Основи організації фінансів фінансових установ

Фінанси суб’єктів підприємництва (підприємств) реального сектору економіки

Фінансам суб’єктів підприємництва – складовій фінансової системи країни – належить визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства, опосередковують створення і розподіл ВВП. Фінанси суб’єктів підприємств – це насамперед відносини розподілу, пов’язані з трансформацією ВВП та інших грошових у фінансові ресурси та їх використанням у процесі відтворення. До фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств) належать групи згаданих відносин, пов’язані з: формуванням та розподілом валового й чистого доходу і прибутку, отриманими від звичайної діяльності; формуванням та використанням амортизаційних відрахувань; організацією взаємовідносин із державою й місцевими органами самоврядування з приводу сплати податків, інших платежів та вилучення частини чистого прибутку до бюджетів усіх рівнів; здійсненням дивідендної політики; бюджетним фінансуванням; взаємовідносинами з іншими суб’єктами підприємництва та фінансовими установами з приводу інвестування коштів у цінні папери й одержання доходів від фінансових інвестицій, одержання і погашення кредитів, емісії цінних паперів, зберігання коштів, страхування тощо.

Отже, фінанси суб’єктів підприємництва – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. Фінанси суб’єктів підприємництва як економічна категорія виражають свою сутність через виконувані ними функції:

1) формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення;

2) розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної та інвестиційної діяльності; виконання зобов’язань перед бюджетами;

3) контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі.

Матеріальною основою фінансів підприємств є фінансові ресурси, основна ознака яких полягає в придатність до витрачання на статутні потреби підприємства, тобто їх спрямовують на збільшення основного і поповнення оборотного капіталів, а також для покриття витрат, пов’язаних із матеріальним заохоченням працівників і задоволенням їх соціально-культурних та інших потреб. До фінансових ресурсів підприємства належать:

· фінансові ресурси, утворені за рахунок доходів від звичайної діяльності: резервний капітал, чистий прибуток, амортизаційні відрахування;

· кошти акціонерних товариств, одержані від додаткової емісії акцій та емісійного доходу, призначені на фінансування витрат зі збільшення активів суб’єкта господарювання;

· кошти державного (місцевого) бюджету, інвестовані в підприємство на безоплатній основі, що одержують зазвичай державні та комунальні підприємства.

Найприйнятнішим ранжуванням вищезгаданих ресурсів за джерелами їх походження і ступенем безпечності є: 1) власні й прирівнені до власних фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви); 2) реінвестовані дивіденди (емісія акцій); 3) зменшення власного портфеля фінансових інвестицій (вивільнення власних фінансових ресурсів); 4) випуск найбезпечніших цінних паперів, тобто конвертованих обліґацій, коли недоцільне або неможливе вивільнення коштів за рахунок зменшення власного портфеля фінансових інвестицій; 5) залучення позичених коштів; 6) додаткова емісія акцій.

До основних принципів організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності, тісно пов’язаних із метою і завданнями, визначених статутними документами, належать:

· саморегулювання господарської та фінансової діяльності;

· самоокупність і самофінансування, що означає організацію фінансової діяльності таким чином, щоб окупити кошти, інвестовані в підприємство, за рахунок отриманого прибутку та інших власних фінансових ресурсів і сповна виконати зобов’язання перед постачальниками матеріальних ресурсів, фінансовими установами та бюджетом; самофінансування, на відміну від самоокупності, передбачає фінансування відтворювальних процесів за рахунок власних фінансових ресурсів;

· розмежування джерел формування капіталу на власні й позичені;

· наявність фінансових резервів.

На організацію фінансів також впливають організаційно-правові форми суб’єктів підприємницької діяльності, яка визначає майнову та фінансову відповідальність і правомочність його засновників, структуру управління й способи формування капіталу тощо. Матеріальною основою функціонування суб’єкта підприємництва і здійснення ним виробничої та інших видів діяльності є майно, яке визнають активами, використання яких, як очікують, приведе до економічних вигод у майбутньому. Отже, капіталом є вкладення фінансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства і є достатнiми для виконання господарської та фiнансової дiяльностi й отримання прибутків.

У результаті вкладень у капітал формують його дві частини: основний і оборотний капітали. В процесі функціонування основний капітал набуває форму необоротних активів, а оборотний – форму оборотних активів.

До основного капіталу відносять вкладення в необоротні активи у вигляді вартості матеріальних активів – основних засобів у робочому стані; незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів – об’єктів права і довгострокових фінансових інвестицій. Оборотний капітал підприємства – це грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові кошти протягом одного виробничого циклу, які забезпечують неперервність процесу виробництва і обігу та отримання прибутку від звичайної діяльності.

Фінансовим результатом діяльності підприємств є прибуток(збиток), який визначають шляхом співставлення доходів і витрат. Прибутку властиві такі функцiї:

· оціночна – характеризує економiчний ефект, отриманий у результатi звичайної і надзвичайної дiяльностi пiдприємства;

· стимулююча – полягає в тому, що прибуток одночасно є фiнансовим результатом i основним елементом фiнансових ресурсiв пiдприємства;

· бюджетоутворююча – прибуток є одним із джерел формування доходної бази бюджетiв рiзних рівнів, що надходить до бюджетiв у виглядi податку на прибуток.

3.1.Особливості організації фінансів банківських установ

Основними функціями банківських установ є надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб’єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, термінів та капіталів. Капітал банку – це частина банківських ресурсів, яка спрямована в оборот і є сукупністю власних, залучених та позичених коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для формування матеріальних, нематеріальних та фінансових активів у грошовій формі й здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку.

Наявність власного капіталу – необхідна умова створення та успішної діяльності будь-якого комерційного підприємства, у тому числі й банку. Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складовими власного капіталу банку є:

· основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

· додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти тощо;

· субординований капітал (борг), до якого належать звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб.

Залучений капітал – це є найбільша частина банківських зобов’язань, що і визначає його домінуючу роль у формуванні та поповненні сукупного капіталу банку, оскільки в подальшій діяльності саме ці кошти використовуються ним для здійснення активних операцій. Тому залучений капітал слід розуміти як складову сукупного капіталу банку, яка формується за рахунок тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб, переданих банку для зберігання та використання на певних умовах. Таке залучення грошових ресурсів проводиться банком через виконання депозитних операцій, у результаті яких формується депозитна база банку. Залучений капітал банку - це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади.

В разі недостатності залученого капіталу для повноцінного здійснення активних операцій і підтримки ліквідності та платоспроможності банк може позичати необхідні ресурси на фінансовому ринку. Операції такого типу називають недепозитним залученням, а капітал, сформований на їхній основі, – позиченим капіталом, який, на нашу думку, слід виділяти як окрему складову банківського капіталу. До позиченого капіталу банку належать кредити, отримані в інших банках.

Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних операцій: проценти, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій із цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід банку включає процентні і непроцентні доходи. Основним джерелом доходів банку є процентні доходи, надходить у вигляді відсотків від надання кредитів на різний термін у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для

До непроцентних доходів банку належать: комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування: оплата переказних операцій; ведення депозитних рахунків; касове обслуговування, інкасація грошової виручки; доходи від інвестиційної діяльності;доходи від валютних операцій, факторингу, лізингу; доходи від трастових операційю. Витрати банку можна також розділити на дві групи: а) процентні витрати: нараховані й сплачені проценти в гривнях і валюті; б) непроцентні витрати: операційні – поштові витрати та витрати на електронний зв’язок; сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини; витрати на валютні операції та ін.; забезпечення функціонування банку: утримання апарату управління; господарські витрати, інші витрати.

Прибуток банку – це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами. Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за такими напрямками: 1) капіталізований прибуток – прибуток, який спрямовують на поповнення власного капіталу; 2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.

3.2.Особливості організації фінансів страхових компаній

Основною діяльністю страхових компаній є надання страхових послуг як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених угодою страхування або законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страховим компаніям дозволено проведення інших господарських операцій для забезпечення власних потреб. За характером роботи страховиків (страхові компанії) поділяють на групи: ті, які страхують життя; здійснюють інші види страхування; надають тільки перестрахувальні послуги.

Капітал страхової компанії, незалежно від того, здійснює вона ризикове страхування чи страхування життя, включає три елементи:

· статутний капітал, сплачений тільки у грошовій формі, у т. ч. в іноземній валюті;

· ґарантійний фонд, до якого входять додатковий та резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку;

· страхові резерви, які до настання страхових випадків перебувають у розпорядженні компаній, які використовують для поповнення робочого капіталу.

Характерним для фінансів страхових компаній є формування страхових резервів для забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування) у тих валютах, в яких вони відповідають за зобов’язаннями. Склад страхових резервів залежить від діяльності страхової компанії – ризикове страхування чи страхування життя. Тому для одних компаній характерним є формування технічних резервів, а для інших – резервів зі страхування життя. Страхові компанії формують і ведуть облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

· резерви незароблених премій, які включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

· резерви збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, і з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Страхові компанії із страхування життя зобов’язані створювати і вести облік таких резервів: довготермінових зобов’язань (математичні резерви); належних виплат страхових сум. Страхові організації займаються не лише страховою діяльністю, а й інвестиційно-фінансовою, використовуючи для цього тимчасово вільні кошти зі страхових резервів та інших нагромаджень. Унаслідок цього страхові організації отримують доходи:

· від страхової діяльності;

· від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і вільних коштів страхових резервів у державні й інші цінні папери, акції, банківські внески, нерухомість, валютні цінності;

· інші доходи, що не мають страхового або інвестиційного походження, але можуть бути в господарській діяльності страховиків (плата за здані в оренду приміщення тощо).

Формування прибутку від звичайної діяльності компаніями з ризикового страхування передбачає розрахунок:

· операційного прибутку, що обчислюють як різницю між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг;

· фінансові (інвестиційні) прибутки від розміщення власних коштів і страхових резервів у кредитних та інших установах, які надходять у вигляді відсотків, дивідендів;

· інші прибутки компаній ризикового страхування: комісійні винагороди за перестрахування; страхові відшкодування і страхові суми, що сплатили перестраховики.

Страхові компанії (страховики) сплачують такі ж податки і обов’язкові збори, що й інші суб’єкти господарювання. Страхові компанії є платниками прямих податків, які сплачують їх у загальному порядку і в розмірах, визначених законодавством.

Дата добавления: 2013-12-11