім невипадковим. Адже включення суб'єк­та складу України до цієї статті є правовою основою для вико­ристання ним своїх конституційних прав, таких, скажімо, як пра­во на місцеве самоврядування, спеціальне визначення статусу тощо. До того ж, аналіз цієї статті дає підстави стверджувати,

що Конституція, попри те, що суб'єкти складу України різняться за величиною території, чисельністю та щільністю населення, проголошує рівноправність суб'єктів як між собою, так і у відносинах з центральною владою. Указаному принципу аж ніяк не суперечить та частина ст. 133 Конституції України, яка ствер­джує, що міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус у складі суб'єктів України. Цей статус має визначатися законами України.

При цьому слід взяти до уваги, що деякі питання, які безпо­середньо стосуються територіального устрою нашої країни, розглянуті не тільки в розділі IX, айв інших розділах Кон­ституції. Так, у розділі І вказано, що держава визнає й гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7). «Державною мовою... є українська мова», якій «держава забезпечує всебічний розви­ток і функціонування... в усіх сферах суспільного життя на всій території України» (ст. 10). «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шель­фу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу» (ст. 13).

Стаття 73 розділу III Конституції України визначає: «Вик­лючно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України». Розділ X присвячено Автономній Республіці Крим.

Для забезпечення територіальної суверенності України в розділі XV було встановлено таке: «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебу­вання іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами Ук­раїни, ратифікованими Верховною Радою України» (п. 14)

§ 8. Автономна Республіка Крим

Згідно з розділом X Конституції України, «Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання» (ст. 134).

212

Глава 7

Основи конституційного права України

213

«Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради Ук­раїни.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання» (ст. 135).

«Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язкови­ми до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за по­годженням з Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України» (ст. 136).

«Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулю­вання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар'єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, істо-
рико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водо­
проводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції Украї­ни та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності» (ст. 137).

«До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії
Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці
Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Авто­
номної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджет­
ної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Авто­
номної Республіки Крим з питань соціально-економічного та
культурного розвитку, раціонального природокористування,
охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення
зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та
національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охо­
рона і використання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм по­
вернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встанов­
лення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній
Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження» (ст. 138).

214

Глава 7

Основи конституційного права України

215

«В Автономній Республіці Крим діє Представництво Пре­зидента України, статус якого визначається законом України» (ст. 139).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідно до Конституції України та Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10 лютого 1998 p., є представ­ницьким органом Автономної Республіки Крим. Вона здійснює свої повноваження на підставі Конституції та законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-право­вих актів Автономної Республіки Крим з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії та вирішенню питань життєдіяльності регіону. Саме тому її діяльність грун­тується на принципах: верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності; поєднання інтересів Ав­тономної Республіки Крим і загальнодержавних інтересів Ук­раїни.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається зі 100 депутатів, яких обирають на основі загального, рівного та прямого виборчого права таємним голосуванням. Строк її по­вноважень — чотири роки. Але ці повноваження може припи­нити Верховна Рада України достроково на підставах і в поряд­ку, визначених Конституцією України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її загального складу. А де­путатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може стати громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-річного віку, проживає в Україні не менш як п'ять років (дія останньої вимоги щодо необхідності постійного проживання в Україні протягом п'яти років не поширюється на представників кримсько-татарського та інших депортованих народів, які повернулися на постійне проживання до України). Кожен депутат має всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, виконує їх доручення.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно і складається з пленарних засідань Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим і засідань її органів. До її повноважень належить нормативне регулювання з питань:

- сільського господарства і лісів;

- меліорації та кар'єрів;

- громадських робіт, ремесел і промислів; благодійництва;

- містобудування і житлового господарства тощо.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим відносять:

а) прийняття Конституції Автономної Республіки Крим і
подання її на затвердження Верховної Ради України, внесення
в установленому порядку змін до неї, а також прийняття норма­
тивно-правових актів, контроль за їх виконанням;

б) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії
Автономної Республіки Крим;

в) ухвалення рішення про проведення місцевого референдуму;

г) визначення порядку управління майном, що належить
Автономній Республіці Крим, тощо.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим і вносить зміни до неї, що набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. З питань нормативно-правового характеру вона приймає постанови, а з проблем організаційно-розпорядчого характеру виносить рішення.

На першій сесії Верховна Рада Автономної Республіки Крим обирає з-поміж депутатів Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його першого заступника і заступника. Голо­ва веде пленарні засідання сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечує підготовку пленарних засідань сесії та організовує контроль за виконанням рішень і постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює загаль­не керівництво підготовкою питань, що підлягають розгляду Верховною Радою Автономної Республіки Крим; підписує нор­мативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і т. ін. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим заміщають Голову в разі його відсутності чи тимчасової неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Для координації роботи органів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вирішення інших питань організаційного

216

Глава 7

Основи конституційного права України

217

характеру утворюється Президія Верховної Ради Автономної Республіки Крим. До неї за посадою входять Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його перший заступник і заступник, голови постійних комісій Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим.

Окрім того, у Верховній Раді Автономної Республіки Крим створюються постійні та тимчасові комісії. Вони обираються з-поміж її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і го­тування питань, що належать до ЇЇ відання, здійснення контро­лю за виконанням постанов і рішень Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим. Постійні та тимчасові комісії для вивчен­ня вищезгаданих питань можуть створювати підкомісії та робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим забезпечує апарат Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що складається із Секретаріату і Управління справами Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим. Секретаріат Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює організаційне, пра­вове, кодифікаційне, експертне, інформаційне, документальне та інше забезпечення. Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснює оперативне управління майном і коштами, матеріально-технічне забезпечення.

§ 9. Громадянство України як один з інститутів конституційного права

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв в їх взаєм­них правах і обов'язках. Громадянин України — це особа, яка набула громадянства України в порядку, передбаченому зако­нами України та міжнародними договорами України.

Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р.\ міжнародними договорами України. При цьому якщо міжнарод­ним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. - С. 41-55.

містяться в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.

Вищезгадане законодавство України про громадянство грун­тується на принципах:

а) єдиного громадянства — громадянства держави Україна,
що виключає можливість існування громадянства адміністра­
тивно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин Ук­
раїни набув громадянства (підданства) іншої держави або дер­
жав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише
громадянином України. Якщо іноземець набув громадянства
України, то у правових відносинах з Україною він визнається
лише громадянином України;

б) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

в) неможливості позбавлення громадянина України грома­
дянства України;

г) визнання права громадянина України на зміну громадян­
ства;

ґ) неможливості автоматичного набуття громадянства Украї­ни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства Ук­раїни його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинен­ня шлюбу або припинення громадянства України другим із под­ружжя;

д) рівності перед законом громадян України незалежно від
підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

є) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Громадянами України є:

а) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­
шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­
живали на території України;

б) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи
інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­
ни «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожи­
вали в Україні і не були громадянами інших держав;

'

218

Глава 7

Основи конституційного права України

219

в) особи, які прибули в Україну на постійне проживання
після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина ко­
лишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Ук­
раїни внесено напис «громадянин України», а також діти таких
осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент
прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

г) особи, які набули громадянства України відповідно до
законів України та міжнародних договорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

а) паспорт громадянина України;

б) свідоцтво про належність до громадянства України;

в) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

г) тимчасове посвідчення громадянина України:

г) проїзний документ дитини;

д) дипломатичний паспорт;
є) службовий паспорт;

є) посвідчення особи моряка;

ж) посвідчення члена екіпажу;

з) посвідчення особи на повернення в Україну.
Громадянство України набувається:

а) за народженням;

б) за територіальним походженням;

в) внаслідок прийняття до громадянства;

г) внаслідок поновлення у громадянстві;

г) внаслідок усиновлення;

д) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
є) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом

недієздатною, опіки;

є) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

ж) внаслідок встановлення батьківства;

з) за іншими підставами, передбаченими міжнародними до­
говорами України.

Так, наприклад, регламентуючи набуття громадянства Украї­ни за народженням, діюче законодавство України встановлює, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народжен­ня були громадянами України, є громадянином України. Осо­ба, яка народилася на території України від осіб без громадян-

ства, які на законних підставах проживають на території Украї­ни, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за на­родженням громадянства іншої держави, є громадянином Ук­раїни. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням гро­мадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка на­родилася на території України від іноземця і особи без грома­дянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Но­вонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Осо­ба, яка має право на набуття громадянства України за народ­женням, є громадянином України з моменту народження.

Встановлюючи порядок набуття громадянства України за територіальним походженням, передбачається, що особа, яка сама або принаймні один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України згідно із ст. 5 Зако­ну України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Україн­ської Держави, Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки, Закарпатської України, Української Радянської Со­ціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне гро­мадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно прожива-

220

Глава 7

Основи конституційного права України

221

ли на вищезазначених територіях і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за на­родженням громадянства іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотан­ням одного з батьків або опікуна чи піклувальника тощо.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх кло­потаннями прийняті до громадянства України. Умовами прий­няття до громадянства України є:

а) визнання і дотримання Конституції України та законів
України;

б) зобов'язання припинити іноземне громадянство або непе-
ребування в іноземному громадянстві (для осіб, які були грома­
дянами держав, міжнародні договори України з якими дозволя­
ють особам звертатися для набуття громадянства України за
умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої
договірної сторони). Особи, які є іноземцями, повинні взяти
зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати доку­
мент про це, виданий уповноваженими органами відповідної
держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до
громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх
до громадянства України;

в) безперервне проживання на законних підставах на
території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не
поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином
України терміном понад два роки та постійно проживає в
Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно прожи­
ває в Україні на законних підставах і перебувала з громадяни­
ном України понад два роки у шлюбі, який припинився
внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в
Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживан­
ня на законних підставах на території України встановлюється
на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи
притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами
без громадянства, на три роки з моменту одержання дозволу на
проживання в Україні;

г) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця
умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадяни-

на колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

ґ) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, до­статньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

д) наявність законних джерел існування. Ця умова не поши­рюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або при­тулок в Україні.

До громадянства України не приймається особа, яка:

а) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

б) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяж­
кого злочину (до погашення або зняття судимості);

в) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано
законодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянства України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повер­нути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у цих випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Особа, яка після припинення громадянства України не на­була іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України не­залежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кор­доном. Особа, яка після припинення громадянства України на­була іноземного громадянства, повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадян­стві України, реєструється громадянином України. Ця особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені за­конодавством цієї держави підстави для отримання такого до­кумента, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

222

Глава 7

Основи конституційного права України

223

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлюють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий — особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

Дитина, яка є особою без г

Дата добавления: 2013-12-11