Грунтові води

Грунтові води - це води першого від поверхні безнапірного водоносного горизонту і який залягає на водотривкому пласті. Вони є визначальним елементом при проектуванні аеродромних споруд, автомобільних доріг, залізниць та інш. Вони характеризуються зміною їх положення під впливом наступних факторів: клімат, зв’язок з річками та іншими поверхневими басейнами, а також діяльностю людини. За особливостями режиму можна виділити води алювіальних та льодовикових відкладів, степів, пустелей та міжгірних улоговин. Алювільні води пов’язані з водами річок, вони або живлять річку, або самі живляться: межень та повінь. Вони містяться в водно—льодовикових пісках та гальці, значно потужні і залягають близько. Води в степах та пустелях залягають глибоко і утворюють замкнені басейни, потужність невелика, дуже мінералізовані. У міжгірних улоговинах разміщені в товщах пісків, гравію, гальки, глинистих порід алювіального походження. Рівень гр. вод повторює рельєф поверхні, там де він перетинається яром або річковою долиною вода на схилах віходить, як джерело. Рівень її не сталий и залежить від сезону року (весною- мах., влітку—мін.); атмосферних опадів; рослинності (вони затримують воду). Різновідностю Г.В. є міжпластові, тріщинні, карстові та джерело.

Грунтови води не напірні але в окремих випадках вони можуть бути такими. Так на Рис.6.4 (3 ст.60)показано виникнення місцевого напору в ґрунтових водах а також форми залягання ґрунтових вод.,

Рис.6.4. Грунтові води. б)- басейн та поток.

А) Утворення місцевого напору; б) Форми залягання ґрунтових вод.

1- свердловина; 2-місцевий водотривкий шар; 3-водотривкий шар масиву; 4-місцевий напір; 5-потік; 6-басейн

Нижче розглянемо визначення деяких видів підземних вод.

В е р х о в о д к а—перший від поверхні тимчасовий водоносний горизонт, який залягає на водоупорі, утворюється за рахунок дощових та талих вод, режим непостійний.

Г р у н т о в і —що знаходяться в зоні насічення, вони підрозділяються на власне г.в.,міжпластові (в тому числі і артезіанські), тріщінні і карстові. Води що між двома водоупорними пластами наз. м і ж п л а с т о в и м и, ті що залягають між ними під гідростатичнім тиском називаються а р т е з і а н с к и м и.

Для характеристикі Г.В. складають гідрологічні карти або карти у гідроізогіпсах (Рис.6.5.З.ст.61), вони складаються на топографічній основі, тобто на картах у горизонталях.

Гідроізогіпси - це лінії, які з’єднують точки з однаковими позначками поверхні ґрунтових вод і мають всі властивості горизонталей. Для складання карти на ділянці проводять розвідувальні свердловини на воду, які розміщують у певній сітці і біля кожної з них нівелюванням визначають абсолютні позначки поверхні землі, а також води (з допомогою мірного шнура з хлопавкою). Прив’язавши всі свердловини, у яких замірюється глибина залягання води до топографічної карти та позначивши перевищення гідроізогіпсів за відомими правилами, складають карту в гідроізогіпсах. Карта дозволяє визначити напрям руху води в кожній точці ділянки - він буде перпендикулярним до дотичної гідроізогіпсів.

Рис. 6.5. Карта поверхні г.в. у гідроізогіпсах.

Карта також дозволяе визначати глибину залягання води, а також нахили поверхні ґрунтових вод у напрямках, які нас цікавлять. Якщо потрібно визначити напрям руху води на невеликій ділянці, то свердловини розташовують у вершинах трикутника зі сторонами 100-150 м.(Рис.6.6.(З ст62). На стороні, що з’єднує свердловини з максимальними та мінімальними позначками, знаходять точку з позначкою, яка відповідає позначці третьої свердловини та з’єднати ці дві точки прямою. Пряма, що одержали і є гідроізогіпсою. Для визначення швидкості руху води у напрямку, що одержали, проходять спостережні свердловини, а свердловину з максимальною позначкою вважають головною. Ці дві свердловини обладнують найпростішими фільтрами. У головну свердловину запускають індикатори

Рис.6.6. Визначення напрямку руху г.в. 1-головна свердловина; 2-спостережні свердловини

3-напрям руху води.

. МІЖПЛАСТОВІ та АРТЕЗІАНСЬКІ ВОДИ

Міжпластови води безнапірні, у природі порівняно рідкі та залягають у піщаних пластах значної потужності. Живляться ці води в місцях перетину пластів з долинами річок, балками, ярами; захищені зверху від забруднення, тому придатні до водопостачання (Рис.6.7.)

Рис.6.7 Міжпластові води.

1-водотривке ложе; 2-водотривке перекриття;

3-грунтові води; 4-рівень міжпластових вод;

5-область живлення.

Пошірені у водоносних горизонтах полтавських та харківських пісків.

Якщо ці води заповнюють весь водопроникний горизонт, обмежений водотривкими породами і мають гідравлічний напір, то їх називають артезіанськими (провінція Артуа у Франції). Живлення їх відбувається на ділянках, де водоносні горизонти виходять на денну поверхню (рис.6.8 Ц ст..180), і тому область живлення та область їх поширення не збігаються. Вони развантажуються у зниженнях рельєфу, де вони виходять на поверхню, в долинах річок, балках та зонах структурних порушень. Рівень, до якого вода піднімається у свердловині, називаеться п’єзометричним; відстань від нього до покрівлі водоносного горизонту називається напором. Там, де цій рівень проходить вище поверхні, вода фонтанує з поверхні.

.

.

Рис.6.8. Залягання артезіанського водоносного горизонту.

1 –водоносні шар, 2- водотривкі породи; 3 -п’езометрична лінія

,

Дата добавления: 2013-12-12